Національний рух і повстання

земель з повсталою Варшавою. Близько 3 тис. осіб з Познанщини, в тому числі офіцери і підофіцери прусської армії, перейшли кордон і взяли участь у повстанні. У 1831 р. прусський король відкликав А. Радзивілла з посади намісника ВПК. Його замінив голова провінції, прусський чиновник Едуард Флоттвель (1786-1865), який повів більш жорстку політику стосовно поляків. Він прагнув більш тісно інтегрувати князівство до складу Пруссії, і тому обмежував економічні та політичні впливи польської шляхти, підтримуючи лояльне до корони селянство. Своє правління новий голова розпочав з конфіскації майна близько 1,6 тис. учасників повстання, а отримані від його продажу кошти призначив на розвиток німецьких культурних установ. Надалі він наполегливо заміняв польських чиновників німецькими, спроваджував німецьких колоністів. У 1833 р. шляхетські сеймики були позбавлені права вибору ландратів (земельних рад), а їх члени призначалися головою провінції переважно з числа німців. Землевласники втратили також право бути війтами, а їхні повноваження були передані окружним комісарам, що призначалися урядом. Таким чином, шляхта була позбавлена влади над селом. Від 1832 р. офіційною мовою в адміністрації стала німецька. У 1833 р. було ліквідовано монастирі, а їхнє майно і землі передано у т.зв. "шкільний фонд", який служив розвиткові німецької освіти. Щоб викупити землю у польської шляхти, було виділено 1 млн. талярів, а викуплені фільварки подрібнювалися і продавалися німецьким колоністам.

Політика Е. Флоттвеля принесла певні результати. Упродовж десяти років його правління кількість маєтків, що належали німцям, значно зросла; німці становили переважну частину заможних верств у містах (1837 р. поляки складали лише 6 % купців і 37 % ремісників). Ще гірше виглядала ситуація в Сілезії, Помор'ї, Вармії та Мазурах, де майже не залишилося освічених польських верств. Німецька школа й армія довершували справу онімечення населення.

У 1840 р. на прусський трон зійшов новий король Фрідріх Вільгельм IV (1795-1861). Він повів більш ліберальну політику стосовно поляків. Е. Флоттвеля було відкликано з посади голови провінції, злагоджено цензуру, розширено можливості культурної та господарської діяльності.

Між тим почала приносити перші плоди земельна реформа. Більшість землевласників модернізували свої господарства, що дозволило збільшити їхню продуктивність і прибутковість. Заможне селянство сміливо виходило на ринок. Активно розвивалася промисловість у Верхній Сілезії, де швидко зростали нові міста Катовіце, Забже, Свєнтоховіце, пов'язані з металургійним виробництвом і гірництвом. У першій половині XIX ст. виробництво заліза зросло у шість разів, цинку ще більше, досягнувши 30 % світової виплавки. У середині 40-х років у Сілезії з'явилися перші залізничні колії. Поза Сілезією промисловість була незначною.

Поразка Листопадового повстання, відплив найбільш патріотичних елементів в еміграцію, розчарування у повстанських формах боротьби посилили лояльні настрої серед освіченої шляхти, аристократії і нечисленної інтелігенції. Політика онімечення примушувала шукати форм збереження польської присутності з допомогою розвитку польської мови, освіти, культури, підприємництва. Такі пошуки співпадали з ліберальною тенденцією, яка передбачала недопущення економічного і культурного відставання поляків від інших європейських народів, які ставали на шлях індустріалізації і демократизації. У зв'язку з цим ліберали пропонували легальну неполітичну працю в рамках господарського підприємництва, громадської діяльності на полі освіти, науки, культури, соціальної допомоги. Таку ліберальну програму легальної модернізації польського суспільства з часом почали називати програмою органічної праці. Корені програми сягали консервативних кіл польської шляхти, С Сташіца і Ф.К. Друцького-

307