Збудники рикетсіозів

Рикетсії представлені багатьма видами, що викликають різні захворювання тварин і людини, як септичні (Ку-гарячка), так і локальні (ураження окремих органів і тканин). До таких відносять гідроперикардит жуйних, рикетсійний моноцитоз, кератокон’юнктивіт та інші хвороби, у людей – висипний тиф, різного роду гарячки.

Рикетсії – особлива група мікроорганізмів, яким разом з хламідіями належить проміжне місце між бактеріями та вірусами, а саме, вони є облігатними внутрішньоклітинними паразитами. Культивуються в живих або переживаючих клітинних системах, зокрема в організмі членистоногих, культурах клітин, курячих ембріонах.

Існування рикетсій у природі підтримують членистоногі (воші, кліщі, блохи), які фігурують як основні перенощики мікробів, причому виникнення рикетсіозів у більшості випадків пов’язане з укусами членистоногих.

Форма рикетсій паличко-, ниткоподібна або кокова, довжиною 0,3–1 мкм, не утворюють спор і капсул, нерухливі, грамнегативні. Фа-рбуються спеціальними методоми – за Романовським-Гімза, Здродовським (червоні на блакитному фоні).

Збудник Ку-гарячки – Coxiella burneti викликає природно-осередкову хворобу домашніх, диких тварин та людини. Перебігає частіше безсимптомно, а токож у гострій та хронічній формах. Клінічні ознаки: підвищення температури, риніт, пневмонія, кон’юнктивіт, ураження статевих органів, аборти.

Матеріалом для дослідження від хворих тварин є кров з вени, кліщі зібрані з тварин, виділення з статевих органів, абортплоди; від тварин, що загинули беруть ділянки уражених легень, селезінку, лімфовузли.

З патологічного матеріалу готують мазки, суспензію на фізрозчині, фарбують методом Здродовського та заражають 5–6-денні курячі ембріони. Проводять 4–6 пасажів. В позитивних випадках відмічають загибель заражених ембріонів. Рикетсії виявляють мікроскопічно в мазках з оболонки жовточного мішка.

Біопробу ставлять з метою виділення культури рикетсій та підтвердження їх патогенності. Заражають молодих морських свинок чи білих мишей обробленою антибіотиками суспензією або ембріональною культурою. Проводять 3–5 “сліпих” пасажів. В останніх пасажах у тварин на 3–10 день підвищується температура і вони гинуть. При розтині у них відмічають збільшення печінки, селезінки та лімфовузлів.

Серологічна діагностика основана на результатах РЗК, в якій досліджується сироватка крові на наявність специфічних антитіл.

Збудник гідроперикардиту (коудріозу) – Cowdria ruminantum викликає гостре захворювання переважно жуйних, для якого характерним є гарячка, ураження нервової системи і нагромадження серозного ексудату у грудній та черевній порожнинах. Збудник частіше паразитує в ендотелії крупних судин, особливо аорти, порожнинної та яремної вени.

Лабораторна діагностика гідроперикардиту основана на мікро-скопії ендотелію судин і виявленню збудника, а також зараженню курячих ембріонів та чутливих тварин (ягнят, кролів, морських свинок) кров’ю хворих тварин.

Збудник ерліхіозу (моноцитозу) собак – Ehrlicia canis викликає інфекційне захворювання собак, для якого характерним є раптове під-вищення температури тіла, відсутність апетиту, пригнічення, геморагічним висипанням на шкірі та слизових оболонках.

Лабораторна діагностика. При підозрі на ерліхіоз з крові тварин готують мазки, які фарбують методом Романовського-Гімзи. В позитивних випадках у моноцитах виявляють характерні включення, які складаються з клітин рикетсій.

Тема 14. Збудники мікозів

Мікозами називають інфекційні захворювання грибної етіології, при яких достовірно встановлено паразитичне існування в організмі гриба – збудника хвороби. У ветеринарії найбільш поширеними є дерматомікози (трихофітія, мікроспорія, фавус), мікози, що викликаються цвілевими грибами – аспергілами, мукорами, дріжджеподібними грибами – кандидами.

Збудники дерматомікозів

Дерматомікозами називають заразні хвороби тварин і людини, які характеризуються ураженням шкіри та її похідних (волосся, кігті, пір’я). До дерматофітів відносять представників трьох родів: Trichophyton , Microsporum, Achorion. Відповідно хвороби називають – трихофітія, мікроспорія, фавус (парша), які у побуті називають “сригучий лишай”.

Трихофітія – інфекційне захворювання тварин і людини, яке характеризується запальною реакцією шкіри і утворенням округлих осередків облисіння та сухих або м’яких кірочок, найчастіше в області голови. Кірочки легко відділяються разом з склеєним волоссям, під ними виявляють обламані волоски, можуть зустрічатись пухирці. Хворіє найчастіше велика рогата худоба, коні та інші тварини.

Мікроспорія – інфекційне захворювання шкіри та її похідних, що характеризується обламуванням та випадінням волосся, ураженням кігтів. Найчастіше зустрічається у коней, котів, собак, свиней, хутрових звірів. Дуже небезпечна для людини.

Лабораторна діагностика дерматомікозів основана на результатах мікологічного дослідження.

Мікологічне дослідження включає виявлення збудника в досліджуваному матеріалі методом світової мікроскопії і люмінісцентного аналізу, виділення чистої культури посівом на спеціальні живильні середовища і ідентифікацію збудника за морфологічними ознаками, культуральними властивостям.

Для підтвердження діагнозу у лабораторію надсилають обламані шерстинки разом з кірочками та лусочками, які відбирають пінцетом на межі здорової і ураженої ділянок шкіри від тарин, яких не лікували. Матеріал вміщують у стерильні пробірки або чашки Петрі.

Мікроскопія препаратів. Готують не фарбовані (нативні) препарати. Матеріал поміщають у бактеріологічні чашки, подрібнюють ножицями і розщеплюють за допомогою скальпеля. Потім шматочки шерстинок, лусочок, кірочок переносять на предметне скло, наносять краплю 20%-го розчину їдкого натрію або калію (для освітлення) і злегка підігрівають. Після цього додають краплю 50%-го водного розчину гліцерину. На приготований препарат накладають покривне скло і досліджують під малим та середнім збільшенням мікроскопа.

В уражених шерстинках гіфи міцелію трихофітонів – прямі, з перетинками, розміщуються рядами вздовж. При розпаді міцелію утворюються одноклітинні круглі або овальні спори, які розміщуються в шерстинці ланцюжками, а в його основі формують своєрідний чохол.

При мікроспорії в уражених шерстинках знаходять прямі, розгалуджені гіфи міцелію з рідкими перетинками. При розпаді останнього утворюються округлі одноклітинні спори, що розміщуються хаотично.

Культуральні властивості. Культури виділяють у сумнівних випадках для підтвердження діагнозу. Для отримання чистої культури грибів окремі волоски, кірочки висівають на спеціальні живильні середовища – агар Сабуро, агар Чапека та ін. Щоб звільнити матеріал від супутньої мікрофлори, перед посівом на живильні середовища його обробляють 60%-м етанолом на протязі 5–7 хв, або ж у живильні середовища додають антибіотики. Посіви інкубують при температурі 26–28⁰С. Ріст грибів повільний. Колонії трихофітона з’являються на 10–30-й день після посіву, мікроспорума на 5-й день. Колонії у різних видів дерматофітів мають свої особливості, але у більшості на агарі формуються круглі, сірувато-білого кольору складчасті, пухнасті, зморшкуваті колонії з радіальними борозенками. Зворотній бік колоній – жовтий.

Суть люмінісцентного методу зводиться до того, що шерстинки, уражені грибами із роду мікроспорум, здатні зумовлювати яскраво-зелене світіння в ультрафіолетових променях. При цьому досліджуваний матеріал у бактеріологічних чашках опромінюють ртутно-кварцевою лампою ПРК-2 із світлофільтром УСФФЗ (фільтр Вуда).

При диференціації трихофітії від мікроспорії звертають увагу на ланцюжкове розміщення спор у першому випадку і хаотичне – у другому. Спори збудників трихофітії не світяться в ультрафіолетових променях. Враховують також культуральні і морфологічні властивості представників обох родів.