- •Методичні рекомендації щодо проведення лабораторно-практичних занять зі спеціальної мікробіології
- •Тема 1. Лабораторна діагностика стафілококозів
- •Тема 2. Лабораторна діагностика стрептококозів
- •Тема 3. Лабораторна діагностика лістеріозу
- •Лабораторна діагностика бешихи свиней
- •Тема 4. Лабораторна діагностика сибірки
- •Тема 5. Лабораторна діагностика туберкульозу та паратуберкульозу
- •Лабораторна діагностика паратуберкульозу
- •Тема 6. Патогенні анаероби
- •Лабораторна діагностика емфізематозного карбункула (емкару)
- •Лабораторна діагностика збудників злоякісного набряку
- •Тема 7. Лабораторна діагностика правця, ботулізму, некробактеріозу
- •Збудник ботулізму
- •Збудник некробактеріозу
- •Тема 8. Збудник ешеріхіозу
- •Тема 9. Збудники сальмонельозу
- •Тема 10. Збудник пастерельозу
- •Збудник туляремії
- •Тема 11. Збудник бруцельозу
- •Збудник сапу
- •Тема 12. Збудник лептоспірозу
- •Збудник кампілобактеріозу (вібріозу)
- •Збудник дизентерії свиней
- •Тема 13. Патогенні мікоплазми
- •Збудник контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби
- •Збудник інфекційної агалактії овець і кіз
- •Збудник респіраторного мікоплазмозу птиці
- •Збудник хламідіозу
- •Збудники рикетсіозів
- •Збудник аспергільозу
- •Збудник кандидамікозу
- •Тема 15. Збудники мікотоксикозів
- •Збудники аспергілотоксикозів
- •Збудники фузаріотоксикозу
- •Збудник стахіботріотоксикозу
- •Збудник дендродохіотоксикозу
Тема 6. Патогенні анаероби
Патогенні анаероби – це збудники багатьох захворювань: злоякісного набряку, дизентерії ягнят, брадзоту, ентеротоксемії овець, емфізематозного карбункула, правця, ботулізму, некробактеріозу. Усі вони, за винятком останнього, належать до роду Clostridium, представники якого – паличкоподібні (частіше рухливі), утворюючі спори, діаметр яких перевищує товщину вегетативної клітини. У молодих культурах – грампозитивні, у старих – грамнегативні. Більшість штамів облігатні (суворі) анаероби.
Лабораторна діагностика емфізематозного карбункула (емкару)
Збудник емкару – Cl. сhauvoei викликає гостре неконтаґіозне інфекційне захворювання великої рогатої худоби, яке характеризуєть-ся лихоманкою, розвитком в окремих групах м’язів (підгрудка та стегна) крепітуючих карбункулів (набряків). Крепітація (потріскування) виникає внаслідок лопання пухирців газу, який утворився при розкладенні м’язевої тканини ферментами бактерій.
Патологічний матеріал. В лабораторію надсилають шматочки ураженої м’язевої тканини. Матеріал для дослідження відбирають відразу ж після смерті тварини, але не пізніше 4-х годин. При необ-хідності (тепла пора року, тривале транспортування) матеріал консервують 40% розчином гліцерину або висушують на повітрі.
При мікроскопії мазки фарбують за Грамом. Це прямі або трохи зігнуті, товсті, крупні палички розміром 2–8 мкм з заокругленими кінцями. Рухливі, у молодих культурах – грампозитивні, у старих – грамнегативні. Спори утворюють у трупах та у зовнішньому середовищі. Останні розміщуються центрально або субтермінально, тому збудник може мати веретено-, шаро- та грушеподібну форму. Палички розміщено поодиноко, попарно, інколи – у вигляді коротеньких ланцюжків. Капсул збудник не утворює.
Культуральні властивості. Збудник культивують на спеціа-льних живильних середовищах (Кітта-Тароцці, глюкозокров’яному агарі) в анаеробних умовах. Несвіжий матеріал перед посівом прогрівають протягом 15–20 хв при температурі 800С (гине неспоро-утворююча мікрофлора).У рідких середовищах через 16-24 год росту зумовлює помутніння та газоутворення. Згодом бактерії осідають на дно і бульйон стає прозорим. На агарі утворює колонії S – форми, що нагадують перламутровий ґудзик та R – форми у вигляді виноградного листка.
Ферментує з утворенням кислоти і газу глюкозу, лактозу, мальтозу, розріджує желатин, коагулює молоко.
Біопроба. Морських свинок заражають підшкірно або внутрі-шньом’язево суспензією з патматеріалу, до якого додають пісок чи бите скло, що зумовлює травмування тканин й полегшує розвиток інфекції. Тварини гинуть через 24–96 год після ін’єкції з характерним утворенням крепітуючого карбункула.
Діагноз на емфізематозний карбункул вважають встановленим у таких випадках: а) виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями характерними для збудника цього захворювання, загибелі хоча б однієї морської свинки з типовою патологоанато-мічною картиною, виділенням з її органів культури збудника; б) загибелі хоча б однієї морської свинки з двох заражених вихідним матеріалом та виділенням з її органів культури збудника, навіть якщо у посівах із вихідного матеріалу культури збудника не було виділено.