Національний рух і повстання

момент протистояла польській шляхті, а також не ідентифікувала себе з українцями Наддніпрянщини. "Рутенство" стало синонімом австрофільської ідеології і політики, яка характеризувалася консерватизмом, клерикалізмом і угодництвом перед Віднем нечисленної верхівки греко-католицького духовенства. Разом з тим, проникнення до Галичини слов'янофільських ідей, польський національний рух вчинили глибокий вплив на нове покоління русинської духовної інтелігенції, яка дала поштовх національному відродженню галицьких русинів, поступовому усвідомленню своєї етнічної та культурної єдності з українським рухом в Наддніпрянщині, який набирав сили з кінця XVIII ст.

Після поразки Листопадового повстання Галичина перетворилася на один з важливих осередків змовницької діяльності поляків з метою підготовки визвольного повстання. Перші спроби піднести повстання на терені Галичини робилися ще у 1832-1833 pp. Тоді це намагалися вчинити емісари з еміграції В. Пєткевич, Ю. Залівський (див. вище). їхні спроби закінчилися невдачею. У 1833 р. один з товаришів Ю. Залівського Король Борковський (1802-1865) створив таємну карбонарську організацію Союз друзів народу, яка була зв'язана з європейськими карбонаріями. Члени Союзу організували гуртки, які провадили патріотичну пропаганду, намагаючися поширювати її також на селян. Центром діяльності був Краків. Але австрійська поліція у 1834 р. розгромила Союз, а його керівників заарештувала. Решта вцілілих членів перенесли діяльність до Львова, де їїочолив адвокат ФранцішекСмолька(1810-1899).

У 1835 р. в Галичині з'явились емісари еміграційної Молодої Польщі Антоній Жабіцький (1818-1889), Шимон Конарськии (1808-1839), брати Богдан і Леон Залеські. Порозумівшися з місцевими конспіраторами, зокрема Союзу друзів народу, вони утворили нову організацію Об'єднання польського народу (ОПН), яка ґрунтувалася на засадах еміграційної Молодої Польщі. ОПН проголошувала гасла свободи, рівності, братерства і всевладдя народу, які повинні реалізуватися у визволеній незалежній конституційній Польщі (в кордонах 1772 p.). Селянам обіцяли політичні права, скасування панщини і наділення землею. Об'єднання мало завданням створити мережу таємних філій, які б охопили Галичину, Познанщину, Королівство Польське, Литву й Україну. Керівництво здійснював Головний збір, на чолі якого стали Ф. Смолька і львівський адвокат Теофіль Вісьньовський (1805-1847). Ш. Конарськии виїхав на Україну, де створював мережу таємних організацій, а поет Ґустав Еренберґ (1818-1895, позашлюбний син російського царя Олександра І) - в Королівство Польське з такою ж місією. У Галичині ОПН утворила численні групки, в яких читали патріотичну літературу, громадили сили для підготовки повстання. Через гуртки ОПН пройшли у 30-х роках сотні молодих гімназистів, студентів, семінаристів, шляхти.

Незабаром у середовищі ОПН сформувалися дві течії. Група ліберальних членів робила наголос на пропаганді патріотизму і демократичних ідей. Більш радикальні діячі концентрували увагу на безпосередній підготовці повстання й агітації серед незаможних верств, в тому числі селянства. У 1837 р. суперечності призвели до розколу організації. Радикали вийшли з ОПН і утворили Загальну конфедерацію польської нації (ЗКПН). її керівники Л. Залеський, Л. Кемпінський, С Маліновський проголошували швидкий вибух повстання за участю селян. Улітку 1837 р. в районі Бохні змовники організували активну повстанську агітацію серед селян, яка супроводжувалася демонстраціями "братання" і спільними співами антишляхетських пісень. Це призвело до швидкого викриття й арешту членів конфедерації.

Головний збір ОПН залишився в руках лібералів і працював обережніше, обмежуючись освітньо-пропагандистською діяльністю. Численні гуртки ОПН увібрали в себе також частину русинської молоді, яка з ентузіазмом сприймала демократичні ідеї і з повагою ставилася до патріотизму поляків. Контакти з поляками" пробуджували націо-

313