Історія Польщі

щення цін, демонстранти розпочали штурм будинку. Проти них були скеровані великі сили міліції та армії, які намагалися розпорошити натовп. Розпочалися сутички, що тривали до пізнього вечора, під час яких були перші вбиті й поранені з обох сторін. Багато демонстрантів було заарештовано. 15 грудня страйк охопив низку великих промислових підприємств Ґданська, Ґдині і Сопота (т.зв. Труймясто - Тримістя). Стихійно виникли страйкові комітети, які поставили вимоги скасування підвищення цін, поліпшення умов праці, звільнення заарештованих. Страйкуючі і демонстранти спалили будинок воєводського комітету, комендатури МО. На звістку про заворушення у Ґданську керівники партії та держави (В. Ґомулка, М. Спихальський, Ю. Циранкевич, К. Світала, В. Ярузельський, С. Каня, М. Мочар, Б. Ящук, Р. Стшелєцький) прийняли рішення застосувати проти страйкуючих вогнепальну зброю і бронетанкову техніку. Водночас частина вищих партійних керівників (Е. Ґерек, М. Мочар, Ю. Тейхма) почала провадити власну гру, прагнучи усунути віл влади В. Гомулку.

Рис. 71. Вулиця Ґданська під час грудневих подій 1970 р.

16 грудня армійські підрозділи окупували Труймясто і відкрили вогонь по учасниках заворушень. У відповідь було оголошено про початок безстрокового окупаційного страйку. Активізувалися незадоволені в Слупську, Ельблонзі, де було вчинено напади на будинки органів влади. Справжні бої з міліцією розгорнулися в Щеціні, де партійне керівництво відмовилося вести переговори зі страйкуючими суднобудівниками. 17 грудня робітники сточні ім. Паризької Комуни і порту Ґдині, йдучи до своїх закладів праці, були розстріляні армійськими частинами. Це викликало обурення й спричинило масові зіткнення неозброєних робітників з міліцією та військами, в ході яких загинуло і було поранено багато цивільних осіб. Сутички у Ґдині, Ґданську і Сопоті тривали цілий день. Страйки і демонстрації охопили майже всі міста Балтійського узбережжя. Вони були заблоковані міліцією і військами, стягнутими з цілої Польщі; зв'язок із зовнішнім світом було припинено.

Рішучість і непоступливість робітників та населення міст Балтійського узбережжя, доведених до відчаю жорстокими діями влади, змусила керівників партії й держави шукати нових шляхів розв'язання конфлікту. В. Ґомулка, переконаний у "змові контрреволюції^-" й "анархізації" суспільства, звернувся по допомогу до Л. Брежнєва. Однак радянське керівництво, обтяжене чехословацькою інтервенцією й конфліктом з

590

В умовах комуністичного експерименту

Китаєм, порадило В. Ґомулці вдатися до політичних та економічних важелів зняття напруження. До ЦК ПОРП надходила інформація, що страйки і демонстрації охопили 100 міст у семи воєводствах. Для придушення заворушень на Балтійському узбережжі було скеровано 5 тис. працівників МО, 27 тис. солдат, 550 танків і 750 бронетранспортерів, близько 100 літаків і гелікоптерів. Офіційна пропаганда силкувалася показати події на узбережжі як справу рук хуліганів і ворогів соціалізму. Однак це не охолоджувало збуджених настроїв. У високих варшавських кабінетах визріло рішення вдатися до зміни лідера партії, зваливши на нього провини за тогочасну ситуацію. У ніч з 18 на 19 грудня політбюро ЦК ПОРП вирішило обрати першим секретарем ЦК ПОРП Едварда Ґерека - першого секретаря воєводського комітету ПОРП у Катовіцах, який презентував себе як представника прагматичного покоління партійної номенклатури. В. Гомулка погодився з відставкою під приводом погіршення стану здоров'я.

Зміна лідера. 20 грудня було скликано надзвичайний пленум ЦК, який затвердив відставку В. Гомулки та його прихильників (М. Спихальського, Б. Ящука, 3. Клішки і Р. Стшелєцького), а замість них включив до складу політбюро ЦК П. Ярошевича, М. Мочара, Я. Шидляка, а також обрав секретарями Е. Бабюха, К. Барціковського, С Коцьолка, першим секретарем - Е. Ґерека. Разом з новим лідером партії до керівництва прийшла група осіб, пов'язаних з ним. Того ж дня Е. Ґерек виступив по радіо і телебаченню з промовою, закликавши до спокою і пообіцявши виправити помилки попереднього керівництва. Він, зокрема, зазначив, що партія послабила зв'язок з народом і пообіцяв його відновити. 23 грудня на сесії сейму відбулися зміни в уряді: новим прем'єром став Пйотр Ярошевич, Державну раду очолив Ю. Циранкевич, на посади деяких міністрів були призначені люди Е. Ґерека (Т. Вжащик, В. Лєйчак). Новий прем'єр пообіцяв скасувати підвищення цін, поліпшити матеріальне становище працюючих. 30 грудня уряд постановив піднести мінімальну зарплату, пенсії і соціальну допомогу.

Після змін на вищому щаблі припинилися страйки в містах Балтійського узбережжя: люди були змучені й прибиті численними актами насильства. За офіційними даними, які були значно заниженими, під час заворушень у містах Балтійського узбережжя загинуло 45 осіб, було поранено 1165 і заарештовано 2898. Неофіційні підрахунки свідчать про загибель кількох сотень людей. Груднева трагедія не змінила устрою Польщі: усі політичні інститути продовжували діяти, ПОРП зберегла монополію на владу. З другого боку, робітники відчули свою силу, з якою не могли не рахуватися правлячі кола країни. Стихійні виступи в грудні 1970 р. показали безперспективність соціального протесту, який не спирається на політичну програму, здатну об'єднати більшість населення. Політична криза 1970 р. стала серйозним випробовуванням для комуністичної системи в Польщі, яке ставило її перед дилемою: реформування або косметичний ремонт. Нове керівництво ПОРП обрало другий шлях.