Розрахунок індексу дефектності

Шифр дефекту	Вага дефекту	Кількість дефектів у вибірці	Добуток (гр. 2 х гр. 3)	Індекс дефектності (сумарний показник гр. 4:10)
/	2	3	4	5
А	100	0	0	500: 10=50
Б	80	1	80
В	70	2	140
Г	60	3	180
Д	50	2	100

Якщо в технічній документації нормативний індекс установлено на рівні 60, то відносний показник дефектності становить 0,83 (50 : 60), що свідчить про високу якість виготовлення продукції.

Рівень якості в експлуатації або споживанні товару визначається співвідношенням двох показників — технічного рівня та якості виготовлення виробу. Так, наприклад, для автомобільних двигунів основними експлуатаційними показниками будуть потужність і витрати пального, для кінескопа — довговічність і яскравість світіння. Найскладнішим у розрахунках рівня якості є вибір еталону для порівнювання. За такий еталон можна взяти реальну продукцію або гіпотетичний товар, якість якого здатна максимально задовольнити потреби споживачів, а також вимоги міжнародних та національних стандартів. Для визначення номенклатури показників, що їх беруть до уваги, оцінюючи рівень якості, необхідно вивчити вимоги ринку до властивостей товару. Джерелами такої інформації можуть бути:

• матеріали випробувань і обстежень зразків найліпших виробів;

• результати виставок, ярмарок, відвідувань фірм;

• офіційні публікації міжнародних, регіональних і національних організацій зі стандартизації, сертифікації і контролю якості;

• друковані матеріали економічних, науково-технічних, зовнішньоторговельних, неурядових та інших регіональних і національних організацій, а також фірм;

• офіційні матеріали державних зовнішньоторговельних організацій;

« рекламні видання, прайс-листки, проспекти, каталоги;

• дані системи споживчої кооперації, спілок захисту прав споживачів, підприємств сервісного обслуговування;

51-300 65

* опитування потенційних покупців, щодо їхніх побажань до продукції, яку готують до випуску.

Слід зазначити, що джерела офіційної інформації дають тільки загальнодоступні відомості, а тому не забезпечують стратегічних переваг. Такі переваги, як правило, дають неофіційні джерела або спеціальні маркетингові дослідження.

Основою успішної реалізації товару, як було вже сказано, є висока оцінка його якості споживачем. Останнє значною мірою залежить від витрат на споживання виробу. Вони складаються з витрат на придбання та на експлуатацію продукції. Споживач під час укладання угоди купівлі-продажу обов'язково порівнюватиме співвідношення «ціна-якість» з пропозиціями конкурентів, здійснюючи вибір (на основі рекламних описів та іншої інформації) оптимального варіанта з переліку аналогічних чи подібних товарів. Покупець також бере до уваги строк служби виробу, указаний у технічній документації. В експлуатаційних витратах ураховуються витрати, які пов'язані з використанням виробу (витрати користувача): на профілактичне обслуговування, ремонт, витрати на електроенергію і т.п. За сучасних умов не менш важливою є також якість обслуговування користувача товару: швидкість реагування на запити, наявність запасних частин, кваліфікація фахівців служби сервісу. З урахуванням всіх чинників споживання вищу якість з погляду покупця матиме товар, що пов'язаний з мінімальними витратами для придбання права власності на нього. Напевно у світі вже не залишилося фірм, які б не знали, наскільки витрати користувача впливають на прийняття ним рішень щодо придбання товару. Наприклад, транспортні компанії виходять саме з такого принципу, закуповуючи літаки, кораблі, вантажні автомобілі та інші подібні товари високоелас-тичного попиту. Для товарів, що призначені для безпосереднього споживання, цей чинник теж має велике значення. Наприклад, легкові автомобілі, обладнання центрального опалення, холодильники, пральні машини і т. п. Організації споживачів у різних країнах інформують покупців про розмір експлуатаційних витрат, які безпосередньо залежать від конструкції виробу, його технічного рішення. Отже, якість є важливою ринковою характеристикою товару, проте остаточне рішення щодо його придбання або відмови від нього приймає тільки споживач. Тому якісним можна вважати товар, котрий задовольняє певні очікування споживача і має придатну для нього ціну. Якщо товар задовольнятиме бажання покупця і матиме нижчу ціну, ніж він передбачав, покупець схильний уважати його високоякісним. Але виробник

має завжди намагатися випускати тільки високоякісний товар: на слушну думку відомого американського вченого X. Дж. Харрінг-тона, коли фірма виготовлятиме просто якісну продукцію, а її конкурент — високоякісну, то банкрутство першої є неминучим. На велику увагу заслуговують також наукові розробки японських учених з цього питання. На думку д-ра Г. Тагуті, за умов ринкової економіки філософія якості має базуватися на таких засадах:

1. обов'язкова оцінка тієї шкоди, котру може завдати неякісна продукція суспільству. Це стосується як готового виробу (імовірність аварії, травмування, псування), так і технології його виготовлення (витрати енергії, зусиль, токсичність);

2. постійна необхідність підвищення якості і зниження собівартості продукції для забезпечення її конкурентоспроможності. Це треба брати до уваги тим, хто розробляє стратегію підприємництва;

3. обов'язкове розуміння того, що за сучасних умов вимоги замовника повсякденно зростають, а програма підвищення якості на фірмі має орієнтуватися на постійне зменшення розходжень між реальними експлуатаційними характеристиками виробу і характеристиками, визначеними замовником, оскільки шкода, якої зазнає замовник через такі розбіжності, збільшується пропорційно квадрату їхньої кількості.

Розрахунки, що базуються на цих принципах є обов'язковими за визначення вимог до якості виробничих процесів, тобто якість і собівартість готового виробу залежать від якості проекту і технологічних процесів. У зв'язку з цим, розробляючи проект, плануючи виробництво, виготовляючи та контролюючи якість продукції необхідно із самого початку виходити з вимог до готового виробу. Продуцент має з'ясувати залежність якості продукції від параметрів технологічного процесу, а потім здійснити планування експерименту з допомогою статистичних розрахунків.

Сучасна концепція якості має елемент, якому надається надзвичайно важливе значення, — наявність і рівень післяпродажного обслуговування складної виробничої та побутової техніки. Для цього виробники через свої торгові філіали організують доставку товару промисловим виробництвам — замовникам та в домашні господарства, готують цей товар до використання, надають необхідні консультації споживачам. Якщо виявляються дефекти в гарантійний термін експлуатації, здійснюється негайна заміна виробу, що вийшов із ладу, або став небезпечним. Необхідність підвищення безпеки в побуті і на виробництві, охорони здоров'я людей і довкілля, посилення конкурентоспроможності націо-

66

5'і-зоо 67

нальної продукції на світовому ринку змусили законодавчі органи створити правові засади для забезпечення якості товарів і захисту споживача. Усе це свідчить, що якість є постійною складовою здатності продукції брати участь у конкурентній боротьбі. Тому в країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Японії, країнах Західної Європи) має місце посилення ролі держави в управлінні якістю. Фірми орієнтуються на всебічне використання нововведень: нові вироби, прогресивні технології, сучасні методи організації і управління виробництвом. Слід зазначити, що найбільш повно та послідовно ці принципи реалізуються в японських фірмах. Так, японські маркетологи вважають, що конкурентоспроможність продукції на 70—80% залежить від відповідності її запитам споживачів. На їхню думку, у конкурентній боротьбі виграють фірми, які виявляють і вивчають вимоги конкретних споживачів та кон'юнктуру ринку ще до початку виробництва товарів. Широке застосування гнучких виробництв дає змогу навіть за умов масового виробництва враховувати індивідуальні запити споживачів.

В УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

Останнім часом у сфері якості сталися докорінні зміни, що адекватно відображають прискорення технологічного розвитку промисловості та індустрії сервісу. Про це переконливо свідчить зміст основних етапів еволюції системи контролю та забезпечення якості протягом XX сторіччя.

Контроль якості в сучасному розумінні виник іще 1905 року, коли Г. Форд розділив складний цикл виготовлення автомобіля на окремі нескладні операції. Унаслідок цього з'явилась можливість використати некваліфіковану робочу силу, а контроль якості полягав у відокремленні бракованої продукції від нормальної.

У 20-ті роки минулого сторіччя набули широкого вжитку спеціальні карти, розроблені американським вченим В. А. Шухартом, що знаменували початок так званого статистичного контролю якості.

Наступний етап можна визначити як дії із забезпечення якості. Цей термін запровадив Дж. Д. Едварс (США). Забезпечення якості покладалось на інженерів та менеджерів.

У роки Другої світової війни і після неї контроль якості став тотальним, що сприяло поширенню наскрізного процесу забезпе-

чення якості: від проектування і виготовлення продукції до початку її використання замовником. Отже, забезпечення якості набрало комплексного характеру і почало охоплювати всі етапи життєвого циклу продукції (проектування, виготовлення, оборот, використання).

У 70-ті рр. XX сторіччя значно зросли вимоги споживачів до якості продукції. Як правило ці вимоги почали включати в нормативно-технічну документацію (стандарти, технічні умови, контракти). Ясна річ, наявність таких документів та посилань на них ще не гарантує задоволення вимог споживачів. Міжнародний досвід свідчить, що створена продукція якнайповніше відповідатиме вимогам споживачів, якщо на підприємстві діє ефективна система забезпечення якості. Саме такий підхід спричинився до поширення в господарській практиці обов'язкового внесення в контракти та інші угоди вимог до систем якості. Останні доповнюють чинну систему нормативно-технічної документації на продукцію. Крім цього, в контрактах передбачається можливість перевірки системи якості підприємства-постачальника, а це означає, що споживач має право перевіряти не тільки якість кінцевої продукції, а й усі елементи, котрі її забезпечують. Це, по суті, є реалізацією своєрідної філософії сучасного виробництва та маркетингу: споживач завжди правий.

Для регулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО) було затверджено серію стандартів МС ІСО 9000—МС ІСО 9004. В Україні, як і у всіх розвинутих країнах, ці стандарти піднесено до рангу національних (ДСТУ 180 9000—9004) і їх використовують як моделі для оцінювання систем забезпечення якості в процесі укладання контрактів між фірмами. Основними чинниками вибору однієї з моделей якості є особливості створення та використання продукції. Так, наприклад, стандартом МС ІСО-9001 слід керуватися тоді, коли система якості має забезпечити відповідність продукції визначеним вимогам на стадіях дослідження і проектування, виробництва, транспортування та збереження, монтажу й експлуатації. Підприємство-виробник згідно з умовами контракту має подати документальне підтвердження щодо наявності в нього системи якості, котра відповідає головним організаційно-методичним засадам її створення та функціонування.

Згідно з міжнародними визначеннями під системою якості розуміють сукупність організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують загальне

68

69

управління якістю. У найширшому трактуванні із загальним управлінням якістю ототожнюють напрям певної функції управління в цілому. Політику в цій сфері можна реалізувати в таких напрямках:

1. поліпшення економічного стану підприємства внаслідок підвищення якості товарів;

2. розширення або вихід на нові ринки збуту з високоякісною продукцією;

3. досягнення технічного рівня продукції, що перевищує рівень товарів провідних фірм;

4. орієнтація на задоволення вимог споживачів окремих галузей або регіонів;

5. освоєння виробів, функціональні можливості яких базуються на нових принципах;

6. поліпшення найважливіших показників якості продукції;

7. збільшення термінів гарантій на продукцію та поліпшення сервісу.

Система якості, як було вже сказано, має охоплювати всі стадії життєвого циклу продукції. У міжнародних стандартах життєвий цикл продукції розподілено на окремі етапи, що в сукупності створюють так звану петлю (спіраль) якості. Це, власне, схематична модель взаємозалежних видів діяльності, що впливають на якість продукції або послуги на різних стадіях — від визначення потреб до оцінювання міри їх задоволення. Найчастіше «петлю якості» зображають графічно — у вигляді кола, на якому за ходом годинникової стрілки позначаються окремі етапи повного життєвого циклу продукції.

«Петля якості» охоплює такі етапи:

1. маркетинг, пошук та вивчення ринку;

2. проектування і опрацювання технічних вимог до продукції;

3. матеріально-технічне постачання;

4. підготовка та розроблення виробничих процесів; 5)виробництво;

6. контроль, випробування і аналіз;

7. пакування та збереження;

8. реалізація та розподіл продукції;

9. монтаж і експлуатація;

10. технічна допомога та обслуговування;

11. утилізація відходів після використання.

Система якості має впливати на кожний етап «петлі якості» у трьох напрямках: забезпечення якості; управління якістю; поліпшення якості (рис. 12).

Рис. 12. Петля якості

Із забезпеченням якості пов'язують сукупність запланованих систематичних заходів, які створюють необхідні умови для виконання кожного етапу «петлі якості» у такий спосіб, щоб продукція відповідала встановленим вимогам. Для визначення складу заходів із забезпечення якості опрацьовують спеціальні програми. Кожна програма розробляється для конкретної продукції і містить вимоги до технічного рівня та якості виробів, а також до ресурсного забезпечення всіх етапів петлі

70

71

Забезпечення якості

якості (вимоги до обладнання, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, метрологічних засобів). Програмне забезпечення якості повинне забезпечити впевненість у тім, що виникненню проблем своєчасно запобігають, а не просто фіксують їх наявність. Наприклад, необхідно заздалегідь, ще до моменту експлуатації нових виробів, навчити або проінструктувати персонал, підготувати мережу сервісного обслуговування, визначити потребу у виробництві і поставках запасних частин у необхідних кількостях.

Відповідно з ідеологією стандартів ІСО 9000 основу діяльності щодо забезпечення якості мають становити профілактичні заходи із запобігання дефектам і невідповідностям. Запобігання дефектам досягається через постійне підтримування в належному стані всіх елементів виробничого процесу: обладнання, технологічного оснащення, документації, виробничого персоналу та виробничого середовища, вихідних матеріалів. Для кожного елемента виробничого процесу є власна сукупність методів профілактики. Так, підтримування необхідного стану обладнання досягається планово-запобіжним ремонтом, технічним обслуговуванням, своєчасною заміною деталей. Аналогічні дії стосовно персоналу передбачають його навчання, інструктаж та перевірку майстерності. Регулярно також перевіряється дотримання технологічної дисципліни.

Усунення невідповідностей у продукції, виробництві, або в самій системі якості забезпечується управлінням, тобто методами і діяльністю оперативного характеру, які застосовуються для задоволення вимог до якості. Це, наприклад, керівництво виробничими процесами, виявлення різних невідповідностей у продукції, виробництві або в системі якості, а також усування цих невідповідностей та їхніх причин. Управління якістю можна також назвати регулюванням за відхиленнями. Вихідною позицією цієї діяльності є знаходження певного відхилення в продукції, в елементах виробничого процесу або в системі якості. Далі здійснюється аналіз причин, накопичення, облік і оцінювання зібраної інформації, прийняття і реалізація рішень щодо усунення дефектів і відхилень, а також їхніх причин. До такої діяльності, наприклад, відносять статистичне регулювання технологічних процесів з метою запобігання дефектам або відхиленням. Заходи щодо виявлення та усування невідповідностей та їхніх причин у вітчизняній економічній літературі здебільшого мають назву «замкнутий управлінський цикл» (рис. 13).

Рис. 13. Замкнутий цикл управління якістю

Поліпшення якості — це постійна діяльність, спрямована на підвищення технічного рівня продукції, якості її виготовлення, елементів самої системи якості. Застосування цього терміна в стандартах ІСО серії 9000 є даниною досвіду системного управління якістю японської промисловості. Об'єктом процесу поліпшення якості можуть бути окремі елементи виробництва або самої системи. Цей напрямок діяльності передбачає отримання результатів ліпших, ніж визначені стандартами (нормами). Постійне поліпшення якості випливає з потреби постійного посилення конкурентоспроможності продукції, тобто зниження витрат на її виробництво та підвищення технічного рівня. Для цього вдосконалюються головні параметри продукції, стабілізуються умови виробництва виробів, скорочуються витрати. Характерним виявом цього напрямку діяльності є створення «гуртків якості» та тимчасових творчих колективів.

Міжнародні стандарти встановлюють вимоги до окремих етапів «петлі якості». Зрозуміло, що за умов ринкової економіки маркетинг має виняткове значення для планування асортименту, вартості та термінів виробництва товарів і послуг. Маркетологи мають забезпечити підприємство докладним звітом про вимоги до продукції. Цей звіт може мати форму короткого опису виробу з характеристиками продукції (зокрема вплив на стан довкілля,

72

73

надійність, безпека), органолептичними вимогами (стиль, відповідність моді, колір, смак, запах). Крім того, у ньому мають бути посилання на належні стандарти та законодавчі регламенти, вимоги до упаковки, а також до засобів забезпечення та перевірки якості. Такий звіт може бути використаний для виконання робіт із проектування нової продукції. Важливе місце в реалізації функції маркетингу належить зворотному зв'язку зі споживачами. Інформація, отримана з його допомогою, значно сприяє постійному підвищенню якості. Водночас, система якості має передбачати:

1. забезпечення функції маркетингу всіма необхідними ресурсами та матеріальними засобами;

1. здійснення заходів, що запобігають помилкам;

2. управління всіма умовами та чинниками маркетингу;

3. постійне поліпшення робіт з маркетингу.

Система якості повинна забезпечити створення проекту, який відповідає сучасним виробничо-технічним досягненням та вимогам споживачів. Основні вимоги до проекту, отримані внаслідок маркетингових досліджень, мають бути зафіксовані в короткому описі. Для опрацювання проекту в багатьох випадках є доцільним створення тимчасових творчих бригад із провідних конструкторів, технологів, маркетологів та інших фахівців підприємства. Порядок взаємодії підрозділів та виконавців, що беруть участь у проектуванні на різних етапах, встановлюється в документах системи якості: програмах, стандартах підприємства, процедурах, положеннях про підрозділи, посадових інструкціях.

Головним відправним документом для проектування продукції є технічне завдання (ТЗ). У ньому визначаються техніко-економічні вимоги до продукції, що від них залежатимуть її споживчі властивості та ефективність застосування; дається перелік технічної документації; установлюється порядок здавання та приймання результатів розробки. Зміст технічного завдання визначають замовник і розробник. Іноді замість ТЗ користуються іншими документами (договір, заявка замовника, контракт, протокол тощо), що визнані сторонами як такі, котрі мають усі необхідні та достатні для початку проектування вимоги. Незалежно від вимог споживача розробник має враховувати проблеми безпеки, охорони довкілля, а також політику підприємства щодо якості. Додатково береться до уваги законодавство тієї країни, де передбачається використання продукції.

Розробник на підставі вимог ТЗ і стандартів, які стосуються даного виду продукції, створює необхідну технічну документацію: вихідну, проектну, робочу, інформаційну. До вихідної доку-

74

ментації відносять ТЗ та короткий маркетинговий опис виробу. Проектною конструкторською документацією є: технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект. До робочої документації відносять робочу конструкторську, технологічну, експлуатаційну, ремонтну. Інформаційна документація — це каталоги, звіти про патентні дослідження, експертні висновки, акти та протоколи випробувань. Отже, конструкторський документ на виготовлення виробу — це кінцевий результат фундаментальних та прикладних досліджень, дослідно-конструкторських, інженерних і виробничих пошуків, знахідок, навіть нових окремих винаходів. Невід'ємною частиною комплекту технічної документації є технічні умови (ТУ) з вимогами до конкретних типів, марок, моделей продукції. У цьому документі відображають:

1. технічні вимоги, що визначають показники якості та експлуатаційні характеристики продукції (основні параметри та розміри; характеристики та властивості; комплектність, маркування, упаковка);

1. правила приймання;

2. методи контролю (випробувань, аналізу, вимірювань);

3. вимоги до транспортування та збереження;

4. вказівки щодо експлуатації;

5. гарантії постачальника.

Для запобігання запуску у виробництво ненадійної продукції здійснюється періодичний контроль, аналіз та оцінювання якості проектування. Стадії та етапи, на яких проводиться періодичний контроль та оцінювання проекту, залежать від новизни, складності, особливостей виробництва та застосування продукції. Оцінювання проекту в цілому здійснює замовник, якому розробник подає всі необхідні матеріали: технічне завдання, проект технічних умов або стандарту, конструкторську, технологічну та іншу технічну документацію, а також результати випробувань та інші матеріали, що підтверджують технічний рівень, конкурентоспроможність, безпечність та екологічність продукції (за можливості — разом із дослідними або експериментальними зразками виробу).

Після узгодження ТУ чи стандарту на продукцію починається освоєння її виробництва. У цей час виробник з допомогою розробника здійснює комплекс заходів з опрацювання технології та підготовки персоналу для випуску продукції зі стабільними показниками якості. Обов'язково проводяться кваліфікаційні випробування зразків продукції першої промислової партії. Випробування мають підтвердити, що відхилення основних параметрів продукції, від проектних, спричинені особливостями технології ви-

75

робництва і не виходять за визначені межі, тобто забезпечується необхідна якість виготовлення виробу. Отже, система якості має передбачати:

1. планування робіт із проектування;

2. комплекс заходів для запобігання помилкам у проектуванні;

3. перевірку відповідності проекту вихідним вимогам;

4. періодичний аналіз всіх компонентів проекту;

5. аналіз готовності споживача до використання продукції;

6. контроль за змінами проекту;

7. повторні перевірки продукції.

З огляду на особливості функціонування підприємств за умов перехідної економіки суттєве значення мають вимоги «петлі якості» до функції матеріально-технічного постачання. Продуцент несе одноосібну відповідальність за високі властивості кінцевої продукції. Замовника не цікавить якість матеріальних ресурсів, придбаних для організації виробництва. Тому продуцент мусить подбати про вибір надійних постачальників, здійснення вхідного контролю та реєстрацію даних про властивості сировини, напівфабрикатів, деталей тощо. Головна мета замовника і постачальників — установити між собою такі довірчі відносини, які б уможливлювали випуск високоякісної продукції з мінімальною необхідністю вхідного контролю та коригуючих дій у процесі виробництва. Працюючи з постачальником, замовник розв'язує такі завдання:

1. Визначення вимог до матеріалів і комплектувальних виробів (деталей, вузлів, компонентів), що купуються, а також вимог до чинних у постачальників систем якості.

2. Оцінка можливості потенційних постачальників щодо відповідності вимогам системи якості власного підприємства.

3. Вибір і затвердження постачальників.

4. Спільне з постачальником планування рівня якості виробів і компонентів, що купуються.

5. Співпраця з постачальником під час виконання контракту для своєчасного розв'язання проблем з якістю, якщо такі виникатимуть.

6. Одержання підтвердження відповідності продукції, що поставляється, установленим вимогам.

7. Формування та поповнення банку даних про постачальників, та атестація їх щодо якості виконання ними узятих на себе зобов'язань.

Глибина опрацювання всіх цих завдань залежить від складності і новизни предметів матеріально-технічного постачання, обсягів поставок, кількості постачальників, періодичності замовлень,

а також від необхідності спеціального обслуговування тих чи інших поставок. За рівнем технічної складності та досконалості предмети закупівлі можна розподілити на три великі групи:

1. Стандартизовані матеріали та обладнання, що мають відповідати промисловим технічним умовам (резистори, кріплення, прості хімікалії), від постачальника яких не вимагається створення програм якості;

2. Складні частини і компоненти (механічні та електромеханічні вузли, інтегральні мікросхеми, хімікалії спеціального призначення), відповідальність за проектування й виготовлення котрих замовник поділяє з постачальником, який у цьому разі зобов'язаний розробити і запровадити в себе систему якості;

3. Допоміжні матеріали і компоненти, які мають відповідати стандартним технічним вимогам та технічним умовам, але потребують принаймні часткового здійснення постачальником програмного забезпечення якості.

Складнощі організації належного матеріального забезпечення, що виникають у процесі закупівлі необхідних ресурсів, долаються відповідним рівнем опрацювання рішень. Орієнтовний перелік відповідних робіт та рівень потрібних зусиль (середній — С; високий — В) наведено в табл. 12.

Таблиця 12

СКЛАД РОБІТ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ПОСТАЧАННЯ

Види робіт	Предмети матеріально-технічного постачання
	Стандартизовані матеріали і обладнання	Допоміжні компоненти	Складні складові частини
Визначення вимог	-	с	В
Оцінка постачальників	-	с	В
Вибір постачальників	-	в	В
Спільне планування	-	с	В
Співпраця щодо виконання умов контракту	-	С	В
Підтвердження відповідності поставок установленим вимогам	С	в	В
Атестація постачальника	В	В	В
Удосконалення якості	с	В	В
Рейтинг постачальників	с	В	В

76

77

Нині багато підприємств є частково або повністю інтегрованими, тобто роль замовників і постачальників відіграють різні їхні підрозділи. За таких обставин заведено зовнішні джерела постачання використовувати тільки як додаток до внутрішніх. Наочними перевагами внутрішнього постачання є спрощення взаємодії між працівниками і можлива фінансова економія, але і в такому разі треба розв'язувати питання про загальну відповідальність за якість матеріально-технічного постачання. Досвід підприємств, які запровадили системи управління якістю, свідчить що управління якістю здійснюють або окремі спеціалізовані відділи, або відділи матеріально-технічного постачання. Розподіл обов'язків залежить від розміру підприємства, рівня кваліфікації персоналу, наявного в нього досвіду, а також від видів матеріальних ресурсів. Так, за поставок складних компонентів потрібно обов'язково оцінювати можливості потенційних постачальників. За результатами такого оцінювання готують пропозиції щодо їх затвердження. Критеріями оцінок можуть бути: рівень інженерно-технічного потенціалу підприємства-постачальника, його спроможність забезпечити якість предметів постачання, бажані ціни на матеріальні ресурси, точність дотримання графіка поставок, задовільний фінансовий стан постачальника. Збираючи інформацію про потенційних постачальників, замовник бере до уваги також імідж фірми, її репутацію, вивчає власний банк даних про неї. Стан постачальників за окремими показниками оцінюється в балах. Іноді таку роботу доручають незалежним організаціям. Проте остаточний вибір постачальника залежить не тільки від його оцінки за всіма цими показниками, а й від величини всіх закупівельних витрат, пов'язаних з тим чи тим постачальником (ціна його продукції, можливі додаткові витрати на транспортування, виправлення браку, через порушення ритмічності поставок тощо).

Згідно з вимогами міжнародних стандартів постачальник повинен визначити та задокументувати процедури, які забезпечуватимуть вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання, упаковку та поставку продукції. Ці вимоги визначаються в нормативно-технічній документації для кожного виду продукції окремо. Так само окремо визначаються методи, які регламентують приймання продукції в складських приміщеннях та її відвантаження.

Однією з вимог міжнародних стандартів є необхідність ідентифікації та простеження шляхів пересування кожної партії продукції. Ідентифікація передбачає маркування та етикетування сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, готової продукції, а також технічної та технологічної документації на них. З її до-

помогою можна простежити використання кожного маркованого об'єкта для з'ясування можливих причин браку або дефектів виробничих і технологічних процесів. Сукупність усіх цих дій дає вичерпну інформацію про якість придбаної продукції та діяльність постачальників. Принципові умови забезпечення якості постачання нормуються у відповідному процедурному документі, який є складовою частиною документації системи якості в замовника.

Управління виробничими процесами здебільшого спрямовується на забезпечення якості продукції в процесі її виготовлення. Для цього виробничі операції мають бути докладно визначені та задокументовані в робочих інструкціях. Перевірку якості продукції, технологічного процесу, програмного забезпечення, матеріалів або виробничого середовища здійснюють у найчутливіших точках виробництва. Технологічні процеси перевіряються на відповідність затвердженим ТУ. Найбільший ефект досягається, коли застосовується статистичне регулювання технологічних процесів.

У деяких виробництвах великий вплив на якість справляють такі допоміжні матеріали та засоби як вода, стиснуте повітря, електроенергія і хімічні продукти. Усі ці компоненти також постійно перевіряють. Це стосується також і стану виробничого середовища (температура, вологість, чистота).

Запуск у виробництво матеріалів та комплектувальних виробів здійснюється лише після перевірки їх на відповідність ТУ та стандартам. У процесі виробництва ресурси потрібно належним чином зберігати й захищати для забезпечення їх функціональної придатності. Стабільність виробничого процесу гарантується опрацюванням окремої програми профілактичного технічного обслуговування.

Обов'язковими елементами системи мають бути контроль та випробування готової продукції, а також контроль та випробування під час виробництва. Як правило, системи якості орієнтуються на використання статистичних методів контролю. Згідно з міжнародними стандартами контроль — це дії із забезпечення періодичних вимірювань чи випробувань продукції (послуги) за однією або кількома характеристиками та аналізу результатів на відповідність установленим вимогам.

Необхідно також забезпечити якість продукції за навантажувально-розвантажувальних робіт, складського зберігання, перевезення, монтажу. Для цього мають бути передбачені необхідні ресурси, умови та заходи, які унеможливлюють виникнення дефектів на післявиробничих етапах. З цією метою проводяться технічні консультації, навчання персоналу, який експлуатує складну техніку або здійснює її профілактичне обслуговування та ремонт;

78

79

організується своєчасне і в повному обсязі забезпечення запасними частинами. Необхідна також система зворотного зв'язку для постійного аналізу рівня задоволення споживачів якістю продукції, тобто відповідна організаційна структура та документація системи якості. Запровадження систем якості на вітчизняних підприємствах — одна з передумов формування ринкового механізму, гармонізації та інтеграції його у світову економіку.

Досвід використання серії міжнародних стандартів серії 180 9000 засвідчив необхідність їх дальшого вдосконалення. Згідно з цим розроблена і запроваджується в господарську діяльність нова редакція стандарту 180 9001:2000, яка згодом має замінити стандарти 180 9001, 9002, 9003 у версії 1994 р.

Рис. 14. Модель системи управління якістю в галузі захисту навколишнього середовища

Як відомо, якість завжди була функцією часу, що постійно коригує вимоги до неї споживачів та суспільства. У 90-ті роки XX ст. значно посилився вплив суспільства на підприємства, а останні почали все більше враховувати громадські інтереси. Так були створені стандарти ІСО 14000, які встановлюють вимоги до систем управління якістю в галузі захисту довкілля та безпеки продукції (рис. 14). Сертифікація систем якості на відповідність стандартам ІСО 14000 стає не менш популярною, аніж на відповідність стандартам ІСО серії 9000. Це означає, що нині суттєво збільшився вплив гуманістичної складової якості.

Отже, сучасні системи якості передбачають ретельне цілеспрямоване вивчення ринку з метою максимального врахування в діяльності підприємства невизначеності й мінливості споживчого попиту, що забезпечує можливість швидко реагувати на зміну кон'юнктури ринку.

Підбиваючи підсумок викладеного вище, варто ще раз нагадати, що нині думка споживачів стосовно якості товарів та послуг є визначальною для формування стратегії конкуренції промислових фірм. На думку відомого японського фахівця К. Ісікави, «управління якістю починається і завершується маркетингом». Однак служби маркетингу і управління якістю цілком ототожнювати не можна. Маркетологи формують стратегію і тактику діяльності підприємства, завдання служби якості — втілювати їх у життя, впливаючи відповідним чином на інженерні служби і виробничі підрозділи.

Ключові терміни і поняття

Дизайн — особливий вид художньої діяльності з проектування промислових виробів із наперед визначеними естетичними властивостями та рівнем зручності у використанні.

Забезпечення якості — сукупність запланованих і систематично здійснюваних заходів, які створюють необхідні умови для виконання кожного етапу «петлі якості» так, щоб продукція відповідала визначеним вимогам щодо якості.

Ідентифікація — процедура, яка передбачає маркування та етикетування сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, готової продукції, а також технічної і технологічної документації на них.

Інвайронменталізм (від лат,— іпуігоптепї) — організований рух громадян і державних органів, скерований на захист і поліпшення стану навколишнього середовища.

Клас (ґатунок) — показник категорії або розряду, що стосується властивостей і характеристик товару (послуги).

Поліпшення якості — діяльність, що забезпечує підвищення технічного рівня продукції, якості її виготовлення, удосконалення всіх елементів виробництва.

Попит — потреба у визначених товарах, що забезпечена необхідними грошовими та іншими платіжними засобами для їх придбання.

Управління якістю — сукупність оперативних методів та діяльність із виявлення різних невідповідностей у продукції, виробництві або в самій системі якості та із запобігання їх виникненню.

80

о і-зоо 8 1

Ціна — сума грошей, яку споживачі згодні сплатити за придбання товару.

Цінова еластичність попиту — чутливість і міра реагування попиту на зміну ціни товару.

Якість — сукупність властивостей і характеристик продукції (послуг), що уможливлюють задоволення обумовлених та передбачених потреб.

Якості показник — кількісна характеристика властивостей продукції, що виявляється за відповідних умов її створення, експлуатації й споживання:

• показники призначення — показники, що характеризують призначення, сферу застосування, продуктивність, транспортабельність, конструктивні та інші специфічні особливості продукції. Показники призначення характеризують корисну роботу, що здійснюється виробом, універсальність застосування або ефект споживання товару.

• показники надійності — показники, що характеризують рівень збереження основних параметрів функціонування виробу в часі і межах, відповідних умовам споживання.

• показники ергономічні — показники якості, що характеризують пристосованість виробу до взаємодії із людиною.

• показники естетичні— показники, що характеризують зовнішній вигляд продукції, її виразність, своєрідність, гармонічність, цілісність, відповідність середовищу, стилю та моді.

_ш

Контрольні запитання

1. Значення ціни товару за умов ринкових відносин.

2. Попит, пропонування і правила їх взаємодії.

3. Еластичність попиту за ціною.

4. Політика ціноутворення.

5. Методи ціноутворення залежно від властивостей товару.

6. Якість товару і її значення за сучасних умов.

7. Технічний рівень якості та методи його оцінювання.

8. Рівень якості у виготовленні товару.

9. Рівень якості у споживанні товару. 10. Управління якістю продукції.

розділ З