Розділ 2. Місце ігрових технологій в тренінгу та навчальному процесі

Специфікою ігрової діяльності є те, що вона

• є моделлю якогось іншого процесу чи діяльності,

• спрямована не на зовнішній результат, а на задоволення учасників,

• може бути обмежена правилами, які розуміють всі учасники гри,

• є проявом творчої активності учасників.

Ігрова діяльність є провідною у дитячому віці, але ті або інші форми гри (азартні, комп’ютерні, рольові ігри…) властиві людині незалежно від її віку. В дорослої людини ігрова діяльність спрямована насамперед на відпочинок, задоволення, іноді вдоволення тих потреб, що не можуть бути соціально - придатним чином реалізовані у повсякденному житті (потреба влади, агресії, ризику).

На відміну від спонтанної гри, ігрова технологія спрямована на досягнення якоїсь психологічної мети: розвитку психічних процесів та функцій, здобуття соціальних навичок, самопізнання. Ігрова технологія – це система побудови та використання різних видів ігрової діяльності в розвивальних, корекційних та тренінгових заняттях, яка включає в себе розуміння мети даної гри, її місця в межах всієї програми, очікувані ефекти та принципи побудови та модифікації ігор.

У тренінговій роботі ігри використовуються насамперед в тих випадках, коли неможливо безпосереднє навчання або здійснення якогось процесу. Так, якщо завданням тренінгу є навчання методикам проведення нарад, і на тренінгу присутні працівники однієї установи, то можна провести безпосередньо на тренінгу нараду з використанням нового методу. А от якщо це керівники різних, ніяк не пов’язаних між собою підприємств, то тренер змушений проводити гру «Нарада», використовуючи для неї свій зміст та роздатковий матеріал. Так само необхідним стає моделювання процесу продаж, прийняття управлінських рішень тощо. Ігрові моделі можуть охоплювати якісь малі фрагменти професійної діяльності учасників: «Перша зустріч клієнтом», «Стилі мотивування персоналу»; або включати більш завершені дії: «Створення бізнес ідеї», «Ціноутворення в залежності від ринку». На групах особистісного зростання ігрові технології дозволяють змоделювати дитячо – батьківські або подружні стосунки, ситуації флірту, розлуки, зради. У розвивальних та навчальних програмах також важлива моделююча функція гри: вона дозволяє створити «діючу модель» процесу травлення, утворення хімічних сполук чи «взаємостосунків» між гіпотезами та методами математичної статистики. У профілактичних програмах виникає необхідність змоделювати процеси поширення СНІДУ, або формування наркотичної залежності.

Наступною метою використання ігрових технологій є потреба надати учасникам відносна безпечний чуттєвий, емоційний досвід проживання різних життєвих ситуацій та соціальних ролей. У грі можна стикнутися з небезпекою для життя, соціальною нерівністю, обмеженими (або безмежними можливостями). Ігри типу «Пологи» дозволяють ще раз пережити досвід власного народження, а «Вийди з кола» - ситуацію спілкування з ворожою підлітковою групою. Своєрідним є зв'язок між грою та динамічними процесами у групі. З одного боку вільне спілкування або конкуренція під час гри посилює перебіг динамічних процесів (на відміну скажімо від вправ або лекцій), з другого, ігри, при вмілому використанні, дозволяють «відіграти» внутрішньо групову агресію або агресію на тренера без ризику довготривалих негативних емоцій. Багато ігор, частіше сюжетних, спрямовано на моделювання та проживання саме міжособистісних стосунків у групі, зокрема «Підводний човен», «Наші та чужі».

Наступною причиною застосування ігрових технологій стає потреба психолога заохотити групу або підтримати вже наявну мотивацію. Ігри і самі по собі зазвичай подобаються учасникам, особливо у дитячих та підліткових групах. Деякі варіанти ігор мають конкурентне спрямування, при чому конкуренція може виникати між всіма учасниками («Сірники - рішення», «Бар’єр»), окремими підгрупами («Мафія», «Дігікон»), групою та тренером («Цивілізація», «Інопланетна райдуга»). Частина учасників може суттєво підвищувати залученість до процесу тренінгу саме в умовах конкуренції. Для деяких учасників, та тренерів, наявність конкуренції навпаки суттєво зменшує мотивацію, тому в ході програми слід приділяти увагу також іграм спрямованим на ситуацію «виграш – виграш»: «Людиком», «Скеля», «Амеба».

Особливо важливою саме ця, мотиваційна, функція гри стає при проведенні розвивальних та корекційних програм з дітьми та підлітками. Наявність ігрової оболонки підтримує залученість до заняття, навіть в дітей, що самі не дуже прагнуть отримати нові знання та навички.

Перевірочна функція гри полягає в тому, що учасники в умовах дещо обмеженого часу та помірно стресових обставинах мають продемонструвати у грі наявність тих знань, вмінь або особистісних якостей, яким було присвячено даний блок тренінгу. Тому ігри такого спрямування є сенс ставити або на початку блоку, щоб тренер та учасники могли перевірити початковий рівень вміння групи, або перед завершенням, щоб дізнатися чи виконано поставлене завдання. Наприклад на тренінгу з навичок продаж може виявитись доречною гра «Непотріб», в ході якої можна легко перевірити, чи використовують учасники запропоновану стратегію продаж.

Використання ігрових технологій в груповій роботі дозволяє створити безпечне середовище у якому учасники (як діти так і дорослі) можуть простежити звичні моделі своєї поведінки та отримати досвід зовсім іншого, іноді протилежного варіанту реагування на життєві обставини. Це підвищує адаптивні можливості та творчий потенціал особистості.

Обмеженнями ігрових технологій є насамперед те, що під час гри людина незначною мірою отримує нову інформацію, або тренує нові навички. Таким чином можна прийти до висновку, що при наявності суто навчальної мети тренінгу або розвивальної програми в ній ігрові технології будуть використовуватись зрідка, з метою мотивування учасників, закріплення та перевірки знань. У тренінгах спрямованих на особистісне зростання, корекційних та профілактичних програмах, де провідну роль відіграє отримання власного безпечного життєву досвіду – ігрові технології можуть виявитись провідними інструментами у роботі психолога.

Зупинимось детальніше на класифікації та побудові ігор у роботі психолога.

Дитячі ігри є «прототипом» багатьох форм ігрової діяльності, що використовуються у психологічній практиці. Спробуємо співставити ці варіанти гри. Проста предметна гра проявляється в тому, що дитина маніпулює якимсь предметом за призначенням – кидає м’яча, трусить брязкальцем тощо. На основі цієї найпростішої форми можна побудувати більш складні ігрові вправи, наприклад «шумовий оркестр»:

«- Я буду читати вірш Д. Хамса «Веселий дідусь», а ви будете імітувати на інструментах його сміх. Жив та був собі дідусь маленького зросту,

І сміявся він завжди дуже-дуже просто:

Ха - ха – ха. ( Стукання маленькими металевими кришками)

Та хе - хе — хе. ( стукання ложкою по каструлі)

Хі - хі - хі. (Стукання металевою паличкою по відрах)

Та бух - бух - бух. ( Стукання здоровими кришками)

Бу — бу — бу. (Ложками одна об одну)

Та бе- бе - бе. (Кришкою об чайник)

Дінь — дінь — дінь. (Металеві палички одна об одну)

Та трюх - трюх - трюх. (Стукають усі разом ).

Це не дуже поширена форма тренінгових вправ, але вона підіймає настрій учасників, дає можливість відчути ресурси раннього дитинства.

На наступній стадії розвитку в дитини виникає проста комунікативна гра з дорослим: «Дай – на», «Сорока – ворона». За цією моделлю простої, циклічно повторюваної комунікації побудовано достатньо багато варіантів ігор. Іноді це рухові, іноді – комунікативні ігри.

Тримай контакт.

Інструкція. Учасники у парах доторкаються долонями. Вони можуть пересуватися приміщенням, заплющивши очі , та не розриваючи контакту.

Розігни кулак.

Інструкція. Один з учасників тримає руку стиснуту у кулак, стільки, скільки хоче її тримати. Партнер може розжимати кулак у будь-який спосіб.

При обговоренні тренер звертає увагу на те, в який спосіб було досягнуто успіху, які дії партнера сприяли релаксації, а які змушували напружуватись ще більше? Чи була інструкція сприйнята, як „тримати кулак, незважаючи ні на що”? Чому? Як часто ті ж самі стратегії використовуються і в інших ситуаціях?