Історія Польщі

16 квітня 1948 р. Організацію Європейського Економічного Співробітництва (ОЄЕС), залучивши до неї створену 1949 р. із західних зон окупації Федеративну Республіку Німеччину (ФРН). У травні 1948 р. за ініціативою У. Черчілля в Гаазі відбувся Європейський Конгрес, на якому обрали Європейську Раду (ЄР), до якої незабаром увійшли 14 держав континенту.

СРСР і країни Центрально-Східної Європи, що опинились у сфері його впливу, відхилили "план Маршалла". Восени 1947 р. за наказом Сталіна було утворене Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій (Комінформ), до якого увійшли дев'ять партій радянської сфери, а також компартії Франції та Італії. Було розпочато процес формування прорадянського блоку, який передбачав закінчення камуфляжу "народної демократі'ї" і запровадження тоталітарних монопартійних режимів у країнах Центрально-Східної Європи. Спроби югославських комуністів на чолі з Й. Броз-Тіто чинити опір уніфікації завершилися конфліктом між ВКП(б) і КПЮ, видаленням Югославії з Комінформу на початку 1948 р. Уніфікаційні процеси відбулися в 1947-1948 pp. в усіх країнах т.зв. "народної демократії"", при владі утвердилися слухняні виконавці наказів Сталіна. У відповідь на об'єднання західних зон окупації СРСР вдався до блокади Берліна, поділеного на чотири сектори, а восени 1949 р. створив Німецьку Демократичну Республіку. У 1949 р. виник господарський орган - Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Наприкінці 40-х років Європа і світ виявилися поділеними на два протилежних табори, які керувалися кардинально протилежними ідеологіями. їх змагання та боротьба перетворилися на суперництво за впливи в світі, гонку озброєнь і конфронтацію у глобальному масштабі. У квітні 1949 р. держави Західної Європи разом із США і Канадою утворили воєнно-політичний блок Північно-Атлантичний Союз (НАТО), який мав на меті спільний захист від агресії з боку будь-яких інших держав, насамперед СРСР. Останній трактував інтеграційні процеси в Західній Європі як прагнення США до світового панування і загрозу для існування "соціалістичної системи". У 1955 р. СРСР ініціював створення оборонного блоку - Організації Варшавського Договору (ОВД). Протистояння двох таборів поклало початок періоду відносин, який отримав назву "холодної війни".

Конфронтація між двома таборами посилилася після того, як 1949 р. в СРСР було створено першу атомну бомбу. Радянський Союз з допомогою правлячих комуністичних партій встановив у залежних країнах репресивні тоталітарні режими, які придушували всякі прояви опозиційності і спроби відійти від сталінського зразка. Радянський диктатор допоміг прийти до влади в Китаї комуністам, які в січні 1949 р. проголосили Китайську Народну Республіку (КНР). Улітку 1950 р. війська комуністичної Північної Кореї напали на Південну Корею й окупували її. Проти агресора, за рішенням Ради Безпеки ООН, були скеровані багатонаціональні збройні сили під командуванням американського генерала Д. Мак-Артура. Президент США Ґ. Трумен дав наказ VII флоту США захистити о. Тайвань, на якому знайшли притулок після поразки в Китаї проза-хідні китайські діячі на чолі з Чан Кайши, і посилити американські війська в Кореї. Війська ООН, перейшовши в наступ, розгромили північнокорейську армію, окупували Північну Корею. Восени 1950 р. у корейський конфлікт, за згодою Сталіна, втрутилася КНР. Китайська армія витіснила міжнародні сили з Кореї. США загрозили застосуванням атомної зброї, світ опинився перед прірвою нової світової війни. Завдяки зусиллям обох сторін вдалося досягти перемир'я і підписання угоди про поділ Кореї по 38-й паралелі. Полальшому загострення стосунків не сталося через раптову смерть Й. Сталіна s березні 1953 р.

544

В умовах комуністичного експерименту

Після гострої боротьби у вищих ешелонах радянського істеблішменту при владі утвердився Микита Хрущов (1894-1971). На XX з'їзді КПРС новий радянський керівник запропонував політику "мирного співіснування" двох суспільних систем, а у внутрішній політиці - відмову від жорстоких методів розправи з опозицією і проведення часткових реформ при збереженні монопольної влади комуністичної партії та її ідеології. Певна "лібералізація" комуністичної диктатури відразу позначилася на країнах "соціалістичного табору", призвівши до національно-демократичної революції в Угорщині і суспільно-політичних криз у Польщі та інших країнах радянського блоку в 1956 р. Придушення революції в Угорщині, залагодження криз у Польщі та інших країнах продемонструвало небажання лідерів СРСР відмовитися від комуністичної експансії, змінилися лише її форми і методи. 1957 р. в СРСР було здійснено перший запуск штучного супутника Землі, який продемонстрував наявність у Радянського Союзу ракетних засобів доставки ядерної зброї. Цей факт викликав занепокоєння у західних політиків, які сприйняли його як виклик і розпочали розкручувати гонку озброєнь. Світова громадськість домагалась обмеження та заборони ядерної зброї, скорочення звичайних арсеналів і роззброєння. Численні міжнародні зустрічі та конференції 50 -початку 60-х років завершилися підписанням важливих документів, серед яких був і московський Договір 1963 р. про обмеження виробництва ядерної зброї. Але кожна сторона - Захід і Схід - намагалися зберегти перевагу над партнером.

Оскільки економічна і соціально-політична ситуація в Західній Європі у 50-х роках значно поліпшилася, радянський блок зробив ставку на поширення свого впливу на країни т.зв. Третього Світу, які звільнилися від колоніальної залежності й ставали на шлях самостійного розвитку. СРСР підтримав військовий переворот 1952 р. в Єгипті, в результаті якого до влади прийшла група офіцерів на чолі з Г.А. Насером, надавав допомогу прорадянським режимам на Близькому Сході - в Ірані, Іраку та інших країнах. У свою чергу, США і західні країни намагалися опертись на праві сили Третього Світу, щоб зупинити ідеологічну та політичну експансію "комунізму". Глобальне суперництво двох таборів проявлялось у численних конфліктах, революціях і переворотах в молодих країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Особливо затягувався конфлікт в Індокитаї, де після усунення японської окупації розпочався антиколоніальний рух, очолюваний комуністами. У 1959 р. на Кубі до влади прийшли комуністи та їхній лідер Фідель Кастро. Спроби воєнної інтервенції усунути уряд Кастро навесні 1961 р. зазнали невдачі. На допомогу Кубі прийшов СРСР, який постачав необхідні товари, зброю, надавав іншу допомогу, а також потаємно розмістив на острові ракети середньої дальності. Викриття цього факту спровокувало різке загострення радянсько-американських відносин і поставило людство на грань ядерного конфлікту. В останній момент війну вдалось відвернути з допомогою компромісу: американський президент Д. Кеннеді пообіцяв не вдаватися до інтервенції на Кубу, М. Хрущов - вивезти радянські ракети з острова. "Карибська криза" послужила пересторогою для людства, посилила пацифістські рухи в багатьох країнах.

Восени 1964 р. група керівників КПРС, очолюваних Леонідом Брежнєвим (1906-1982), усунула від влади М Хрущова і посилила курс на конфронтацію із Заходом. Спираючися на догматичне трактування марксистсько-ленінської доктрини, вони взяли курс на посилення гонки озброєнь, зміцнення впливу радянського блоку в світі. На цьому тлі загострилися стосунки СРСР з КНР, керівництво якої прагнуло відігравати роль гегемона в Азії і претендувало на володіння ядерною зброєю. У серпні 1968 р. СРСР та його союзники здійснили збройну інтервенцію в Чехословаччині, поклавши край демократичним процесам, які розгорнулися там за ініціативою КПЧ та її керівника Александра Дубчека (1921-1992). Події в Чехословаччині, які отримали назву "Празької весни", засвідчили прагнення СРСР зберегти тоталітарний устрій, загальмувати процеси

545