Міністерство освіти і науки України Глухівський державний педагогічний університет
Кафедра української мови
Укладачі: Куриленко В.М., Черв'яцова Л.П.
Діалектологічна практика
Програма
для студентів спеціальності 07010103
Українська мова та література
Глухівського державного педагогічного університету
Глухів-2003
ББК 81.05 Д44
Рекомендовано до друку радою філологічного факультету Глухівського державного педагогічного університету, протокол № 2 від 12.12.2002 р. та методичною радою Глухівського державного 'педагогічного університету, протокол № 4 від 26.12.2002 р.
Укладачі: Куриленко В.М., Черв'яцова Л.П. Діалектологічна практика Програма для студентів спеціальності 07010103 Українська мова та література- Глухів: РВВ ГДПУ, 2003. - 62 с.
Рецензенти: Звагельський В.Б., кандидат філологічних наук, доцент; Черепанова Є.О., кандидат філологічних наук, доцент.
У програмі подані поради ,др збирання діалектного матеріалу для виконання планової наукової теми кафедри української мови "Дослідження проблем ареалогії та генези східнополіського діалекту української мови" та для проведення діалектологічної практики студентів філологічного факультету як денної, так і заочної форми навчання, а також програма-питальник для безпосереднього запису діалектної лексики.
гі&доЬта
Питальник має
дінгяі
7№Р
\
ш
е
тнолшгвістичне
спрямування.
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА... .......4
ЛІНГВІСТИЧНА ЧАСТИНА ....7
ПОБУТ ...7
ПРИСЛІВНИК ...22
ЕТНОЛІНГВІСТИЧНА ЧАСТИНА 31
СІМЕЙНА ОБРЯДОВІСТЬ 31
I. ВЕСІЛЛЯ 31
II. РОДИНИ.... 33
III. ПОХОРОН. 34
КАЛЕНДАРНА ОБРЯДОВІСТЬ ...36
IV. СВЯТКИ... 36
V. ВЕСНА... ! 37
VI. КУПАЛА 38
ОБРЯДИ ГОСПОДАРЧОГО ЦИКЛУ .39
VII. СІВБА ТА ЖНИВА 39
VIII. ХУДОБА 41
IX. БУДІВНИЦТВО .'...... ,„. 42
X. ТКАЦТВО 42
ХІ.ХЛІБ .44
XII. НАЧИННЯ Й ОДЯГ 45
ХНІ. ДЕМОНОЛОГІЯ. 47
УЯВЛЕННЯ ПРО ПРИРОДУ 49
XIV. АСТРОНОМІЯ. МЕТЕОРОЛОГІЯ. ЧАС 49
XV. ДОЩ. ГРІМ. ГРАД 50
XVI. РОСЛИНИ 51
XVII. ЗВІРІ 52
XVIII. ПТАХИ 53
XIX. КОМАХИ 55
XX. МЕДИЦИНА 55
XXI. ФОЛЬКЛОР ...56
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ 59
ЛІТЕРАТУРА ....60
© Оригінал-макет РВВ ГДПУ, 2003
З
Передмова
Сьогодні, в час національного оновлення, коли ми повертаємося до неперехідних цінностей, набутих нашим народом на протязі тисячоліть, по-новому постають питання історичної, філософської, етнічної, етнографічної, етномовної самобутності України на загальнослов'янському фоні. По-новому постають лінгвістичні питання співвідношення літературномовного та діалектного складників в національній мові нашого народу.
У недалекому минулому діалектні відмінності в мові розглядалися як пережитки минулого, з якими, починаючи з ■ дитсадка, слід було вести нещадно боротьбу. І хоча в підручниках, посібниках з курсу сучасної української літературної мови підкреслювалося, що літературний та діалектний різновиди є двома формами єдиної загальнонародної (національної) мови, йшлося про вивчення, засвоєння літературного варіанта української національної мови при ігноруванні варіанта діалектного. При такому підході вивчення рідної мови залишалося далеко не повним, а набуті знання однобокими, відірваними від практики спілкування мовців у конкретних історико-географічних умовах.
Незважаючи на те, що діалектна мова, на відміну від літературної, характеризується відсутністю штучно писаних для неї правил, територіальною обмеженістю та переважно усною формою вияву, їй властива нормативність, пов'язана з поняттям мовної системи. При цьому мовні норми діалектного різновиду національної мови абсолютно природні, оскільки вони мовцями не контролюються і не підправляються, хоча й залишаються мінливими історично: діалектна мова як система перебуває в неперервному розвитку.
Однією з суттєвих відмінностей прояву норми в літературній та діалектній мові є збереження діалектно нормативними тих рис, які в літературній мові давно витіснені пізнішими новоутвореннями чи іншомовними запозиченнями, а то й не були їй властиві. Саме тому у просторово-часовому співвідношенні порівняльний аналіз літературної та діалектної норм дає можливість прослідкувати історію мовних змін, дати вичерпне пояснення тим чи іншим мовним явищам.
Програма орієнтована насамперед на лексичний матеріал. Діалектна лексика української мови становить практично не обмежений і далеко не вивчений мовний інвентар. Чи не найбільш рухома в плані власних інновацій та іншомовних запозичень (зміни в лексиці відбуваються набагато динамічніше, ніж, наприклад, у фонетиці, морфології, синтаксисі), діалектна лексика разом з тим має здатність зберігати лексеми та їх корені індоєвропейського, спільнослов'янського та пізніших власне слов'янських утворень.
4
Зауваження до запису діалектного матеріалу
Записувати матеріал потрібно лише від корінних жителів, переважно старшого покоління, без будь-яких пропусків питань програми. Відсутність певної реалії чи поняття в говірці також буде відповіддю на питання. Відповіді послідовно записувати фонетичною транскрипцією із збереженням нумерації питань програми. У зв'язку з умовами польової роботи слід користуватися спрощеною транскрипцією на базі сучасного українського алфавіту з долученням окремих додаткових знаків. ч
Позначення у фонетичній транскрипції І. Голосні фонеми та їх варіанти
Голосні фонеми української мови позначаються звичайними літерами алфавіту: а, о, у, є, и, і.
Ненаголошений є позначається є", ненаголошений и - ие, ненаголошений о в укаючих говірках - 0у, ур.
Специфічно діалектні дифтонгічні звуки, наявні лише в окремих північноукраїнських говорах, передаються такими знаками: іе - з початковим звуковим елементом, подібним до і, і кінцевим, подібним до є. :''£Г*;;
уо - лабіалізований дифтонг з початковим звуковим елементом типу у та кінцевим, подібним до о.
уи - з початковим звуковим елементом типу у і кінцевим, подібним до и, уі - з початковим елементом, подібним до у, та кінцевим, подібним до і. уе - варіант лабіалізованого дифтонга, що. закінчується компонентом, подібним до є.
Для позначення зникаючих (занепадаючих) дифтонгів вживаються ці ж знаки з виділенням занепадаючої частини дифтонга: у°, уо, уи, у" іт.д.
Нескладова вимова звука і передається знаком й, звука у - знаком у.
Звук и з наближенням до і слід позначати и', і з наближенням до и - і".
Літерам я, ю, є у фонетичній транскрипції відповідають:
а) на початку слова, після голосного звука, апострофа і м'якого знака сполучення звуків відповідно йа, йу, йе: ябланкаю [йа[ бл а нк ай у], пер 'є [п' е'р й є].
б) після приголосного (вони позначають пом'якшення його) звуки відповідно а, у, є: тєля [т' ела|/, соллю[со' л:у].
8. Наголошеність звука передається прямою рискою (скісною рискою передається м'якість приголосного), яка ставиться після наголошеного складу: карєннє [к а /є' н: є].