Польська Республіка в 1918-1939 pp.

отримали 25 % (29,2 % місць), партії центру 10 % (12,1 %), національні меншини 21,1 % (19%), в тому числі українці 9% (7%). Вибори закінчилися поразкою ендеків, які здобули 8,7 % голосів (8,4 % місць), а також хадеків і ПСИ "Пяст" - разом 6 % (5 %). Назагал пілсудчики мали в парламенті лише четверту частину мандатів, що ставило під сумнів їхні плани внесення змін до Конституції.

Парламентський конфлікт. Наприкінці березня 1928 р. Ю. Пілсудський відкрив сесію нового сейму, яка почалася з інциденту: невелика група послів-комуністів скандувала "Геть з фашистським урядом Пілсудського!". За вказівкою Маршала поліція силою випровадила їх із залу. Далі сейм відкинув кандидатуру К. Бартеля на посаду маршалка сейму й обрав соціаліста І. Дашинського. Події показали, що сейм не стане слухняним знаряддям у руках влади. Однак до певного часу влада й опозиція вичікували. У червні 1928 р. Ю. Пілсудського на чолі уряду змінив К. Бартель. 1 липня Ю. Пілсудський дав інтерв'ю органу санації "Глос правди", в якому брутально обізвав сейм і депутатів зібранням "лядачніц" (нероб) і наголосив, що "не робив би нічого іншого, як тільки бив і копав послів без втоми". На завершення він погрожував, що немає вибору: або перестати співпрацювати з сеймом і "октроювати" (дарувати) нові закони, або відійти з кабінету, який мусить співпрацювати з сеймом. Маршал обрав другий варіант, віддавши уряд К. Бартелю, залишившися в ньому військовим міністром.

₍ Восени 1928 р. на черговій сесії сейму розгорівся скандал у зв'язку з інтерв'ю

Маршала. Під час обговорення позиції уряду щодо інтерв'ю виникла дискусія між послами ББВР та іншими депутатами, яка набула непарламентського характеру. На початку 1929 р. виник новий конфлікт у зв'язку зі справою міністра фінансів Г. Чеховича, який не зміг дати звіту з великої суми бюджетних коштів, що пішли на виборчу кампанію ББВР. Сейм відправив Ґ. Чеховича у відставку і віддав його до Державного трибуналу. У відповідь з'явилося нове інтерв'ю Маршала, в якому він

, брутально напав на сейм і послів, обізвавши їх "зафайданими мавпами", а посла ППС

Г. Лібермана, який виступав від комісії в справі Ґ. Чеховича, - "головним тенором у смердючій оперетці". У той час Маршал вже був тяжко хворий і не дуже добирав вирази. Судовий процес над Ґ. Чеховичем у червні 1929 р. був попереджений погрозами судді Державного трибуналу з боку пілсудчиків, а на самому суді Ю. Пілсудський

І виступив з різкою критикою Конституції, Державного трибуналу, парламенту. Трибунал

не наважився винести вирок і відклав справу.

У квітні 1929 р. за вказівкою Ю. Пілсудського президент відкликав уряд К. Бартеля і призначив новий на чолі з полковником К. Світальським. Усі його члени були офіцерами з оточення Маршала, тому його назвали урядом полковників. У відповідь на дії пілсудчиків політики з інших партій вимагали скликати надзвичайну сесію сейму, який не збирався впродовж семи місяців. Але табір санації відтягував його скликання; на

■ зборах ББВР обговорювалося питання зміни Конституції; уряд усував опозиційних

діячів з органів влади й адміністрації. В одному з виступів голова ББВР В. Славек твердив, що "здоровіше іноді поламати кості одному послу, ніж допровадити до необхідності вживання кулеметів". Водночас пілсудчики розпочали роботу над проектом нової конституції.

14 вересня 1929 р. у помешканні людовця Я. Домбського відбулася нарада представників шести партій та угруповань - Селянської партії (СХ), ПСЛ "Пяст", Національної робітничої партії (НПР), ПСЛ "Визволене", ППС і християнських демократів. На нараді було ухвалено на найближчій сесії сейму висловити вотум недовіри "уряду полковників". Цей документ став першим актом опозиційного блоку, що отримав назву Централів (центр і лівиця). У листопаді ці партії утворили Узгоджувальну комісію лівих партій для захисту республіки, яка діяла як організована

473