Історія Польщі

польських соціалістів. У 1893 р. поляки утворили в рамках німецько соціал-демократії Польську соціалістичну партію прусської дільниці. У ній діяв М. Каспшак, що перебрався з Варшави до Познані. Він був прихильником єдності соціалістичного руху, співпрацював з СДКП. 1897 р. ППС висловилася на підпримку гасла відбудови незалежної Польщі, що призвело до напружень у стосунках з СДПН. Впливи ППС були незначними, її конкурентом у робітничому середовищі були християнські робітничі товариства, створювані під патронатом костелу. На початку століття ППС сконцентрувала діяльність у Верхній Сілезії, але зустріла тут гостру протидію прусських властей.

Загалом вплив польського соціалістичного руху в усіх дільницях наприкінці XIX ст. були незначним. У Росії соціалісти зазнавали жорстоких переслідувань, не знаходили широкої опори серед неписьменного населення. У Німеччині та Австро-Угорщині робітничі верстви були нечисленними, і це примушувало соціалістів здобувати впливи серед міщанства, інтелігенції, селянства, ставити передусім загальнодемократичні гасла.

Національна демократія. Патріотичні настрої знаходили відгук серед польської молоді, свідченням чого стало створення 1893 р. Ліги народової (ЛН) і діяльність групи Пшегльонду вшехпольського. Народовці поширили свою пропаганду на місто й село, прагнучи об'єднати всі верстви польського населення під гаслом незалежності. Центральний комітет ЛН знаходився в Кракові, але своїми впливами намагався охопити всі дільниці, роблячи наголос на просвітницько-патріотичній роботі. Ще 1893 р. Р. Дмовський опублікував брошуру Наш патріотизм, а його однодумець 3. Баліцький -Національний егоїзм стосовно етики (1902). У них були сформульовані ідейні засади польського націоналізму, який справу відбудови державності ставив понад усе, вимагав солідарності всіх верств і підпорядкування соціальних інтересів національним. Ця ідеологія стверджувала вороже ставлення поляків до всіх націй, які "перешкоджали" здобуттю незалежності - німців, росіян, євреїв, українців, білорусів, литовців тощо, пропагувала цивілізаційну вищість поляків над іншими народами.

У 1897 р. керівники ЛН створили в Галичині Демократично-національну партію (ДНП), діяльність якої поширили на інші польські дільниці. Від абревіатури партії її прихильників почали називати ендеками (НД - "народова демократія"). ЛН збереглася як нелегальна частина партії. Програма ДНП передбачала здобуття незалежності і відбудову держави в кордонах колишньої Речі Посполитої з наступною асиміляцією непольських народів. Безпосереднім завданням було "здобуття в усіх трьох дільницях позицій, які б забезпечували польській стихії найбільшу національну самостійність". Щодо тих народів, які могли перешкодити розвиткові польської нації, програма зобов'язувала обмежувати їхні впливи, не зупиняючися перед "вигнанням їх із замешканих теренів" і "зміцнення на цій території польської стихії та її цивілізаційної діяльності". У праці Думки новочасного поляка (1903) Р. Дмовський обґрунтовував програму ДНП. Він вважав, що національний інтерес в ієрархії людських цінностей повинен стояти на першому місці, відсуваючи на другий план принципи моралі. Найвищою метою людської діяльності ідеолог ендеції вважав навіть не державу, а творення нації як етно-культурної спільноти, покликаної здобути собі "місце під сонцем" у боротьбі з іншими великими і малими націями.

Партія ендеків розгорнула активну освітньо-політичну діяльність, використовуючи будь-яку нагоду для пробудження національних почуттів поляків. У 1899 р. ендеки утворили в Королівстві Польському таємне Товариство національної освіти (ТОН), яке залучало до патріотично-освітньої роботи широкі верстви мешканців міста і села. Гаслами діяльності стали засади "внутрішньої незалежності", "економічної автономії". Діячі ТОН навчали селян чинити пасивний опір адміністрації, захищати свої права, обороняти мову і традиції. У Галичині ЛН підпорядкувала своїм впливам численні

396