3. Форми зовнішнього державного кредиту.
Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.
Форми:
1) державні зовнішні позики.
Основна мета – сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.
Державні зовнішні позики – шляхом розміщення на світовому фінансовому ринку облігацій міжнародних (єврооблігацій, зарубіжних облігацій), а також їх продажу на внутрішньому ринку нерезидентам, отримання грантів, субсидій.
Зовнішні позики надаються, як правило, за рахунок бюджетних коштів, або спеціальних урядових фондів.
ДЗП: грошова і товарна форма, середньо і довгострокові.
Грошові позики – у валюті країни-кредитора, або ВКВ.
2) позики міжнародних фінансових органів та інститутів надаються під низький процент (5 – 7% річних) і на строк до 20 років.
Позики країн Євросоюзу існують з 40 – х рр.. 20 ст. виділяються на такі групи проектів:
- проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальниці;
- структурної перебудови в певних секторах економіки;
- інвестиційні проекти (найбільше мають значення);
- проекти технічної допомоги.
Контроль за реалізацією проектів здійснює уряд країни-позичальниці.
Кредити Світового банку – теж під конкретні інвестиційні проекти, які економічно обґрунтовуються експертами СБРР.
3) міжурядові позики – за рахунок бюджетних асигнувань і спеціальних урядових фондів.
2) і 3) – безоблігаційні форми державного кредиту, позики – на основі урядових домовленостей (угод).
4) банківські кредити:
а) зовнішньоторговий банківський (підвищується конкурентоспроможність товарів на зовнішньому ринку);
б) фінансовий кредит (для закупівлі товарів в будь-якій країні, де вигідно);
в) валютний банківський кредит надається у ВКВ для сплати зовнішнього боргу, відсотків, для регулювання валютного курсу.
г) банківський кредит іноземним покупцям національних товарів (Ексімбанк у США, 1934 р.)
4. Державний борг: його види, обслуговування.
Існування державного кредиту зумовлює появу державного боргу.
Державний борг (ДБ) – вартість всіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно сплатити за цими зобов’язаннями;
- це сума заборгованості держави своїм кредиторам.
Види ДБ:
1) поточний – сума боргу і процентів, строк оплати яких вже настав;
2) капітальний – сума всіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи відсотки;
3) внутрішній – заборгованість перед кредиторами даної країни;
4) зовнішній – заборгованість держави перед іноземними кредиторами.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку критичним рівнем боргової залежності вважає 80 – 100% до ВВП. БК України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60 % фактичного річного обсягу ВВП України.
Граничний обсяг ДБ, його структура, обсяг і строки погашення встановлюються ВР України, коли затверджується бюджет.
Стаття 5. Установити на 31 грудня 2012 року граничний обсяг державного боргу в сумі 415.326.338,2 тис. гривень.
Стаття 6. Установити, що у 2012 році державні гарантії надаються на суму 5.000.000 тис. гривень за такими можливими напрямами:
1) для забезпечення Кабінетом Міністрів України повного або часткового виконання боргових зобов'язань за запозиченнями суб'єктів господарювання - резидентів України державного сектору економіки, а саме:
за зобов'язаннями Державного агентства автомобільних доріг України (за запозиченнями, зобов'язаннями з оплати введених інвесторами в дію об'єктів та за договорами концесії);
за зобов'язаннями суб'єктів господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, які здійснюють реалізацію національних проектів;
за зобов'язаннями суб'єктів господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів;
за зобов'язаннями Державної іпотечної установи;
за зобов'язаннями Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" на будівництво житла для молоді;
для фінансування інвестиційних, інноваційних, інфраструктурних та інших проектів розвитку, які мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки України, в тому числі експортоорієнтованих і енергозберігаючих проектів.
Порядок та умови надання державних гарантій встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Державне агентство автомобільних доріг України, суб'єкти господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України, які здійснюють реалізацію національних проектів, та суб'єкти господарювання, об'єкти державної власності яких належать до сфери управління Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів, звільняються від зобов'язання подавати забезпечення виконання зобов'язань перед державою з відшкодування витрат державного бюджету та сплачувати до державного бюджету плату за отримання державних гарантій;
2) для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань за запозиченнями, що надаються на підставі міжнародних договорів України.
Ст. 16 Закону про Держбюджет на 2004 р.:
установити на 31.12.2004 р. граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 15,6 млрд. грн. та 1,3 млрд. доларів США, граничний розмір державного зовнішнього боргу – в сумі, еквівалентній 8,9 млрд. доларів США.
На 31.12.2003 р. відповідні показники були:
внутрішній борг – 14,9 млрд. грн. та 1,3 млрд. доларів США;
зовнішній – 8,6 млрд. доларів США.
В загальному обсязі державного боргу внутрішній становить майже третину.
Структура внутрішнього боргу:
- заборгованість перед юридичними особами і банками (ОВДП);
- заборгованість за вкладами населення в Ощадбанки (132 млрд. грн. на 01.01.2000 р., для погашення потрібно 626 років при нинішніх темпах розвитку);
- заборгованість по страхових внесках;
- заборгованість по державних казначейських зобов’язаннях, сертифікатах колишнього СРСР та ін.
Реальний борг збільшується на заборгованість по зарплаті.
Зовнішній державний борг складається з борговихзобовязань перед:
- міжнародними фінансовими органами і інститутами: МВФ, СБРР, ЄС, ЄБРР;
- країнами СНД;
- іншими іноземними банками (фідуціарні позики);
- комерційними організаціями.
Обслуговування державного боргу – це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.
Погашення – за рахунок бюджетних коштів.
При обслуговуванні боргів визначають коефіцієнт обслуговування (Кобсл.)
(Кобсл.) сприятливий на рівні 25%.
Джерела погашення зовнішнього боргу:
- бюджет;
- золотовалютні резерви;
- кошти від приватизації;
- нові запозичення.
Наслідки державної заборгованості:
1) короткострокові, проблема „витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, що відбувається у випадку фінансування бюджетного дефіциту через ОВДП („витісняються” інвестиції, бо кредити стають дорогими);
2) довгострокові – „тягар” боргу пов’язаний з впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь;
3) порушення збалансованості бюджету знову в бік дефіциту.
Управління державним боргом
Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави. В управлінні державним боргом України можна виділити такі принципи:
безумовності — забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;
єдності — урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов’язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими Радами;
зниження ризиків — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;
оптимальність структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань держави за строками обігу і погашення, пом’якшення «піків» платежів;
збереження фінансової незалежності — підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;
зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов’язань держави[7];
прозорості — дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.
Процес управління державним боргом включає кілька етапів:
залучення коштів;
використання коштів;
повернення боргу і виплата відсотків.
Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом «Про державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. Під час обчислення цих факторів повинні враховуватись як короткострокові, так і довгострокові характеристики державного боргу.
Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.
Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.
З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики.
Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.
Рефінансування державного боргу — це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. На світовому фінансовому ринку репутація позичальників виражається в рейтингах, що присвоюються відповідній країні спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.
Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.
Один із варіантів — це коли на певних умовах проводиться відстрочення виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну економіку.
У 90-х роках почала застосовуватись реструктуризація боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку провадиться зменшення боргу на 50 %. Решта боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.
Іншими методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики. Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик — це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. У деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли кілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.
Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Анулювання боргу означає відмову уряду від його погашення. Анулювання боргів може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.
Відстрочення погашення боргових зобов’язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик.
Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає також комплекс заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості через випуск нових позик.
Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.
При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника 25 %.
Обслуговування зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум із погашення та обслуговування зовнішнього боргу виконуються в доларах США. Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередньо оплату здійснює державне казначейство.
Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему через проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу.
Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.