Історія Польщі

перед російським військом, що спільно з саксонськими загонами від лютого тримало Ґданськ в облозі. Росія, як і Австрія, в цій війні підтримувала Августа III. У першій декаді липня Ґданськ капітулював. Незадовго до цього С. Лєщинський в селянському одязі втік до Кенігсберга. Звідси він у серпні звернувся до керівників конфедерацій, створених в польських землях на його підтримку, із закликом організувати загальну конфедерацію. 5 листопада така конфедерація з центром у селі Дзіково коло Сандомира виникла, але вистояти перед напором російського і саксонського військ не змогла.

Війна за польську спадщину завершилася укладеним 3 жовтня 1735 р. у Відні австро-французьким миром. За його умовами Франції відійшло герцогство Лотарінгія, яке вона повинна була віддати в пожиттєве володіння С Лєщинському; Франція визнала Августа III польським королем; С Лєщинський був зобов'язаний зректися польського престолу, але отримав право вживати й далі королівський титул. Наприкінці січня 1736 р. С Лєщинський в Кенігсберзі таємно підписав акт зречення, а на початку травня виїхав до Франції. Наступного року він вступив у володіння Лотарінґією. У Франції йому довелося жити до самої своєї смерті (1766). Мир, підписаний у жовтні 1735 p., був прелімінарний (попередній). Формально війна за польську спадщину закінчилася укладенням австро-французького миру у Відні 18 листопада 1738 р.. Його умови, з урахуванням того, що С Лєщинський зрікся престолу і вже володів Лотарінґією, повторювали умови прелімінарного миру. У 1739 р. цей мирний трактат підписали також Річ Посполита, Росія та інші країни.

В особі Августа III Річ Посполита отримала короля, який справами у ній цікавився мало, на відміну від свою батька, не дбав про зміцнення королівської влади, повністю покладався на польських і саксонських міністрів. У Польщі він постійно перебував тільки у 1756-1763 pp., та й то вимушено, бо тоді Саксонія була окупована прусськими військами. За всі інші роки свого правління в Речі Посполитій він загалом перебував у ній до двох років, переважно під час роботи сеймів. Часто він приїжджав на кілька годин до прикордонного великопольського міста Всхов, де лише підписував документи, підготовлені польськими урядовцями, у відповідності до взятих зобов'язань приймати рішення з польсько-литовських справ тільки на території Речі Посполитої.

Подальше послаблення королівської влади супроводжувалося падінням її авторитету, деморалізацією та корумпованістю на всіх рівнях державного життя шляхетсько-магнатського суспільства. З 15 скликаних Августом III сеймів лише один (1736 р.) був успішним, вісім було зірвано, один так і не розпочався, п'ять, не будучи зірваними, закінчилися безрезультатно, бо жодних постанов не прийняли. До зриву і безрезультатності призводила головним чином боротьба між Потоцькими і Фамілією.

Неспроможність сейму переносила центр ваги у вирішенні державних справ на сеймики, а ті були слухняним знаряддям магнатів. Маніпульована магнатами шляхта не проявляла особливого інтересу до того, що робиться у верхніх ешелонах влади. Але будь-яку спробу оздоровлення останньої вона трактувала як прояв абсолютистського правління, загрозу "золотим вільностям". Натомість, постійним був інтерес шляхти до справ, пов'язаних із судочинством, тому що вони так чи інакше зачіпали її маєтково-правові позиції. Шляхту непокоїв розлад судочинства, тиск, до якого вдавалися магнати щодо гродських, земських і підкоморських судів. Велике враження справив зрив роботи коронного трибуналу в Пьотркові 1749 p., де було застосоване liberum veto.

Катастрофічний стан, в якому перебував державний устрій Речі Посполитої впродовж усього правління Августа III, породив і зміцнив в середовищі шляхти переконання, що, оскільки країна при цьому продовжує так-сяк існувати, то такий стан є нормальний. Звідси походило поширене хвалькувате шляхетське гасло "Польща існує завдяки безвладдю" ("Polska nierza_dem stoi"). Це гасло видавалося їй вірогідним ще й

214