Відродження і шляхетська демократія

відрізала Запорозьку Січ від півдня Київського воєводства, перекривши доставку на Січ хліба й боєприпасів та обмежила вихід січовиків у Подніпров'я й подніпровців на Січ. Того ж 1635 р. запорозький загін під проводом Івана Сулими захопив і зруйнував Кодак, а його залогу перебив. Після цього, за наполяганням польського командування, реєстровики, що преребували в Сулимовому загоні, видали І. Сулиму та його найближчих товаришів полякам. Чотирьох із них було четвертовано у Варшаві.

У 1637 р. спалахнуло козацьке повстання під проводом Павла Бута (Павлюка, товариша 1. Сулими). якого запорожці обрали своїм гетьманом. Чимала кількість реєстровиків повстання не підтримала, навіть виступила проти нього у складі коронного війська, керованого гетьманом польним коронним Миколаєм Потоцьким. У вирішальній битві під селом Кумейками поблизу Канева повстанці зазнали нищівної поразки і відступили. Згодом вони видали П. Бута та інших ватажків. На козацькій раді в таборі під містечком Боровицею в грудні 1637 р. був підписаний, зокрема, писарем Війська Запорозького Богданом Хмельницьким, акт про капітуляцію козаків. П. Бута і двох його полковників було четвертовано у Варшаві. По Подніпров'ї прокотилася хвиля терору.

У відповідь на це під керівництвом новообраного гетьмана Яцька Остряниці (Острянина) у 1638 р. на Лівобережжі піднялося козацьке повстання. Зазнавши невдачі, Я. Остряниця з найближчою старшиною та багатьма рядовими козаками відступив у російські володіння, де вони й осіли. Повсталі обрали гетьманом Дмитра Гуню. Коли ж повстання пішло на спад, Д. Гуня з кількома старшинами і невеликим загоном покинув табір. Решта повсталих капітулювала й присягла М. Потоцькому, що командував коронним військом. У листопаді 1638 р. в урочищі Маслів Став (поблизу сучасного села Миронівки) відбулося прийняття козаками умов капітуляції. Згідно з Ординацією Війська Запорозького, ухваленою сеймом навесні того ж року, були ліквідовані посада козацького гетьмана і виборність полковників, яких мали заступити призначені королем комісар і полковники з політично надійної шляхти; відновлено шеститисячний реєстр; Запорозьку Січ оголошено поза законом; Кодак мав бути відбудований.

В українських землях настало десятиліття "золотого" спокою (1638-1648) у козацько-польських відносинах. Вогненебезпечний людський потенціал, козаки й некозаки, значною мірою емігрував у володіння Росії. У цей час Польща не вела війн, тож не потребувала козацької збройної сили. Проте 1646 р. Владислав IV розпочав потаємну дипломатичну підготовку до війни з Туреччиною і Кримським ханством, у зв'язку з чим мав намір збільшити козацький реєстр, щоб використати у ній збройний потенціал Війська Запорозького. Навесні 1646 р. козацьке посольство, у складі якого був і Б. Хмельницький, вело переговори з королем у Варшаві, домагаючися за участь у війні повернення втрачених 1638 р. козацьких вольностей і збільшення реєстру. Владислав IV збирався виконати ці умови, нібито навіть натякнув, що виділить в Україні територію, де б козацтво мало певну автономію. Опозиція намірам Владислава IV в Речі Посполитій, рішуче висловлена на осінньому сеймі 1646 p., перекреслила їх.