Державний кредит і державний борг

1. Економічна сутність і роль державного кредиту (ДК).

2. Форми внутрішнього державного кредиту.

3. Форми зовнішнього державного кредиту.

4. Державний борг: його види, обслуговування.

5. Управління державним боргом.

1. Економічна сутність і роль державного кредиту (дк)

ДК – це специфічна ланка державних фінансів: не має окремого фінансового фонду і обособленого органу управління.

ДК – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління (з одного боку) і фізичними і юридичними особами (з іншого), за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам.

Гарантом держава виступає тоді, коли бере на себе відповідальність за погашення позик, взятих фізичними і юридичними особами – недостатньо надійними позичальниками (умовний державний кредит).

ДК поєднує в собі кредитні та фінансові відносини: обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави; він є платним, зворотним і терміновим.

Відмінності від банківського кредиту:

1) забезпеченням є все майно держави або територіальної громади, банківського – конкретні цінності;

2) ДК використовується, як правило на покриття бюджетного дефіциту, банківський – продуктивно, на розширення виробництва;

3) джерело повернення ДК і відсотків – доходи бюджету, а не доходи від вигідного вкладення кредиту банківського.

ДК – це відносини вторинного розподілу ВВП.

Джерело ДК – тимчасові вільні грошові кошти населення, підприємств. Державні запозичення, як правило, здійснюються тоді, коли вичерпані інші джерела доходів держави.

Доцільність використання ДК для мобілізації додаткових фінансових ресурсів більша, ніж емісії грошей, тому що не призводить до інфляції.

Значення ДК:

1) засіб мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів (при бюджетному дефіциті і розширенні виробництва);

2) джерело збільшення прибутків власників цінних паперів (ЦП);

3) є важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

ДК виконує три функції:

1) розподільна (формується центральний фонд фінансових ресурсів);

2) регулювальна (держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок, на зайнятість і виробництво);

3) контрольна; особливості: функція пов’язана з діяльністю держави і станом центрального фонду грошових коштів; охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, здійснюється не тільки фінансовими, а й кредитними установами. Контроль поширюється на залучення і на погашення коштів позикових.

ДК існує товарний і грошовий.

ДК може бути внутрішнім і зовнішнім.

2. Форми внутрішнього державного кредиту.

Форми внутрішнього державного кредиту, тобто:

1) державні позики (основна форма);

2) ощадна справа;

3) запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4) казначейські позики;

5) гарантовані позики.

1) Державні позики – тимчасово вільні грошові кошти залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших державних ЦП.

Облігація – це державне боргове зобов’язання, яке надає право його власнику після закінчення певного терміну одержати суму боргу і проценти.

Розрізняють номінальну, курсову вартість облігацій. Курсова різниця – це додатковий дохід для власника, крім процентів.

Облігації державної позики – це особлива форма фіктивного капіталу, тому що відсотки за ЦП державними сплачуються за рахунок доходів бюджету держави. Сутність державної позики можна визначити як антиципований (взятий наперед) податок. Облігації випускаються за рішенням КМУ, МФ, розміщаються добровільно.

Казначейські зобов’язання (векселі) спрямовуються тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу – у формі процентів. Ними оформляються короткострокові позики (казначейські кошти).

Класифікація державних позик:

1) за правовим оформленням: облігаційні і безоблігаційні;

2) за правом емісії: державні і місцеві;

3) за характером використання ЦП: ринкові (облігації, казначейські зобов’язання) і неринкові;

4) залежно від забезпеченості: заставні й без заставні;

5) за терміном погашення: короткострокові (до 1 року), середньострокові (1 – 5 років), довгострокові (більше 5 років);

6) за характером виплати доходу: процентні, виграшні, безпроцентні (цільові), дисконтні (з нульовим купоном);

7) за характером погашення заборгованості: одноразові виплати і виплати частинами.

Передумови випуску державних позик:

1) наявність потенційних кредиторів;

2) довіра кредиторів до держави;

3) зацікавленість кредиторів;

4) можливість держави своєчасно виплатити борг і проценти.

Джерела погашення державних позик:

- доходи від інвестування позичених позик;

- додаткові надходження від податків;

- економія на видатках;

- емісія грошей;

- залучення від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

,

де Н, В – надходження і витрати за системою державного кредиту.

2) Ощадна справа – особлива форма ДК – перетворення частини вкладів населення в Ощадбанк в державні позики через купівлю Ощадбанками особливих ЦП: казначейських ощадних сертифікатів, облігацій, казначейських зобов’язань, а також оформленням безоблігаційних позик.

3) Залучення коштів загальнодержавного позикового фонду характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не купуючи ЦП), передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду.

4) Казначейські позики виражають відносини з наданням фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності.

5) Гарантовані позики – уряд гарантує позики випущені місцевими органами влади і управління або окремим господарським організаціям.