2.4.2. Проблема класифікації готельних підприємств у світовій туристичній індустрії

Проблема класифікації засобів розміщення сьогодні най­більш актуальна у світовій готельній та туристичній сферах. Згідно спільних даних дослідження Всесвітньої туристичної організації та Міжнародної готельної асоціації у 2004 р. офі­ційна система класифікації готелів прийнята у 83 країнах сві­ту, водночас у 23 країнах така класифікація поширювалась на апартготелі, мотелі, пансіонати; у 20 державах класифікація пов'язана із встановленням тарифів для певних категорій го­телів. У 49 країнах світу класифікація готелів здійснюється Національною туристичною адміністрацією спільно з орга­ном місцевого самоврядування, у 48 державах проблему класифікації вирішують професійні готельні асоціації (само­стійно або разом з органами місцевого самоврядування). Кла­сифікація засобів розміщення є обов'язковою у 46 країнах, у 55 країнах для проведення готельного бізнесу необхідно отримати ліцензію, водночас у 32 країнах готелі можуть функ­ціонувати без проходження процедури офіційної класифікації (Додаток Б).

На ринку готельних послуг поряд з офіційною класифіка­цією використовується класифікація найбільшими туропера­торами, що працюють із значною кількістю закладів розмі­щення у різних країнах. Аналогічний підхід сформувався серед готельних корпорацій, що позиціонують у різних сег­ментах ринку свої ланцюги і марки та розробили свою власну класифікацію згідно марки продукту.

З позиції наведених даних у готельній індустрії до цього часу не розроблена загальноприйнята система класифікації готелів.

Спроби створення єдиної міжнародної класифікації готе­лів мають тривалу і складну історію. Ще у 1952 p. IUOTO — Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (по­передник ВТО) розробив стандарт «Hotel Trade Charter», у яко­му визначені основні критерії класифікації готелів. У 1971 р. прийнято рішення, згідно якого будь-яка універсальна систе­ма класифікації для її успішної адаптації і функціонування в умовах конкретної країни повинна створюватись у тісній співпраці із професіональними готельними асоціаціями. Піс­ля створення у 1975 р. Всесвітньої туристичної організації, всі попередні рекомендації і документи IUOTO були формаль­но прийняті як офіційні. Орієнтація на пріоритети національ­них систем класифікації готелів зумовлює створення в період 1976-1982 pp. регіональних комісій ВТО, які розробляли і впроваджували стандартизовані класифікаційні системи в окремих країнах з урахуванням національних особливостей.

У 1982 р. Європейський економічний союз запропонував створити загальну європейську систему категоризації готелів. Цей проект зумовив гострі суперечності між офіційними орга­нами ЄЕС і HOTREC — європейською Конференцією готелів, кафе і ресторанів. HOTREC виступила за створення більш ефективної стандартизованої системи інформування спожи­вачів готельних послуг, побудованої на єдиних графічних символах, але без проведення офіційної класифікації. Внаслі­док цієї дискусії з рекомендації Ради ЄЕС від 31 грудня 1986 р. про стандартизацію інформації у готелях «Standardized Infor­mation in Existing Hotels», державам-членам пропонувалось сприяти впровадженню на національному рівні у співпраці з професіональними асоціаціями системи графічних символів для позначення послуг у готелях. Водночас, у рекомендаціях наведено висновок про необхідність додаткового аналізу сис­тем класифікації і вивчення практичної вигоди і необхідності розробки єдиної європейської класифікації готелів. У 1988 р. HOTREC опублікувала результати дослідження «Про пропо­новану єдину інформаційну систему для готелів у державах- членах Європейського економічного співтовариства». У до­кументі наголошується про необхідність створення не лише загальноєвропейської, а єдиної глобальної стандартизованої інформаційної системи класифікації готелів.

У наступні роки суперечності щодо підходів класифікації між європейськими офіційними органами, що відповідають за проведення стандартизації, Міжнародною організацією стан­дартизації (ISO) — з одного боку, і професіональними го­тельними асоціаціями IHRA і HOTREC — з другого, які від­хиляють будь-яку ідею створення єдиного міжнародного ста­ндарту для класифікації готелів. У 1997 p., незважаючи на виключення з боку європейських готельних асоціацій єдиних стандартів, ISO створює робочу групу з питань «послуги з розміщення». В процесі дослідження окрім уніфікації тер­мінології, було визначено стандарти якості готельних послуг і офіційно запропоновано використовувати ISO 9000 як основу для стандартів міжнародної готельної класифікації. Введення ISO 9000 суттєво загострило суперечки з професіональними готельними асоціаціями IHRA і HOTREC, які зазначають, що стандарти запроваджуються у готелях, проте не вирішують проблеми якості послуг. Після низки переговорів між євро­пейськими офіційними органами і готельними асоціаціями згоди з питань загальної класифікації не було досягнуто і ви­рішено повернутись до розробки термінологічних стандартів. У 2001 р. опубліковано документ «European Standart on Tourism Services-Hotels and other types of tourism accommodation- Terminology» (Європейський стандарт по туристичних послу­гах — готелі й інші типи розміщення туристів-термінологія).

У 2003 р. Комітет європейського парламенту з питань ре­гіональної політики, транспорту і туризму звернувся в ЄС з проханням провести спеціальне дослідження сучасних схем класифікації готелів у державах-членах Євросоюзу. Сьогодні ця проблема не вирішена і перебуває у робочому стані. Про­те, у будь-якому випадку можна стверджувати, що у найближ­чій перспективі створити єдину світову систему класифікації готелів, яка в однаковій мірі була б прийнятною для офіцій­них органів та бізнес-структур практично неможливо. Проте, неможливість вирішення глобальних завдань не суперечить необхідності створення на національному рівні механізму присвоєння готелям категорій, який адекватно відповідав би потребам ефективного розвитку туріндустрії в окремих країнах.

Суттєвим фактором проведення неофіційної класифікації орієнтованої на споживача стало створення GDS — глобаль­них дистриб'юторських систем (Amadeus, Galileo, Worldspan, Sabre). Використання з комерційною метою з 1994 р. Інтер- нету, як супутнього електронного засобу продаж, зумовило появу значної кількості сайтів готелів, більшість з яких орієн­тувались на кінцевого споживача. Завдання об'єктивного ви­значення рівня готелю постає актуально для більш чіткої оріє­нтації як туристичних агентств так і безпосередніх споживачів послуг. Це спонукає одного з провідних провайдерів в елект­ронному резервуванні готелів UTELL впровадити у 2001 р. власну систему категоризації готелів для більш 6400 підпри­ємств. Система категоризації UTELL функціонувала на прин­ципах запропонованих всесвітньо відомим американським довідником «Official Hotel Guide» (OHG).

Згідно цієї системи готелі за критерієм якості послуг були поділені на три основні категорії, а за ринковим позиціюван- ня — на чотири категорії. За якістю послуг готелі поділяють­ся на категорії:

Luxury — курортні готелі для ділових туристів, що пропо­нують найвищий стандарт якості послуг. Готелі цієї категорії розраховані на клієнтів з високими доходами, які потребують особливо комфортних умов проживання. Категорія Luxury, згідно довідника «Official Hotel Guide» умовно поділяється на три категорії — Superior Deluxe, Deluxe, Moderate Deluxe і може відноситись з різними варіантами відмінностей до п'яти- зіркових або особливо комфортних чотиризіркових готелів.

Superior — готелі, що пропонують високу якість послуг для бізнес-туристів та осіб, які здійснюють поїздку з метою відпочинку, загалом зорієнтовані на осіб середнього соціаль­ного стану. Згідно «Official Hotel Guide» у цій категорії також виділяються три підтипи — Superior First Class, First Class, Limited Service First Class. Згідно європейської п'ятизіркової класифікації до категорії готелів Superior відноситься частина чотиризіркових та більшість тризіркових готелів.

Value — економічний клас, у якому на різних рівнях про­понується ціна відповідно якості послуг. Довідник з готелів позиціонує готелі цього класу у чотирьох категоріях — Ma­derate First Class, Superior Tourist Class, Tourist Class, Maderate Tourist Class, що відповідають категорії від найбільш скром­них тризіркових готелів до категорії одна зірка. Водночас, у зазначеній категорії, згідно вітчизняного досвіду, доцільно виділити категорію Limited Service Tourist Class, що відповідає безкатегорійним готелям та молодіжним готелям — хостелам.

Класифікація передбачає чотири основні категорії готелів орієнтовані на основні сегменти ринку:

Style — стильні готелі, до яких належать заклади розмі­щення, розташовані у будинках-пам'ятках історії та культу­ри, або збудованих за індивідуальним дизайном.

Resort — курортні готелі, що орієнтуються на рекреацію і пропонують відповідні послуги безпосередньо у готелі або спеціалізованих бальнеологічних закладах розташованих по­близу.

Apartment — готелі цієї категорії зорієнтовані на турист­ські групи, які зупиняються у готелі на тривалий термін; но­мери у таких закладах розміщення завжди обладнані невели­кою кухнею.

Airport — готелі цієї категорії розташовуються в аеропор­тах або на відстані до семи миль від нього і найчастіше про­понують трансфер «приліт-відліт».

Пропонована для використання чотирьох найбільших дис- триб'юторських систем, згаданих вище, система класифікації готелів у розробці якої приймали участь провідні туристичні агентства та готелі, тобто зацікавлені у високій ефективності реалізації послуг бізнес-структури, доцільна для безпосеред­нього споживача послуг. Саме така класифікація готелів до­зволяє клієнту швидко ідентифікувати свої реальні можливо­сті і вибирати відповідну категорію якості.

Необхідно коротко проаналізувати роль основних струк­тур, що позиціонують на ринку готельних послуг — міжна­родних готельних корпорацій у класифікації готелів. Найбіль­ші готельні оператори уникають демонстрації своїх готель­них брендів шляхом використання певної символіки (зірок, букв та ін.) у національних класифікаційних системах. Лише у країнах з обов'язковою класифікацією власники готелів, що належать до відомих готельних ланцюгів, проходять класифі­кацію і використовують певну символіку. Найчастіше готелі презентують себе у певних цінових сегментах Luxury, Upper- scale, Mid-market, Economy/Budget — орієнтованих на певні категорії споживачів. Наприклад, відома французька готельна корпорація «Accor», позиціонує на ринку у шусти класах — Sofitel, Novotel, Mercury, Ibis, Etap і Formula-I. Згідно прийня­тої у більшості країн світу зіркової класифікації, категорію Sofitel можна прирівняти до «п'яти зірок», Novotel — «чоти­ри», Mercury — «три», Ibis — «дві», Etap і Formula-I — до «однієї зірки». Водночас, наведений приклад класифікації лише для однієї готельної корпорації у різних країнах може відрізнятись лише в одній категорії. Для провідних європей­ських держав готелі категорії Novotel суттєво випереджають за якістю послуг готелі аналогічної категорії у країнах тре­тього світу. Ця проблема є головною перешкодою як для міжнародних готельних корпорацій так і національних турис­тичних асоціацій до ідеї транснаціональної класифікації готелів.

В даному випадку у складній ситуації перебуває ВТО, яка одночасно повинна враховувати інтереси національних тури­стичних адміністрацій і приватного бізнесу. Згідно пропозицій, що поступають від окремих держав і регіонів, ВТО організо­вує місії для консультацій і передачі досвіду напрацьованих у різних державах, проте не приймає єдиних стандартів. Згід­но позиції ВТО необхідно продовжувати роботу з метою до­сягнення загальноприйнятої згоди між всіма зацікавленими сторонами — урядовими органами, приватним бізнесом, споживачами і міжнародними організаціями.