Збудник дизентерії свиней

Дизентерія – інфекційне захворювання свиней, що характеризується явищами гострого катарально-геморагічного коліту, який супроводжується слизово-кровавим проносом. Найбільш характерними клінічними ознаками є діарея й прогресуюче схуднення. Відмічаються спрага, порушення координації рухів. Сприйнятливі свині усіх вікових груп, але частіше хворіє молодняк у віці 1–6 міс.

Збудник захворювання – Treponema hyodysenteriae.

Патологічний матеріал. Для прижиттєвої діагностики в лабораторію від хворих свиней надсилають фекалії, а від забитих або загиблих – слизову оболонку великої ободової кишки. Відібрані матеріали транспортують у лабораторію у термосі з льодом й досліджують протягом 2–4 год, а в умовах холоду – протягом 6–8 год.

Мікроскопія. Лабораторне дослідження на дизентерію зводить-ся переважно до виявлення трепонем у патологічному матеріалі шля-хом його мікроскопії. Із слизової оболонки кишечника і фекалій окремо готують суспензію на фізрозчині, а з неї препарати типу “роздавлена крапля”. Останні досліджують в світловому або темному полі мікроскопа. В позитивних випадках в одному полі знаходиться 5–10 і більше середніх і великих трепонем у вигляді рухливих звивистих ниток з гострими кінцями. Рух змієвидно-поступальний. Мазки з патматеріалу фіксують метиловим спиртом, фарбують за Грамом та фуксином Пфейфера. В таких препаратах виявляють червоні спірохети з 3–4 до 8–12 правильними завитками довжиною від 8 до 20 мкм. Спор і капсул не утворюють.

В лабораторних умовах збудник дизентерії свиней культиву-ється погано. Використовують перевар Хотінгера з екстрактом сої і дефібринованої крові барана. Збудник є факультативним анаеробом. На ущільненому середовищі через 2–4 дні трепонеми утворюють дуже дрібні, прозорі, з рівними краями колонії ослизлої консистенції або формують дуже тонке суцільне нашарування.

У більшості випадків дизентерія ускладнюється клостридіями, ешеріхіями і деякими іншими мікроорганізмами.

Діагноз на дизентерію ставлять, керуючись клініко-епізоотологічними, патологоанатомічними даними й результатами лабораторних досліджень.

Тема 13. Патогенні мікоплазми

Мікоплазми виділено у самостійний клас Mollicutes у зв’язку з тим, що у них відсутня клітинна оболонка. Роль клітинної стінки відіграє тришарова цитоплазматична мембрана.

Збудник контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби

Контагіозна плевропневмонія (повальне запалення легень) ве-ликої рогатої худоби характеризується ознаками крупозної пневмонії і плевриту з наступним утворенням анемічних некрозів у легенях.

Збудник – Mycoplasma mycoides.

Патологічним матеріалом для дослідження є легені, бронхіа-льний слиз, сеча, молоко, плевральний ексудат, взяті асептично, сиро-ватка крові. Матеріал відбирають у стерильну посуду і відправляють у лабораторію у термосі з льодом або у замороженому вигляді.

Мікроскопія. Готують мазки-відбитки, фіксують спирт-ефіром, фарбують за методом Романовського-Гімзи 24 год. Для мікоплазм характерний поліморфізм, що обумовлено відсутністю ригидної клітинної стінки. Виявляють дископодібні, зірчасті, коковидні, ниткоподібні форми.

Культуральні властивості. З патологічного матеріалу готують суспензію на фізрозчині або МПБ. Додають пеніцилін з метою знищення грампозитивних сторонніх бактерій, який не діє на мікоплазми; ацетат талія, який пригнічує грампозитивні бактерії.

Мікоплазми вибагливі до мов культивування. На звичайних середовищах не ростуть. Їх висівають на бульйон та агар Мартена чи Едварда (відвар серцевого м’яза) з додаванням кров’яної сироватки, екстракту дріжджів, вуглеводів та вітамінів. При наявності збудника бульйон протягом 2–3 днів каламутніє. На щільних середовищах збудник формує круглі з рівними краями, з потовщеною центральною зо-ною колонії.

Біопробу ставлять лише у виключних випадках. Заражають підшкірно або інтраплеврально двох телят. При наявності збудника тварини захворюють на 2–7-й день. Температура у них підвищується до 40–41⁰С.Через 2–3 тижні телята гинуть.

Серологічну діагностику здійснюють за допомогою РЗК з метою виявлення специфічних антитіл. Антиген для реакції готують на біофабриках із плевральної рідини штучно заражених тварин. Використовують і культуральні антигени.