Лабораторна діагностика паратуберкульозу

Збудник паратуберкульозу (паратуберкульозного ентериту великої рогатої худоби) – Mycobacterium paratuberculosis викликає хронічне захворювання переважно великої рогатої худоби, яке характеризується тривалою, стійкою діареєю, потовщенням слизової оболонки кишечнику з утворенням подовжніх та поперечних складок, зниженням продуктивності та виснаженням.

Патологічний матеріал. При підозрі на паратуберкульоз за життя від тварин відбирають проби фекалій (з комочками слизу та кров’ю), зскрібки з прямої кишки. Від загиблих або забитих з діагностичною метою тварин відбирають 3–5 різних ділянок клубової кишки, 2–4 лімфатичні вузли брижі. Для серологічної діагностики в лабораторію надсилають також проби крові або сироватки.

Мікроскопія. При проведенні бактеріоскопічного дослідження слизову оболонку кишечнику відмивають від фекалій фізрозчином, зрізають невеликий шматочок, який розтирають між двома предметними скельцями. Після висушування та фіксування мазки фарбують за методом Ціля-Нільсена. Паратуберкульозні бактерії фарбуються у темно-червоний колір, розміщуються скупченнями по декілька коротких паличок. Збудник не утворює спор і капсул, нерухливий, за Грамом фарбується позитивно.

Культуральні властивості. Для виділення збудника використовують спеціальні збагачені середовища, а патологічний матеріал піддають спеціальній обробці. Матеріал подрібнюють, обробляють 3–6% розчином сірчаної кислоти, відмивають (за допомогою центрифуги), розтирають до суспензії і висівають у 5–6 пробірок з живильним середовищем Дюбо-Сміта. Основа середовища – гідролізат казеїну, інактивована нормальна сироватка крові великої рогатої худоби, аспарагін й суміш мінеральних солей. Середовище ущільнюють агаром і додають ростовий стимулюючий фактор – екстракт із сапрофітних мікобактерій. Для контролю висівають на середовище Лівенштейна-Йенсена.

Засіяні пробірки витримують у термостаті при 38⁰С протягом 3–4 міс. При високій концентрації збудника у матеріалі ознаки росту з’являються через 18–20 днів, слабкій – протягом 3–4 міс. Колонії сірувато-білі, плоскі з нерівними краями, які пізніше набувають горбкуватого вигляду. На середовищах без стимулятора росту паратуберкульозні бактерії не ростуть.

Біопробу не використовують, бо лабораторні тварини не чутливі до збудника.

Диференціація збудника паратуберкульозного ентериту і збудника туберкульозу основана на двох факторах: культивування мікобактерій паратуберкульозу можливе тільки на середовищах з додаванням стимулятору росту, лабораторні тварини не сприйнятливі до збудника паратуберкульозу.

При серологічній діагностиці паратуберкульозу ставлять РДЗК (результати реакції враховують через 16–18 год перебування пробірок в прохолодному місці). У досліджуваній сироватці крові за допомогою спеціального паратуберкульозного антигену виявляють специфічні антитіла.

Для масового обстеження тварин на паратуберкульоз застосовують алергічний метод з використанням алергена іоніну або пташиного туберкуліну.