Збудник сапу

Сап – хронічне інфекційне захворювання однокопитних тварин, для якого характерним є утворення у внутрішніх органах, на слизових оболонках (особливо носової перетинки) та на шкірі специфічних вузликів, що розпадаються з утворенням виразок. Хвороба досить небезпечна для людини.

Збудник – Pseudomonas mallei. Діагностика сапу ґрунтується на бактеріологічному, серологічному та алергічному методі дослідження.

Патологічний матеріал. За життя матеріалом для дослідження є виділення з виразок, кров, пунктати з лімфатичних вузлів, гній з абсцесів. Після забою або загибелі від тварин відбирають уражені ділянки внутрішніх органів, носову перетинку, трахею, бронхи.

Мікроскопія. Збудник – дрібна (1–5 мкм), часто зерниста, грам-негативна паличка, яка не утворює спор і капсул, розміщується окремо або парами та коротенькими ланцюжками, нерухома.

Культуральні властивості. Для виділення культури використовують МПА та МПБ з додаванням гліцерину.

На щільному середовищі через 24–48 год утворюються напів-прозорі, гладенькі, середні за величиною колонії з перламутровим блиском, які через деякий час зливаються в загальне ослизле нашарування. В гліцериновому бульйоні виникає помутніння, випадає сірувато-білий слизовий осад.

Найбільш типовий ріст збудника сапу спостерігається на гліцериновій картоплі: через 48–72 год утврюються дрібні, напівпрозорі, з

жовтуватим відтінком колонії, що після злиття формують “медовий” наліт, колір якого змінюється до буро-коричневого.

Біопроба. Заражають підшкірно золотистих хом’ячків або у черевну порожнину самців морських свинок.

При наявності в досліджуваному матеріалі збудника сапу у хо-м’ячків на місці ін’єкції утворюється виразка. Через 5–7 днів вони гинуть. У морських свинок розвивається гнійний орхіт, і через 8–15 днів вони гинуть. З внутрішніх органів виділяють культуру збудника.

Серологічна діагностика ґрунтується на виявленні в сироватці крові хворих тварин специфічних антитіл в РЗК. Її ставлять в період активізації сапного процесу, бо в хронічній стадії вона виявляє не більше 20% хворих тварин.

Тема 12. Збудник лептоспірозу

Лептоспіроз – інфекційне захворювання багатьох видів тварин, яке характеризується перемінною гарячкою, жовтухою, анемією, гемоглобінурією, некрозами слизових оболонок й шкіри, абортами, виснаженням. Тварини, що перехворіли довгий час залишаються лептоспіроносіями і при цьому виділяють збудник у зовнішнє середовище. Хворіють лептоспірозом також люди.

Збудник належить до роду Leptospira. Cеред лептоспір розріз-няють дві групи – патогенні для тварин і людини – L. interrogans та непатогенні – L. biflexa.

Патогенні лептоспіри зібрано у 18 серологічних груп, серед яких як збудники хвороби, найбільш відомі L. pomona, L. icterohaemorrhagiae, L. grippotyphosa, L. canicola, L. tarassovi, L. hebdomadis.

Патологічний матеріал. Для бактеріологічного дослідження в лабораторію за життя тварин надсилають кров і сечу, які доцільно відбирати у момент підвищення температури. Трупи дрібних тварин відправляють цілими, від великих відбирають шматочки паренхіматозних органів, серце, трансудат грудної і черевної порожнин, сечовий міхур з вмістом. Враховуючи нетривале виживання лептоспір у сечі, її мікроскопують безпосередньо у господарстві.

Мікроскопія. Лептоспіри погано сприймають фарбу. Їх досліджують методом “роздавлена крапля” при темнопольному конденсорі (об’єктив 20 або 40). В кожному препараті необхідно продивитись не менше 50 полів зору.

Лептоспіри виявляють завдяки характерній формі і рухливості. Можна помітити сріблясті спіралеподібні короткі нитки з потовщеннями на одному чи обох кінцях, які прямолінійно рухаються, обертаються, звиваються.

Лептоспіри – звивисті мікроорганізми довжиною 7–15 мкм, що мають центральну осьову нитку (фібрилу), яка скорочуючись призво-дить до руху бактерій. Кінці клітин зігнуті у вигляді гачків і набувають C, S або Г-форми. Не утворюють спор та капсул, за Грамом фарбуються негативно.

Культуральні властивості. Виділити лептоспіри з патологічного матеріалу можна тільки на початку захворювання при виражених клінічних ознаках. З цією метою використовують спеціальні живильні середовища. Найчастіше застосовують середовище Терських (до стерильного фосфатного буфера додають 5–10% інактивованої сироватки кроля чи барана); середовище Уленгута (у стерильну водопровідну воду додають свіжу інактивовану сироватку крові кроля).

Для виділення лептоспір від хворих тварин в перші 5–7 днів від початку хвороби в момент підвищення температури із яремної вени стерильно беруть кров, яку сіють у пробірки з одним із середовищ (по 3-5 крапель).

Засіяні пробірки культивують при температурі 28–30⁰С протя-гом 3 міс. Лептоспіри в процесі росту не змінюють живильні середовища і для їх вияву через 3, 5, 7, 10, а потім – через кожні 5 днів досліджують краплю середовища в темному полі мікроскопа. Виділені культури ідентифікують в реакції мікроаглютинації за допомогою лептоспірозних аглютинуючих діагностичних сироваток.

Біопроба. Виділити культуру лептоспір можна не лише за допо-могою живильних середовищ, а й шляхом зараження лабораторних тварин (кроленята, золотисті хом’яки, морські свинки, білі миші).

Суспензією, приготованою на основі фізіологічного розчину із паренхіматозних органів, кров’ю чи сечею заражають тварин підшкірно або у черевну порожнину. Кожною пробою заражають двох тварин. Одну забивають на 4–5 день після зараження, другу на 14–16-й день (за умови, що вона сама не загине). У тварин беруть кров у момент підвищення температури тіла, і використовують для посіву й дослідження на наявність лептоспір у темному полі мікроскопа.

Від заражених тварин через кожні сім днів тричі беруть кров для серологічного дослідження. Позитивність біопроби підтверджується наявністю специфічних антитіл до одного із серотипів лептоспір.

Серологічна діагностика. При переході хвороби у хронічну форму основне діагностичне значення має серологічний метод дослідження. Використовують реакцію мікроаглютинації (РМА) з метою виявлення специфічних антитіл у сироватці крові.

Для постановки реакції придатні свіжі, консервовані, замороже-ні сироватки крові, які розводять фізіологічним розчином у концентрації 1 : 50, 1 : 250, 1 : 1250. Антигенами служать живі чисті лабораторні (музейні) культури лептоспір у більшості шести серологічних груп. Культуру вносять у лунки з розведеними сироватками. Пластинку з лунками витримують у термостаті при температурі 30⁰С протягом години. Результати реакції враховують шляхом мікроскопії краплі суміші в темному полі. Якщо в досліджуваній сироватці будуть присутні антитіла до конкретного серотипу лептоспір, то відбудеться аглютинація з утворенням характерних “павучків” склеєних лептоспір.

Діагноз на лептоспіроз на основі РМА ставлять тоді, коли в сироватці крові при одноразовому дослідженні виявляють антитіла (у титрі 1 : 100 і вище) більше, ніж у 25% обстежених тварин. При повторному дослідженні через 7–10 днів у цих же тварин наростання титру антитіл повинно бути у п’ять і більше разів.