Відродження і шляхетська демократія

посполите рушення, що на чолі зі Сигізмундом III збиралося на лівому березі Дністра. Дізнавшися про це, султан пішов на підписання 9 жовтня під Хотином мирного договору з Річчю Посполитою на умовах status quo ante bellum (як до війни). Так закінчилася війна, названа Хотинською. Умови Хотинського миру були підтверджені в договорі про вічний мир, укладеному 1624 р. з Портою в Стамбулі послом Речі Посполитої коронним конюшим князем Кшиштофом Збаразьким.

Після Хотинської війни до 1671 р. польсько-турецькі відносини були мирними. Затьмарили їх тільки авантюрні, не санкціонованим урядом Порти вторгнення силістрійського намісника Мегмеда Абази-паші на територію Подільського воєводства у 1633 р. Наступного року його за це було страчено у Стамбулі. У 1635 р. Туреччина знову підписала з Річчю Посполитою мирний договір, який підтвердив умови угоди 1624 р.

Інші напрями зовнішньої політики Польського королівства у XVI - першій половині XVII ст. стосувалися тільки його. Всупереч Торунському трактатові 1466 р., який, по суті, передбачав ленну залежність Тевтонського ордену, той намагався унезалеж-нитися. Як наслідок, за правління Яна Ольбрахта великі магістри перестали складати присягу на вірність Речі Посполитій. Більше того, керівництво ордену проводило антипольську політику. До особливого загострення орденсько-польських відносин дійшло після того, як у 1511 р. великим магістром став Альбрехт Гогенцоллерн, сестри-нець Сигізмунда І, представник династії бранденбурзьких маркграфів-курфюрстів (курфюрстами, від нім. Kurjurst, у Священній Римській імперії були сім князів-правителів, з них троє духовних, котрі обирали її імператора; латинським відповідником терміну "курфюрст" був термін elector, саме так іменували в Польщі курфюрстів). У перші роки свого магістерства Альбрехт покладався на традиційну підтримку ордену імперією й допомогу Великого Московського князівства. У 1514 р. імперія і Москва уклали антипольський союз. Під час зустрічі з імператором Максиміліаном І у Відні Сиґізмундові III вдалося добитися виходу імперії з цього союзу і відмови від підтримки ордену; до того ж імператор визнав Торунський трактат 1466 р. і зрікся претензій імперії на Ґданськ і Ельблонґ. У 1517 р. орден уклав з Москвою антипольський союз, однією з цілей якого було повернення йому втрачених 1466 р. земель (котрі становили в Короні Королівську Пруссію).

Орден готувався до війни з Польщею. Тоді вона 1519 р. першою оголосила йому війну. У ній орден зазнавав невдач. З посередницькою місією виступив імператор Карл V (1519-1556), котрий мав намір встановити над орденом протекторат. У 1521 р. було підписано чотирирічне перемир'я. Міжнародна ситуація, зумовлена головним чином поширенням в Німеччині реформації, не сприяла продовженню польсько-орденської війни. За таких обставин Альбрехт у 1525 р., за намовою Мартіна Лютера, проголосив секуляризацію ордену, перетворення його на світську державу - князівство (герцогство). Ця держава, яку в Польщі йменували Князівською Пруссією (Prusy Ksiqiece), стала дідич ним володінням Альбрехта (як князь (герцог) він став Альбрехтом І; 1525-1568) та його потомків по прямій чоловічій лінії, а у впадку їх відсутності - його братів; після ж вигасання роду Альбрехта І або смерті його братів Князівська Пруссія повинна була прилучитися до Польського королівства. Все це було зафіксовано в Краківському трактаті, укладеному 8 квітня 1525 р. між Альбрехтом і Сигізмундом І. А через два дні на центральній Ринковій площі Кракова відбувся урочистий прилюдний акт складення князем присяги на вірність королю і Польській державі (цей акт отримав у Польщі назву hold pruski). Альбрехт став на коліна перед королем й одержав від нього ленну корогву, на якій був зображений чорний орел в золотій короні. Звертаючися до князя, Сигізмунд І заявив про готовність прийняти в ленну залежність новостворену державу. Альбрехт, тримаючи корогву в лівій руці,

147