Часи потрясінь і занепаду

обіцяно місце в сенаті. 19 серпня Б. Хмельницький присягнув дотримуватися Зборівської угоди перед Є. Оссолінським й А. Киселем, а наступного дня був прийнятий королем у польському таборі. У ніч на 23 серпня було знято козацьку облогу Збаража. Сейм, який проходив у Варшаві в листопаді 1649 - січні 1650 pp., затвердив Зборівську угоду, за винятком статей щодо включення київського митрополита до складу сенату та скасування унії.

Зборівський договір не влаштовував ні повсталих, ні, тим більше, правлячі кола Речі Посполитої. Наприкінці літа 1650 р. після смерті Є. Оссолінського та повернення з татарського полону гетьманів М. Потоцького, який закликав воювати доти, "доки вся земля не почервоніє від козацької крові", і М. Калиновського, у Варшаві здобули перевагу прихильники політики сили щодо повсталого українського народу. В грудні того ж року сейм ухвалив довести чисельність коронного війська до 36 тис, а литовського-до 15 тис. і оголосив скликання на 1651 р. посполитого рушення, тобто загальну мобілізацію шляхти.

Готувався до відновлення воєнних дій і Б. Хмельницький. Напередодні боїв чисельність козацьких і коронних сил була більш-менш однаковою. Під булавою Б. Хмельницького перебувало близько 100 тис. чол., у тому числі до 40-50 тис. козаків, решту становили селяни і міщани. Союзницька татарська кіннота, приведена особисто Іслам-Ґіреєм III, налічувала 30-40 тис. Коронна армія мала до 40 тис. регулярного складу, стільки ж жовнірів з магнатських загонів і майже 40-тисячне посполите рушення.

Костка Напєрський. Щоб відволікти частину шляхти від участі в посполитому рушенні і ускладнити внутрішньополітичну ситуацію в Речі Посполитій, Б. Хмельницький весною 1651 р. розіслав до Польщі своїх емісарів із завданням підбурювати селян до повстання проти панів-щляхти. Зерна агітації емісарів, які діяли у Велико-польщі, Малопольщі й Мазовії, впали на сприятливий грунт. Із селянських виступів, що відбулися у травні-червні, найбільший був у підкарпатському районі Підгалля Краківського воєводства. Його очолив Александр Лев Костка Напєрський. Справжнє його ім'я було Станіслав Бзовський. Походження К. Напєрського залишається значною мірою загадкою для істориків. Він видавав себе за позашлюбного сина Владислава IV, певний час йому довелося шукати щастя на службі в іноземних державах. Щоб полегшити свої дії й приспати пильність шляхти, він іменував себе королівським полковником, для чого, ймовірно, й взяв ім'я Костки, що належало знатному магнатському роду. Правдоподібно, що К. Напєрський діяв у погодженні з Б. Хмельницьким, а також з семигородським князем Дєрдєм II Ракоці, який за домовленістю з козацьким гетьманом планував вдертися в Польщу через Словаччину і створити таким чином "другий фронт" проти Речі Посполитої. При допомозі листів, виданих начебто королем, К. Напєрський закликав селян повстати проти шляхти.

У червні 1651 р. Костка Напєрський перейшов до рішучих дій. З невеликим загоном він оволодів важливим стратегічним пунктом - замком Чорштин на кордоні з Словаччиною, сподіваючися на прихід Дєрдя II Ракоці. На численні його заклики, вислані з Чорштина. чимало підкарпатських селян піднялося на боротьбу. Очікуваного приходу семигородського князя К. Напєрський не дочекався. Тим часом королівський єпископ Пйотр Ґембіцький, що управляв краєм в період антикозацької воєнної кампанії, організував півторатмсячний загін і приступив до придушення повстання. 24 червня після триденної облоги він захопив Чорштин, який К. Напєрський обороняв з півсотнею осіб. Серед полонених захисників замку був К. Напєрський. Він був страчений. Окремі виступи селян на Підкарпатті тривали ще деякий час. На повстання у Підгаллі відгукнулися низи кількох міст Краківського воєводства, робітники соляних копалень Бохні і

177