Національний рух і повстання

кожна особистість має право на свободу - ствердували прихильники націоналізму в Німеччині, Італії та інших країнах, - так і кожний народ, нація заслуговують вільного права на існування. Націоналістична ідеологія мала чимало відтінків і розгалужень: від радикально-повстанських до консервативно-монархічних. їх спільною рисою було прагнення консолідувати націю і домогтися національної державності як запоруки розквіту національного життя.

Лібералізму і націоналізму в Європі протистояли консервативні ідеї, носіями яких були прибічники збереження станового суспільства, монархій, панування клерикалізму (Ж. де Местр, Л. де Бональд та ін.). Але кількість прихильників цих ідей з розвитком індустріалізації та ліквідацією станових бар'єрів постійно зменшувалась.

Становище поляків під владою Пруссії

Після Віденського конгресу Пруссія Гогенцоллернів змушена була внести зміни до адміністративного устрою приєднаних територій колишньої Польщі. Місто Ґданськ і Східне Помор'я були приєднані до провінції Західна Пруссія; землі Вармії і Мазур увійшли до Східної Пруссії. З Познанщини і Бидгощського округу з м. Тору нем, згідно з рішеннями конгресу, було створено окрему адміністративну територію - Велике Познанське Князівство (ВПК). Воно обіймало терен у 29 тис. кв.км з населення 776 тис. осіб, з яких поляки становили дві третини, і поділялося на два регентства (познанське й бидгощське) та 26 повітів. 5 травня 1815 р. король Пруссії Фрідріх-Вільгельм III оголосив патент (указ), яким обіцяв дарувати полякам у князівстві всі права відповідно до їхньої традиції. Дії патенту не поширювалися на польське населення інших провінцій Пруссії. Намісником ВПК король призначив польського магната Антонія Радзивілла (1775-1833), який був одружений з прусською герцогинею. Польська шляхта посіла посади в адміністрації. Проте реальна влада була зосереджена в руках голови (губернатора), яким став прихильний полякам пруссак Зербоні ді Спазетті. Усі мешканці провінції склали присягу на вірність прусському королю з династії Гогенцоллернів. Польська шляхта отримала право обрання до місцевих органів - територіальних рад (ландратів), польська мова була визнана офіційною в адміністрації та судочинстві. Усе це давало підстави польській шляхті трактувати ВПК як автономну частину Пруссії і будувати плани на поступове розширення автономії з метою утворення в майбутньому самостійної Польської держави.

Король і прусські власті не розголошували своїх справжніх намірів інтегрувати ВПК до Пруссії і провести онімечення населення. Назагал Пруссія була авторитарною державою з сильною традицією централізму й бюрократії, в якій діяв звичай "монарх управляє, а народ виконує". Опорою монархії були армія та адміністрація, які грунтувалася на спадковій службі німецької аристократії і землевласників (юнкерів). На них спиралися Гогенцоллерни у прагненні об'єднати й утримати під своєю владою строкаті в етнічному і соціально-економічному відношенні регіони. У 1816 р. у ВПК було скасовано Кодекс Наполеона і запроваджено прусське право, яке узаконювало становий поділ суспільства і зміцнювало привілеї шляхти. 1824 р. у школах введено обов'язкову німецьку мову викладання (при збереженні польської). Поступово обмежувалася кількість поляків в адміністрації.

У 1823 р. прусський король видав декрет про створення станових представницьких органів у східних провінціях Пруссії - сеймів, які мали рекомендаційні повноваження, переважно складання петицій до трону. Сейм збирався один раз на три роки. Він складався зі 48 послів від трьох станів: шляхти-землевласників (24 посли), міст (16) і селянських громад (8). Вибори були обмежені високим майновим і освітнім цензом.

279