Питання для самоконтролю.

1. Суть ціни, її види.

2. Що означає процес ціноутворення?

3. Які методи ціноутворення існують?

4. Охарактеризуйте формування цінової політики.

Тема 12. Трудові відносини, заробітна плата

Процес праці є складним соціально-економічним явищем. З одного боку, це процес доцільної діяльності людини на предмети праці з метою перетворення їх на споживні вартості. Діючи на предмети праці, перетво­рюючи і видозмінюючи їх для досягнення кінцевої мети виробництва, людина витрачає фізичну і нервову енергію. Це характеризує фізіологіч­ний бік процесу праці. Водночас праця в цьому аспекті є матеріальним процесом, виражаючи ставлення людей до природи. З іншого боку, в про­цесі праці люди не лише діють за допомогою засобів праці на предмети праці, а й вступають у певні суспільні відносини, взаємодіють. У цьому аспекті процес праці постає як суспільне явище.

Праця — це основна сфера життєдіяльності людини, умова життя суспільства і форм взаємовідносин людей у процесі виробництва.

Роботодавці — фізичні або юридичні особи, які є власниками засобів виробництва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні пос­луги праці. В соціально-трудових відносинах роботодавця представляє керівник підприємства (організації), який діє від імені роботодавця, ви­ражаючи його інтереси.

Суб'єкт соціально-трудових відносин — це юридична або фізична осо­ба, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями пра­вами у соціально-трудових відносинах.

Правомірним є виділення чотирьох груп суб'єктів соціально-трудових відносин.

1 Перша група — це первинні носії прав та інтересів (наймані працівни­ки, роботодавці, держава, місцеве самоврядування).

2. Друга група — пред­ставницькі організації та їхні органи. Вони є носіями делегованих повно­важень (об'єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління).

3. Третя група — органи, через які реалізується соціальний ді­алог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тим­часові органи в галузях, регіонах, на підприємствах чи в організаціях).

4. Четверта група — це органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджати загострення соціально-трудових відносин (ми­ротворчі, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.

Розрізняють такі принципи функціонування системи соціально-трудо­вих відносин.

1. Принцип законодавчого забезпечення передбачає правове визначення сторін, суб'єктів та органів соціально-трудових відносин, порядок їх вза­ємодії, гарантій діяльності, закріплює ряд інших правових засад функціо­нування.

2. Принцип партнерства передбачає відстоювання, захист сторонами своїх інтересів на основі співробітництва, взаємних домовленостей, узгоджень, компромісних рішень.

3. Принцип загальності означає поширення мінімальних норм і гарантій на всіх без винятку суб'єктів соціально-трудових відносин, а отже, гарантованість, обов'язковість у застосуванні державних мінімальних соціаль­них стандартів.

4. Принцип адресності доповнює та розвиває принцип загальності та по­требує диференційованого, адресного підходу щодо захисту, підтримки ок­ремих категорій населення. Такий підхід має поширюватися передусім на ті категорії населення, які вже чи ще не можуть себе захистити (це стосуєть­ся інвалідів, неповних сімей, матерів-одиначок, багатодітних сімей тощо).

5. Принцип інтегрованості передбачає обов'язковість взаємозв'язку та взаємодії усіх форм, елементів і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему на всіх рівнях.

Ринок праці.

Ринок праці — це специфічний вид товарного ринку. Як економічна ка­тегорія ринок праці є сукупністю економічних відносин між власником робочої сили, її продавцем, з одного боку, і власником засобів виробниц­тва, роботодавцем, що виступає покупцем послуг робочої сили, — з ін­шого. Зазначені економічні відносини втілюються у юридичну форму (до­говір, контракт, угоду) і регулюються трудовим законодавством.

Характеристики ринку пра­ці, основні складові механізму його функціонування:

1. попит на робочу силу;

2. пропозиція робочої сили;

3. вартість (ціна) послуг робочої сили;

4. конкуренція (між роботодавцями — за робочу силу більш високої якос­ті; між найманими працівниками — за робочі місця; між роботодавцями і найманими працівниками — за умови купівлі-продажу робочої сили — розмір заробітної плати, соціальне забезпечення, умови праці тощо);

Основні складові ринку праці — попит, пропозиція, ціна послуг робо­чої сили — тісно взаємопов'язані.

Мотивація трудової діяльності.

Мотивація — це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльнос­ті, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення осо­бистих цілей і цілей організації. Це сукупність усіх мотивів, які впливають на поведінку людини.

Матеріальна мотивація — це прагнення достатку, певного рівня доб­робуту, певного матеріального стандарту життя. Матеріальні мотиви, безумовно, відіграють важливу роль у визначенні трудової поведінки пра­цівників.

Статусна мотивація є внутрішньою рушійною силою поведінки, по­в'язаної з прагненням людини зайняти вищу посаду, виконувати складні­шу, відповідальнішу роботу, працювати у сфері діяльності (організації), яка вважається пре Матеріальна мотивація трудової діяльності, якій за сучасних умов на­лежить провідна роль, значною мірою залежить від дійовості системи матеріальних стимулів, які застосовує організація.

Мотив означає спонукальну причи­ну з приводу будь-якої дії. У цьому разі йдеться про те, що спонукає суб'єкти до економічної діяльності, головним змістом якої є вироб­ництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний механізм економічної діяльності — поняття до­сить складне. Воно охоплює мету мотивації, суб'єкти виробничих відносин, об'єкти господарства, економічні інтереси, стимули до діяльності, головні принципи функціонування механізму. Метою мотивації є забезпечення відтворення суб'єктів виробни­чих відносин — працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльності зникають.

Головним об'єктом господарювання, а також основним джерелом відтворення суб'єктів виробничих відносин є націо­нальний доход.

ФОНД ЖИТТЄВИХ ЗАСОБІВ

За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих за­собів (ФЖЗ) виступає як сукупність предметів споживання і послуг. ФЖЗ об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здібностей до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

. Головним функціональним призначенням необ­хідного продукту є відтворення робочої сили. Однак тільки у фазі споживання необхідний продукт набуває завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Отже, відбувається процес трансформації необхідного продук­ту в ФЖЗ. Припустімо, що завод виробляє верстати. Частина їх іде на заміщення спожитих засобів виробництва, друга становить необ­хідний продукт, а решта утворює додатковий продукт.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯК ЦІНА ТОВАРУ «РОБОЧА СИЛА»

Заробітна плата - це ціна, виплачується найманим працівникам за використання їхньої праці.

Заробітна плата —це об'єктивно необхідні для відтворення робочої сили та об'єктивного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих

Власник робочої сили — людина смертна. Для того щоб на рин­ку праці завжди була робоча сила, її продавець повинен мати сім'ю, дітей. Інакше кажучи, має постійно йти природний процес відтво­рення робочої сили. У цьому процесі відбувається заміщення робо­чої сили, яка припиняє процес праці внаслідок зношення або смерті, новою кількістю робочої сили. Сума життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, містить життєві засоби таких заміс­ників, тобто дітей робітника, які згодом стають на ринку праці своє­рідними власниками товару «робоча сила».

Споживчий кошик — це набір товарів і послуг, розрахований за нормами і нормативами споживання і забезпеченості людини пер­шочерговими життєвими засобами. Його ще називають прожитко­вим мінімумом або мінімальним прожитковим бюджетом. Головним призначенням цього бюджету є встановлення мінімальних розмірів заробітної плати, а також пенсій та інших соціальних виплат.

Вартість робочої сили не є однаковою для всіх країн, існує національний рівень заробітної плати, який залежить від багатьох чинників

Чинники, що зумовлюють національний рівень заробітної плани.

1. Економічне становище країни - :

• суспільна продуктивність праці;

• виробництво валового національного продукту на душу населення.

2. Конкуренція на ринку праці:

• співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу.

3. Величина вартості робочої сили:

• традиційні потреби людини;

• Споживчий кошик.

Організація оплати праці.:

• Особливості оцінювання міри праці та результатів виробництва;

• Форми і системи оплати праці.

5. Інтенсивність праці.:

- Визначення середньорічної напруженості праці, що склалася в країні.

Міра праці — це суспільна оцінка певних витрат суспільно необхідної праці в кількісному та якісному вираженні

Міра праці — це суспільна оцінка певних витрат суспільно не­обхідної праці в кількісному і якісному вираженні. Вона є основою для нарахування матеріальної винагороди учаснику виробництва.

Кількісна сторона міри праці має два виміри: відпрацьований час і створений продукт (кінцевий чи проміжний).

Якісна характеристика міри праці ґрунтується на врахуванні двох груп чинників — постійних і змінних.

1. Постійними чинниками якості праці є її складність і умови, рівень кваліфікації, ступінь відповідальності працівників.

2. До змінних чинників якості праці відносять творчу ініціати­ву працівника, особливу оперативність у виконанні виробничих зав­дань, сумлінність виконання робіт тощо.

Оплата праці працівників має будуватись на основі правильно­го обліку не тільки якісної, а й кількісної оцінки міри праці. Кіль­кісна оцінка міри праці здійснюється з допомогою нормування праці, яке виконує важливу роль в механізмі особистого стимулю­вання. Кількісна оцінка міри праці застосовується для однорідної за якістю праці.

В умовах конкуренції більшим попитом користується робоча сила тих, хто пропонує високі знання, значний досвід, вміння виконувати складну роботу, здатність до творчої думки. Іншими словами, в кон­куренції перемагає той, хто пропонує порівняно з іншими якіснішу робочу силу. Іноді такі робочі місця працівники одержують за кон­курсом..

Складність праці означає ступінь складності трудових процесів, виконання яких потребує від учасника виробництва більш високого рівня професійної підготовленості.

Мінімальна заробітна плата (МЗП)- це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якої не може проводитись оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годину) норму праці.

Номінальна і реальна заробітна плата.

Номінальна заробітна плата — це грошова сума, яку працівник одержує за погодинну, денну, місячну роботу.

Ціна праці по суті й визначає тарифну ставку (погодинну, денну, місячну), або розцінку на виготовлення продукту (виробу).

Премія — це не звичайна надбавка до заробітної плати, а особлива форма винагороди за творчі успіхи в роботі, за виконання завдань особливого значення.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чер­гу кожній з них властиві відповідні системи.

Відрядна форма заробітної плати в основному застосовується тоді, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяль­ності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників.

Комплексна механізація і автоматизація виробництва зумовлю­ють широке використання почасової форми заробітної плати. При цьому частка простої погодинної оплати знижується і зростає частка погодинно-преміальної.

Організація оплати праці в Україні здійснюється на підставі: за­конодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на дер­жавному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування, власники, об'єднання власників або пред­ставницькі органи, професійні спілки або їхні представницькі органи.

В Україні діють тарифна система, тарифні ставки, схеми посадо­вих окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Форми зарплати:

• Почасова заробітна плата - це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку зарплати, яку називають ціною праці.

• Ціна робочої сили = Денна вартість робочої сили / Середня тривалість робочого дня

• Відрядна - величина заробітку залежить від кількості створеного за цей час продукту.

• Величина зарплати обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.

• Розцінка одного виробу визначається рівнем зарплатомісткості продукту, яка показує, скільки зарплати містить у собі одиниця продукту.

• Перша відрядна форма зарплати - система Тейлора - норма виробітку для фізично найсильнішого кваліф. робітників.

• Існують системи: тарифні, преміальні, колективні.

• За тарифної системи зарплата залежить від безперебійної роботи устаткування складності праці, яка виражена тарифним розрядом і ставкою.

• Тарифна ставка визначає рівень оплати праці працівників за годину або день роботи.

• Тарифна сітка визначає співвідношення між оплатою праці і кваліфікацією працівника. Включає тарифні розряди і між розрядні коефіцієнти.

• Тарифно-кваліф-ний довідник включає перелік робіт, у даній галузі, з врахуванням їх складності, міри відповідальності та вимог до точності і якості виконання

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їхньої складності, а працівників — залежно від кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Реальна заробітна плата — це сума товарів і послуг, які Може придбати за свою грошову заробітну плату

Ір.з=Ігр.з/ Іц.

де І_р з — індекс реальної заробітної плати; І гр.₃ — індекс грошової заробітної плати;

І_ц — індекс цін за товари і послуги.

Структура заробітної плати

1. Основна частина заробітної плати включає тарифні ставки робітників та посадові оклади інженерно-технічного персоналу. І службовців.

2. Додаткова заробітна плата залежить від чинників виробничої діяльності, які не можуть бути повною мірою враховані заздалегідь.(Доплата, надбавки)

Розподіл доходів — це стадія відтворення, яка займає про­міжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на рин­ку продукція перетворюється на грошову виручку