Історія Польщі

Вєлічки, а також рудників Краківського і Сандомирського воєводств. Проте бажаного ефекту соціальні виступи на польських землях Б. Хмельницькому не принесли.

Битва, до якої Річ Посполита і Військо Запорозьке довго готувалися, відбулася під волинським містечком Бересіечком 28-30 червня 1651 р. Вона закінчилася повною перемогою армії Речі Посполитої, якою командував Ян Казимир. Успіхом поляки знову завдячували кримському ханові, який зі своїм військом втік з поля бою, силоміць прихопивши Б. Хмельницького, чим дуже послабив боєздатність козаків. Б. Хмельницький, вирвавшися за великий викуп з татарського полону, став активно готуватися до продовження війни. Враховуючи вимоги війська, коронне командування пішло 28 вересня 1651 р. на підписання з козаками договору у Білій Церкві на таких умовах: юрисдикція Війська Запорозького обмежується Київським воєводством, козацький реєстр скорочується до 20 тис, реєстрові козаки виселяються з Брацлавського і Чернігівського воєводств у королівські маєтки Київського воєводства, втрачені шляхтою маєтності повертаються у її власність, а вилучені з реєстру козаки - під її владу, гетьман позбавляється права диплома і ичних зносин з іноземними державами і зобов'язується розірвати воєнний союз з кримським ханом.

Обидві сторони залишилися незадоволеними й сповненими взаємної недовіри. Символічним було те, що Білоцерківський договір не дочекався затвердження на сеймі, який проходив у січні-березні 1652р. Це розв'язало руки Б.Хмельницькому. 2 червня (652 р. він спільно з татарською кіннотою вщент розгромив 20-тисячне коронне військо біля містечка Батога, що в Брацлавському воєводстві,. У битві загинув його командувач - гетьман польний коронний М. Калиновський. Батізький розгром не охолодив запалу войовничої партії у Варшаві. Сейм, що зібрався 23 липня того ж року, відхилив пропозицію Б. Хмельницького офіційно поновити статті Зборівського договору.

Від початку жовтня до середини грудня 1653р. Б.Хмельницький разом з Іслам-Ґіреєм III тримав в облозі під містечком Подільського воєводства Жванцем 40-тисячне коронне військо, очолюване Яном Казимиром. Врешті хан узяв на себе, як і під Зборовом, роль посередника, незацікавленого у надмірному посиленні будь-кого з противників. Його переговори з польським командуванням закінчилися 17 грудня угодою, яка відновлювала статті Зборівського договору.

На той час поновлення Зборівського договору для керівництва Війська Запорозького вже не було особливо бажаним успіхом. Справа в тому, що на його прохання 11 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке з "городами их и землями" під "государя высокую руку". Прийнята на Переяславській козацькій раді 18 січня 1654 р. ухвала про перехід України під протекторат Московської держави викликала в правлячих колах Речі Посполитої вкрай негативну реакцію: українська проблема, після тривалої війни, вийшла за межі внутрішніх незгод у Речі Посполитій і перетворилася у зовнішню війну з Москвою. У ході воєнної кампанії, розпочатої в травні 1654 р., московити захопили Смоленську землю з Смоленськом та територію Білорусі до ріки Березини. Навесні того ж року коронне військо відновило воєнні дії на українських землях, спрямовані безпосередньо проти козаків, оскільки Москва до кінця року своїх військ тут не мала. У жовтні 1654 - на початку 1655 pp. 30-тисячна польська армія під проводом гетьмана великого, коронного Станіслава "Ревери" Потецького криваво пройшлася по Брацлавському воєводству; зокрема у розправах з козаками і населенням неабияк "відзначився" коронний обозний Стефан Чарнецький. До цього додалися шкоди, заподіяні 30-тисячним військом кримчаків, яке на початку січня 1655 р. з'єдналося з польським коронним відповідно до укладеного в листопаді 1654 р. польською дипломатією "вічного" договору з Бахчисараєм, що

178

Часи потрясінь і занепаду

денонсував козацько-татарську угоду й встановлював оборонно-наступальний союз короля й хана проти Москви та козацької України. 29 січня - 2 лютого біля села Охматова, що в Київському воєводстві, відбулася генеральна битва між Військом Запорозьким та допоміжним московським загоном, з одного боку, і коронною армією та татарами - з другого. І хоча битви не виграла жодна з сторін, наступ коронної армії в Україні було призупинено.