Програма дисципліни «методика викладання у вищій школі»

Програма дисципліни «Методика викладання у вищій школі» передбачає теоретичну і практичну підготовку студентів магістратури протягом 52 годин (1,5 кредитів). Зміст дисципліни включає в себе 2 змістовних модулі, які складаються з 12 лекційних годин, 4 годин практичних занять, 18 годин індивідіульної роботи і 18 годин самостійної роботи студентів. Контроль за навчальною діяльністю студентів здійснюється за під час виконання модульних контрольних робіт, підготовки індивідуальних творчих завдань і на екзамені.

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Розділ 1. Зміст та особливості хімічної та екологічної освіти. Структура вищої освіти. Системи організації навчального процесу в сучасній вищій школі. Навчальний план і навчальні програми – вихідні державні документи планування та організації навчального процесу у вищій школі.

Розділ 2. Суб’єкти навчального процесу вищої школи. Викладач вищого навчального закладу. Студент ВНЗ як об’єкт і суб’єкт навчання і виховання.

Розділ 3. Система організаційних форм і методів навчання природничих дисциплін у ВНЗ. Лекція як форма організації та метод навчання хімії та екології. Методика і техніка читання лекцій з природничих дисциплін. Сучасні проблеми лекційного викладання. Застосування новітніх інформаційних технологій в лекційному викладанні. Лабораторні заняття як специфічна форма навчання студентів природничих спеціальностей. Семінарські заняття як форма навчання у вищій школі. Види і методика проведення семінарських занять на природничому факультеті. Дискусія як сучасний метод навчання у ВНЗ. Консультації – допоміжні форми навчання у ВНЗ.

Розділ 4. Самостійна та індивідуальна робота студентів. Сутність і значення самостійної роботи студентів. Види самостійних робіт студентів-хіміків і екологів та педагогічне керівництво ними. Види індивідуальної роботи студентів. Труднощі їх організації. Науково-дослідна робота студентів.

Розділ 5. Організація контролю та оцінювання знань, умінь і навичок студентів зприродничих дисциплін у вищому навчальному закладі. Функції контролю знань студентів. Види, методи і форми контролю знань студентів природничих спеціальностей. Шляхи їх удосконалення. Критерії й норми оцінок знань.

Розділ 6. Сучасні технології навчання у вищому навчальному закладі. Диференційоване навчання у ВНЗ. Проблемне навчання у вищій школі. Особливості застосування ігрових технологій в організації навчання студентів природничих факультетів. Інформаційні технології навчання. Особистісно орієнтоване навчання у вищій школі.

Тема 1 дидактичні основи педагогічного процесу вищої школи

План

1. Сутність процесу навчання у вищій школі.

2. Зміст вищої хімічної та екологічної освіти.

3. Системи організації навчального процесу в сучасній вищій школі.

1. Сутність процесу навчання у вищій школі

Нові завдання, поставлені державою і суспільством перед вищою школою («Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті»), вимагають удосконалення всіх ланок навчальної роботи та наукової діяльності, а це неможливо без розробки і знання теорії освіти як єдиної системи наукового пояснення шляхів підготовки майбутніх спеціалістів.

Класична дидактика школи не враховує специфіки вищого навчального закладу (далі – ВНЗ). Методику викладаня у вищій школі слід розглядати як педагогічну науку, що вивчає питання змісту, методів, форм, зсобів і технологій підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу. Для успішної педагогічної діяльності викладачу ВНЗ необхідно володіти знаннями цієї науки, яка враховує специфіку навчання окремих дисциплін і проблеми дидактики вищої школи загалом. А саме:

1. Визначення змісту навчання і кваліфікаційних рівнів випускників, виходячи з передбаченого розвитку науки і техніки.

2. Відображення у навчальному процесі зростаючої ролі науки у розвитку суспільства і матеріального виробництва, з урахуванням масового характеру вищої освіти і наукової підготовки спеціалістів.

3. Послідовне втілення в навчальний процес більш досконалих форм, методів і засобів навчання, що підвищують якість і ефективність.

4. Перехід навчання на більш високий щабель інтелектуального і творчого розвитку студентів, виходячи з сучасних вимог безперервного процесу навчання.

5. Розробка раціональних шляхів контролю за якістю засвоєння знань.

6. Індивідуалізація, диференціація професіональної і наукової підготовки спеціалістів.

7. Гуманізація і гуманітаризація змісту освіти.

8. Процеси інтеграції вищої освіти України та Європи.

Як педагогічна наука методика оперує загальними поняттями педагогіки: «освіта», «виховання», «педагогічна діяльність» тощо. Однак вона послуговується власними поняттями, до яких належать «навчання», «викладання», «зміст освіти», «форми навчання», «методи навчання».

Згідно з визначенням, прийнятим ХХ сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміють процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, за якого вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

До структури вищої освіти входять: освітні освітньо-кваліфікаційні й освітньо-науковий рівні. Освітні рівні: неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. Освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. ВНЗ ІІІ і ІV рівнів акредитації займаються підготовкою бакалаврів, спеціалістів, магістрів. Освітньо-науковий рівень: доктор філософії.