2.3.3 Рада з Опіки оон

При створенні міжнародної системи опіки, згідно зі Статутом ООН. У якості одного з головних органів ООН була заснована Рада з Опіки, на яку покладено завдання

- спостереження за управлінням підопічними територіями, що підпадають під систему опіки;

- догляду за правами людини на несамостійних територіях (колишні колонії), що охоплювалися міжнародною системою опіки;

- допомоги деяким колишнім колоніям, які вже вийшли з-під гніту метрополій, але були ще не в змозі здійснювати цілком самостійне врядування.

Рада з Опіки складається з п’яти постійних членів Рада Безпеки – Китаю, Російської Федерації, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів та Франції.

Головна мета системи полягала у сприянні покращенню положення населення підопічних територій і їхньому прогресивному розвитку в напрямку до самоврядування або незалежності. Таких підопічних в системі ООН було 11.

Рада уповноважена вимагати і розглядати звіти держав, що управляють цими територіями, відносно політичного, економічного, соціального прогресу підопічних територій, розглядати, консультуючись з місцевою владою, петиції з підопічних територій і направляти туди спеціальні місії.

Остання з 11 таких територій, над якими була встановлена опіка – Палаї (група островів в Мікронезії) – отримала незалежність у листопаді 1994р. І наступного місяця стала країною-членом ООН. З цього часу Рада формально припинила своє існування.

Кофі Аннан запропонував перетворити цей орган у форум колективної опіки над світовим довкіллям. Отже, змінівши свої правила і процедури Рада буде проводити засідання в залежності від обставин.

У відповідності з Уставом Рада з Опіки уповноважена розглядати та обговорювати звіти керуючих органів стосовно політичного, економічного та соціального прогресу народів підопічних територій, а також прогресу в освіті; розглядати, консультуючись з керуючими органами, петиції, що надходять з підопічних територій та здійснювати періодичні та інші спеціальні візити до підопічних територій.

2.3.4 Міжнародний Суд

Міжнародний суд - є головним судовим органом ООН, який розташовано у м. Гаага (Нідерланди). Всі країни - члени ООН є членами Міжнародного суду. Статут міжнародного суду є невід'ємною частиною статуту ООН.

На Суд покладена подвійна функція: вирішення у відповідності з міжнародним правом юридичних суперечок, переданих на його розгляд державами, і винесення консультативних висновків з будь-якого юридичного питання на запити міжнародних органів та організацій.

Треба підкреслити, що Суд розглядає саме міждержавні спори і не займається юридичними справами, що підносяться до суперечок між приватними особами з різних країн або між органі­зацією й приватною особою.

Суд почав працювати у 1946 році, замінивши собою Постійну Палату Міжнародного Правосуддя, що працювала у Палаці Націй з 1922 року.

Суд складається з 15 незалежних суддів, які обираються Гене­ральною Асамблеєю й Радою Безпеки. Критерієм для обрання є компетентність, а не належність до конкретної країни. Кандидатами в судді є висококваліфіковані юристи, які проявили себе чи в своїй країні, чи на міжнародній арені компетентними, сумлінними й порядними фахівцями, до членського складу Суду не можуть входити двоє громадян однієї країни. Судді обираються на 9-річний строк і можуть бути переобрані.

Кожні три року проводяться вибори третини суддів, але судді, які вибувають, можуть бути переобрані. Члени Суду є не представниками своїх урядів, а незалежними суддями.

Судді повинні задовольняти вимоги, що висуваються в їхніх країнах для призначення на вищі судові посади, або вони повинні бути юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права. Склад Суду також повинен забезпечити представництво найголовніших форм цивілізації і основних правових систем світу.

Міжнародний Суд функціонує згідно зі своїм Статутом. Всі чле­ни ООН автоматично є учасниками Суду; до його сприяння можуть звертатися навіть держави — не члени ООН.

Коли Суд не залучає до розгляду суперечки суддю, який перебуває у громадянстві держави-учасника цієї суперечки, то ця держава може призначити для розгляду цієї справи іншу особу в якості судді ad hoc.

Суд займається справами, що стосуються міжнародного права. До його компетенції відносяться тлумачення договорів між державами, делімітація кордонів, порушення міжнародних зобов'язань.

Щодо питань, пов'язаних з воєнними діями, озброєним втручанням, окупацією — то це вже компетенція Ради Безпеки. Серед справ. якими займався Міжнародний Суд, можна назвати врегулювання конфлікту між Лівією й Чадом, розмежування морського кордону між Данією й Норвегією (в районі Гренландії та Ян-Майєна), сухо­путного кордону між Буркіна Фасо і Малі, морською шельфу в Егейському морі між Грецією й Туреччиною тощо.

Міжнародний суд здійснює також консультативні функції. Він надає висококваліфіковані консультації та вичерпну інформацію з будь-якої юридичної справи для органів ООН й міжнародних органі­зацій. Консультативні висновки, які надає Суд іншим органам ООН, не мають обов'язкового характеру, але слугують важливою підста­вою для прийняття остаточного рішення відповідним органом.

Країни-члени можуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про прикордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні копалини та інші спірні питання.

Процедура звертання до Міжнародного Суду є добровільною: якщо країна не хоче передавати свою справу до Суду, її не можна принудити. Але якщо дві країни погодилися на вирішення своєї суперечки Судом, його рішення вже є обов'язковими до виконання. Для прийняття рішення необхідно не менше 9 голосів суддів. В разі, коли конфліктуюча сторона не згодна з рішенням і не хоче його виконувати, Суд може звернутися до Ради Безпеки для прийняття заходів примусу. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого питання.

Таблиця 2.9