Тема 11. Збудник бруцельозу

Бруцельоз – хронічне інфекційне захворювання сільськогосподарських тварин багатьох видів та людини. Характеризується абортами, ендометритами, бурситами, артритами, орхітами, епідидимітами. Переважно перебігає безсимптомно.

Збудник віднесений до роду Brucella, який об’єднує шість видів: Brucella melitensis - виділяється переважно від кіз та овець, становить найбільшу небезпеку для людей; Br. abortus - уражує переважно велику рогату худобу; Br. suis - виділяється від свиней; Br. ovis - збудник інфекційного епідидиміту баранів; Br. canis - віділені від собак та Br. neotome від чагарникових пацюків.

Патологічний матеріал. Для бактеріологічного дослідження в лабораторію надсилають дрібні абортовані плоди (від свиноматки – не менше трьох). Від великих плодів відбирають шлунок з вмістом, перев’язаний з двох кінців лігатурами, а також шматочки печінки і селезінки. Крім того, відбирають ділянки плодових оболонок, виділення з родових шляхів, вміст уражених бурс. Одночасно від тварин, що абортували, для серологічного дослідження відбирають проби крові та молока.

Мікроскопія. Мазки (по два з кожного об’єкту) фіксують полу-м’ям, фарбують за Грамом та Козловським.

Фарбування мазків за методом Козловського. Фіксовані мазки фарбують протягом 2 хв 2%-м водним розчином сафраніну з підігріванням до появи парів. Препарат швидко промивають водою, дофарбовують протягом 1 хв 1%-м водним розчином малахітового зеленого, знову промивають водою і висушують.

Бруцели порівняно з іншими бактеріями повільно сприймають анілінові фарби, тому “не встигають” перефарбуватись малахітовим зеленим, зберігають яскраво-червоне забарвлення, тоді як інша мікрофлора й основний фон препарату набувають зеленого кольору.

Бруцели – дрібні, паличко- або кокоподібні бактерії, довжиною до 1,5 мкм; не рухливі, не утворюють спор і капсул, грамнегативні. У мазку розміщуються ізольовано.

Культуральні властивості. Для виділення чистої культури бру-цел використовують спеціальні середовища: м’ясо-пептонний печінковий бульйон (МППБ), печінково-глюкозогліцериновий бульйон та агар, еритрит-агар або сироватково-декстрозний агар та інші. Перед посівом із паренхіматозних органів вирізають шматочки розміром до 2 см, обробляють спиртом і розтирають у ступці з фізіологічним розчином до одержання суспензії, яку сіють пастерівською піпеткою на середовища.

Засіяні бактеріологічні чашки та пробірки поміщають у термо-стат при температурі 37–38⁰С, а посіви від великої рогатої худоби інкубують в атмосфері з вмістом 15% СО₂ в ексікаторі.

За посівами спостерігають протягом 30 днів. Пробірки, чашки, в яких відмічено ріст мікрофлори через 24 год, видаляють.

Бруцели розвиваються досить повільно. Перші ознаки з’являються через 7–10, інколи – через 30-40 днів. При пересівах культури ростуть значно швидше (на 3–5 день).

На поверхні щільних живильних середовищ бруцели утворюють дрібні, блискучі, випуклі, з рівними краями блакитні колонії, які згодом сіріють. В рідких середовищах вони зумовлюють рівномірне помутніння з блакитним пристінковим кільцем. Через кілька днів випадає осад.

Виділені культури ідентифікують за допомогою реакції аглютинації на склі з бруцельозною діагностичною сироваткою. На знежирене предметне скло наносять краплю специфічної бруцельозної сироватки. Бактеріологічною петлею у краплю вносять культуру і ретельно перемішують до утворення рівномірної суспензії. Якщо виділена культура виявиться бруцельозною, то через 1–3 хв утворюються пластівці або грудочки з одночасним проясненням рідини.

Біологічну пробу при діагностиці бруцельозу ставлять на морських свинках. Тварин заражають суспензією із органів і вмісту шлунка на фізрозчині підшкірно з внутрішнього боку стегна.

У заражених свинок інфекція розвивається у латентній формі без будь-яких клінічних ознак. Свинка не гине. У зв’язку з цим у піддослідних тварин беруть проби крові на 15-й, 25-й і 40-й дні після зараження. Одержану сироватку досліджують за допомогою пробіркової РА з бруцельозним антигеном. У випадку вияву специфічних антитіл біопробу вважають позитивною. Морських свинок забивають, відмічають патзміни в селезінці, печінці, лімфатичних вузлах. Проводять бактеріологічне дослідження.

Серологічні методи діагностики бруцельозу основані на виявленні в сироватці крові тварин специфічних антитіл щодо бруцельозного антигену, чого досягають постановкою РА, роз-бенгал проби (РБП), реакції зв’язування комплементу (РЗК), реакції тривалого зв’язування комплементу (РТЗК), РА з молоком.

Роз-бенгал пробу ставлять на емальованій пластинці з лунками. Нерозведену досліджувану сироватку крові мікропіпеткою вносять у лунку і додають бруцельозний антиген, пофарбований бенгальським рожевим. Компоненти перемішують. В позитивному випадку через 4 хвилини з’являються пластівці аглютинату рожевого кольору.

Якщо сироватки дали позитивну РБП, надійшли з благополучного щодо бруцельозу господарства, то їх обов’язково досліджують за допомогою РА і РЗК з метою встановлення титру специфічних антитіл.