1933-Й рік! /пошепки/ Невже ти не бачиш, що коїться? Це не пізно

відмінити твою програму. Вибачимося перед слухачами, дамо замість п’єси струнний квартет…

(пауза)

Димінський: Вибач, мені час йти до студії. Зараз ефір.

/звуковий ефект – ніби обривається струна /

Диктор: Послухайте радіофільм - "Я перекладаю". Казкову історію з життя тварин, яку вигадав і пропонує вам режисер Всеукраїнського радіокомітету товариш Димінський.

(мугикання, іржання, музика)

Голос: У 1934 році першого українського радіодраматурга Олега Димінського, який намагався розповідати у своїх передачах правду – бодай на рівні прихованих алегорій – було звинувачено у шкідництві і звільнено з «вовчим квитком». Подальша доля цієї людини – невідома. Його твори – розчинилися у часі.

Ціна за право казати правду – часом дуже велика. Та чого буде вартий світ без тих, хто ладен її сплатити?

Пам’ятаймо.

Українське радіо.»

Розділ 7. Оригінальне радіомистецтво: переслідування і заборона. Одним з перших співробітників ВУКРу став жертвою цькувань О. Димінський. 1933 рік був у творчому житті першого українського радіодраматурга досить вдалим після п’єси “Uber alles” (він брав участь у роботі над цією програмою як автор і як режисер-постановник) Димінський написав цікаві, хоча й естетчно небездоганні твори «Розгублена людина» і «Давайте поговоримо»). Про враження, яке справляли ці передачі на слухачів, свідчить прохання повторити першу програму в зручний час (сучасною мовою кажучи, prime time), висловлене у пресі. Цікаво, що ідея, яку запропонував драматург у “Розгубленій людині” (коментатор, що ніби загубив текст і починає імпровізувати в ефірі), потім використовувалася багато разів у радіо – і телевиставах. Наприклад, у телевізійній версії п’єси Дж. Патріка “Дорога Памела”, підготовленій Московським театром Ленінського комсомолу за участю Г. Горіна.

Фатальними для Димінського стали радіодрами “Мамед” – одна з перших спроб у вітчизняній драматургії сказати правду про непрості міжнаціональні стосунки – та “Я перекладаю”, в якій, за оцінками тогочасної критики, рекламувалися “... туга, занепад, скиглення...”. Вирок виставі був категоричним:

“Політична суть фільму (радіофільму; слово “радіоп’єса» в рецензії не використовувалося – І.Х) “Я перекладаю” – ясна. Вона зводиться до повної дискредитації колгоспів”. (І. Дорожній) [25]. Чи було це твердження щирим переконанням критика – невідомо. Так, є підстави вважати, що у зовні розгромній статті “Формалістичними манівцями. Про творчість О.Димінського”[96] один з керівників Всеукраїнського радіокомітету М. Руденко намагався відвести від колеги найжахливіше звинувачення – у націоналізмі. За що незабаром поплатився і сам. (Докладніше про трагедію М.Руденка та інших співробітників національного радіомовлення можна прочитати у роботах В.Кузика, [49] В. Миронченка, [68] І. Хоменка[115-119]).

З небагатьох рядків алегоричної радіоп’єси О.Димінського “Я перекладаю”, що збереглися, варто навести хоча б один: “Правителі, вас у тюрму посадити!” [25]. До речі, героями згаданого твору були Корова Манька і Кінь Гнідий. Всесвітньо відома політична сатира Дж. Оруела “Ферма тварин” на теми тоталітаризму, героями якої теж були розумні коні, корови, свині тоді ще не була написана. Після того, як ВУКР відмовився від реалізації творчих задумів О.Димінського, драматург певний час марно пропонував свої твори регіональним радіокомітетам і, зрештою, був звільнений з “вовчим квитком” – забороною працювати на будь-якій станції української радіосистеми.

І з професійної, і з етичної точки зору є сенс зупинитися на творі „Я перекладаю” докладніше. З невеличких уривків тексту, що дійшли до нашого часу, чудово вимальовується не тільки сюжет, а й провідний художній прийом втраченого твору. Поза сумнівом, це – радіоп’єса-бестіарій. Тобто, сатирична радіодрама, головні герої якої – тварини. З точки зору жанрової – вона тяжіє до так званої „радіомонодрами”. Вистави одного актора, яка принципово відрізняється від художнього читання тим, що у монодрамі – актор грає, а не декламує текст. Втілює образ за допомогою як паралінгвістичних виразних засобів, так і звукових ефектів. (Класичний приклад – „12 раундів” Декуена, „потік свідомості” боксера – професіонала, приреченого битися до останнього подиху. Цей твір на початку тридцятих років ставився і московським радіо, і ВУКРом).

Разом з тим, „монодраматичність” твору Димінського сюжетно вмотивована, а не подається як певна умовність. Адже персонажі її, тварини, не говорять. Вони іржуть і мугикають. Таким чином, єдиний герой, якого слухачі можуть зрозуміти – це перекладач з мови тварин на мову людей.

Але те, про що спілкувалися між собою розумні кінь та корова з п’єси Димінського, нагадувало вже не „12 раундів”, а зовсім інший текст. Твір, який після тривалої заборони став одним із символів перебудови. А саме – згадану вище повість “The animal farms”, „Ферму тварин” Оруелла[75].

... Отже, занедбаний колгосп. Село, про яке не сказано прямо, що воно голодує, але подих злиденного життя отруює умовний простір радіотвору. Здалеку долинають фальшива музика і п’яні крики. То гуляє голова колгоспу. Кінь Гнідий і корова Манька обговорюють життя. „Правителі, вас у тюрму посадити” – говорить одна тварина іншій . Це – „Я перекладаю” Димінського. Критики інкримінували сатирі наклеп на колгоспи і антирадянську агітацію. Напевно вони не помилилися принаймні в одному. Предмет її – ширший, ніж висвітлення окремих недоліків в окремих господарствах. Мікрокосм, в якому мешкають голодні кінь та корова, тлумачиться як соціум. А голова колгоспу – не як дрібний службовець, а як правитель, володар.

А ось – інший твір. Приватне сільське господарство у розвиненій і ситій країні – Великій Британії. Та якою не була б ця ферма, але у тварин, мешканців її – таки не життя, а животіння. Спалахує бунт, який з часом призводить до того, що не фермер експлуатує худобу, а сама вона створює жорстку ієрархічну систему. Влада – стає надбанням свиней. Це – Оруелл, „Ферма тварин”.

У творі Оруелла локальний світ ферми теж тлумачиться як соціум. І розумні тварини – ті ж самі, що у Димінського. І – головне: за допомогою подібних прийомів розв’язується подібне ж ідейно – тематичне завдання (показати катастрофічні наслідки соціальних перетворень, в процесі яких відбулося самознищення ідеалу, забулася мета, заради якої все починалося).

„Ферма тварин” не була єдиним відомим бестіарієм, написаним у двадцятому столітті. Але її не можна розглядати в одному контексті з – хоча б, творами Кафки. Між Кафкою і Оруеллом – мало спільного. Насамперед, відрізняється авторська мета. А ось спільне між метою і виразними засобами Димінського та Оруелла – важко не помітити, воно, як кажуть, на поверхні. Про запозичення у даному випадку не йдеться. Радіодрама „Я перекладаю” написана Димінським за багато років до „Ферми тварин”. Разом з тим, нема жодних підстав вважати, що Оруелл (хоч він і працював на радіомовленні) міг дізнатися про існування радіоп’єси, яка один – єдиний раз вийшла в український ефір у 1933, а потім була заборонена.

Ідейно – тематична подібність творів дозволяє припустити не просто випадок паралелізму, а наявність певного тексту, першоджерела, від якого відштовхнулися український та британський автори. Можна припустити, що таким текстом був маловідомий твір Миколи Костомарова „Скотський бунт. Письмо малороссийского поміщика к своему приятелю”.

Фабула його лише певною мірою нагадує „Ферму тварин”. Якщо у „Фермі тварин” повстання худоби закінчилося перемогою (катастрофічною за своїми наслідками для персонажів), то тварини Костомарова зазнали повної поразки. Але ідейна і алегорична наповненість текстів дає дослідникам підстави стверджувати:

«Фантасмагория „Скотский бунт” долгие годы хранилась в архиве Н. И. Костомарова и была опубликована только в 1917 году в популярном журнале «Нива». С тех пор о ней и не вспоминали, пока в эпоху гласности не появилась на русском языке повесть – притча Джорджа Оруэлла «Ферма животных». Тогда – то читатели и узнали, что первоисточником для неё послужила «сказка» Н. И. Костомарова» – стверджують сучасні публікатори котомарівської праці.

Гіпотеза, що „Скотський бунт”, опублікований у часописі „Нива” (1917, №№ 34 – 37) міг прямо чи опосередковано вплинути не тільки на британського прозаїка, а й на українського радіодраматурга, пояснює, чому ідея, тема і обставини дії творів „Я перекладаю” та „Ферма тварин” настільки схожі.

Разом з тим, не варто вважати українську радіоп’єсу і англійську казку лише парафразами на тему Костомарова. Це – самодостатні твори, у яких дістала подальший розвиток костомарівська плідна ідея.

Костомаров, образно кажучи, вирішив долю своїх персонажів за Платоном. Бунт рабів відбувся. Але рабам не судилося стати ані філософами, ані воїнами, врешті решт вони залишилися рабами. То була притча, написана у часи, коли про перемогу будь – якого антиурядового повстання годі було і думати.

Оруелл вирішив долю своїх героїв за критиком Платона Карлом Поппером. Бунт відбувся, серед тварин знайшлися справні воїни та мудрі філософи всіх напрямків (від стоїка віслюка до „радикала – марксиста” кнура). Але абсолютна свобода призвела до повного самознищення, до явища тотальної несвободи, незрівнянного і небаченого закріпачення. То була притча, написана людиною, що брала колись участь у повстанні, а потім – досхочу надивилася на наслідки перемоги.

Наскільки можна зрозуміти з тих уривків, які залишилися від п’єси Димінського, у ній взагалі не йшлося про бунт. Його тварини просто констатували, що правителям місце у в’язниці. Але навіть не мріяли винуватців своїх злиднів туди запроторити. Разом з тим, сам факт виходу у всеукраїнський радіоефір 1933 року подібного твору як раз і був спробою повстання проти несправедливості. Відчайдушною, приреченою (адже на той час Димінського вже офіційно звинувачували у формалізмі; від такого звинувачення до смертельно небезпечного тавра „націоналіст” і „шкідник” був один крок). Перший український радіодраматург Олег Димінський не описував „Скотський бунт” як абстрактний соціальний експеримент. Він сам був одним з мешканців тої „Ферми тварин”, того соціуму, який намагався зробити своїми творами хоч трошки досконалішим. А тому – зусиллям, що докладав він, намагаючись залишитися чесним у безчесні часи, особлива ціна і особлива згадка.

На думку автора, є цілком коректним припущення, що радіоп’єса Олега Димінського „Я перекладаю” і повість Джорджа Оруелла „Ферма тварин” мали спільне літературне джерело – казку Миколи Костомарова „Скотской бунт”. Можна вважати доведеним факт ідейно – тематичної спорідненості згаданих творів. Безумовно, є сенс продовжити дослідження у галузі історії і теорії вітчизняної радіодраматургії, оскільки результати цих пошуків дозволять переглянути розвиток національної культури і роль України у світовому культурному процесі під несподіваним кутом зору.

Питання до розділу.

1. Як ви вважаєте: чи можна вважати оригінальною радіоп’єсою твір, що є актуальним переосмисленням ідеї, висловленої іншим автором?

2. Що важливіше для людства: шлях дисидента, який підкоряє творчість – ідеї, шлях конформіста, що намагається захистити реальність від революційних ідей, чи шлях митця, що захищає правду, до якого б табору вона не вела?

3. Наскільки правильно з етичної точки зору виробляти на кошти замовника ефірну продукцію, що відповідає загальнолюдським цінностям¸але не його потребам?

Практичне завдання.

Опрацюйте текст запропонованої радіоп’єси. Проведіть попередній розподіл ролей і випишіть за допомогою програми NOISES окремими WAVE – файлами необхідні для роботи звукові ефекти. (За умов використання аналогового апаратного забезпечення варто виписати необхідні звуки на окремі аналогові носії). Спробуйте створити звукову партитуру вистави, враховуючи, що це одночасно – комедія і політична сатира (тобто, жанр, що за певних умов може стати для авторів небезпечним). Час реальної трансляції радіодрами – грудень 2004 року, переддень другого туру Президентських виборів.

****

«Грудневий туман,

або

Час тікати

(фантастична радіоп’єса)

Персонаж 1

Персонаж 2

Персонаж 3

Випадковий пасажир/Програміст

Комп’ютер (жіночий голос)

Комп’ютер: Увага... До вас звертається комп’ютерна мережа

Транзитного космопорту. Запевняю: те, що ви зараз почуєте – не має жодного відношення до вашої країни і вашого часу. Дія цієї радіовистави розгортається в іншому часовому вимірі та в іншій галактиці. Будь – які асоціації з вашою сучасністю і вашою країною – випадкові. Будь-які порівняння з подіями і персоналіями вашого оточення – цілком на вашій совісті.

(старт космічного корабля)

Комп’ютер: Увага! Рейс сто тридцятий виходить на синергічну траєкторію... Старт наступних пасажирських рейсів затримано... Дозволено політ лише зорельотам Бойового дозору, Наукової служби та Адміністративного корпусу...

Персонаж 1. Собственно, мы упустили момент, когда можно было драпануть без проблем... Нет, ну не ёлки зелёные? Подрядились чуток подкалымить – а теперь и когти рвануть не выходит…

Персонаж 2: I am sorry, give me my ticket… I am citizen of great country…

Персонаж 3: Ні, ну ви бачте, що робиться? Під іноземця косить! Дозвольте, я все поясню... Ми нічого поганого не хотіли... Ані я, ані ви, так, я ж не помиляюся, ви поганого не хотіли нічого?

Персонаж 1. Да нет, ну что вы! Я чуть – чуть заработать хотел – и всё…

Персонаж 3: Ані отой, що під негра зафарбувався... (Сміється) З нього такий негр, як з моєї тітоньки – командир зорельота...

Персонаж 1. Что ж ты молчал? Нет, ну вы гляньте! У него тётка – капитан звездолёта, а он молчит…

Персонаж 3: Та нема в мене ніякої тітоньки, пожартував я...

Отже, ми всі взяли на себе певні зобов’язання... Один – нафту шукати, другий – промисловість відроджувати... Я, наприклад, взявся банківську справу до міжгалактичних стандартів доводити... Звісно, користі від нас великої не було.

Та ніхто про користь для держави в нас і не запитував. З нашою допомогою певні поважані люди хотіли гроші відмити. І все. Ну, знаєте, як це робиться...

Персонаж 2: Создают коммерческую структуру. Совместное предприятие. Назначают тебя президентом. Потом ты тихонько сваливаешь со своей долей… А основной капитал делят местные… И всё, и все довольны…

Персонаж 3: Хто ж знав, що в них влада зміниться і вони почнуть бухгалтерію перевіряти ...

Персонаж 1: Туземцы чёртовы, кто ж мог подумать…

Персонаж 3: Отже, багато кому одразу закортіло додому летіти... А квитків нема...

(старт космічного корабля)

Комп’ютер: Увага! Говорить комп’ютерна мережа Транзитного космопорту. Панове, щире прохання залишити літовище. Всі комерційні рейси скасовано. Старт дозволено виключно зоряним кораблям Бойового дозору, Наукової служби та Адміністративного корпусу... Панове, просимо звільнити стартовий майданчик. Не змушуйте нас викликати на стартову платформу поліцію

Персонаж 2: Don’t touch me, commander! I am citizen of great country…

Персонаж 3: Годі дурня клеїти, це ж ми.

Персонаж 1: Хватит под интуриста косить... (Пошепки): Тут усі свої.

Персонаж 2: А, це ви? I am sorry… А я думав – поліція...

Персонаж 1: Від вашого акценту, добродію, геть усі поліцаї повтікають... Теж мені, іноземець...

Персонаж 2: Аби ж то так...

Персонаж 3: Жарти жартами, а треба звідси вшиватися.

Персонаж 1: Воно б і непогано... Гроші свої я вже звідси відправив... Електронним переказом...

Персонаж 2: Який ви розумний... А самі теж думаєте електронним переказом звідси стрибнути?

Персонаж 1: Ні. Я сподівався на чартерний рейс...

Персонаж 3: І я сподівався... І всі нормальні люди сподівалися...

Персонаж 1: Кляті аборигени...

(старт космічного корабля)

Комп’ютер: Говорить комп’ютерна мережа транзитного космопорту... Дякую за розуміння, панове. Дякую, що звільнили літовище... Квитків нема і не буде.

Персонаж 1: Щоб у тебе процесори зависли!

Персонаж 2: Щоб у тебе материнська плата згоріла!

Персонаж 3: Що вона верзе, шльондра силіконова? Чому це – квитків нема? Як стартували зорельоти за графіком – так і стартують... Кожні півгодини – запуск...

Персонаж 1: Було оголошення... Злітають тільки військові кораблі... Та ще – дослідницькі...

Персонаж 2: Які там дослідницькі? Ти хоч один борт з емблемою Академії наук бачив?

Персонаж 1: А справді... Яка там наука? Нема у тубільців науково – дослідницьких зорельотів! Останній торік продали на брухт...

Персонаж 3: Авжеж, нема. Я сам купівлю-продаж оформлював... То може, військові?

Персонаж 1: Господа, это какая – то разводка...

Персонаж 3: Ви – серед своїх, пане, можете рідною мовою розмовляти...

Персонаж 1: Так, вибачте... Кажу, здається, нас дурять...

Персонаж 2: Нас – дурять?

Персонаж 3: Дурять – нас?!

Персонаж 1: По – перше – літовище бойових зорельотів не тут, а за містом. По – друге, на цьому стартовому майданчику – жодного військового корабля. Тільки пасажирські і вантажні. А по-третє... Між нами кажучи, у тутешньої армії ракетного пального нема. Це я вам як фахівець з енергоресурсів кажу...

Персонаж 3: Так, це точно... Служба тилу ще місяць тому останні п’ятдесят тисяч тонн продала... А гроші нашому банку довірили, йолопи...

Персонаж 2: Стоп. А хто ж тоді стартує звідси? Кого цими спецрейсами відправляють, га?

Персонаж 1: Треба у комп’ютера їхнього репаного запитати...

Персонаж 2: Так він тобі і скаже...

Персонаж 3: Може, і скаже... Якщо запитати правильно...

(старт космічного корабля)

Персонаж 3: Чомусь я одразу вирішив, що з тубільним комп’ютером краще спілкуватися наодинці... не питайте, як мені поталанило дістатися до комп’ютерного терміналу... Все одно не скажу. І скільки це коштувало, не скажу, все одно – не повірите... Хабарники, пройдисвіти кляті, живцем шкуру луплять... Я опинився у великому машинному залі. Майже порожньому... Відкликав у бік чергового програміста, дав йому... Так, дріб’язок, порівняно з тим, що інші брали, зовсім небагато...

Випадковий пасажир /Програміст: Красно дякую, пане...

Персонаж 3: І зал повністю спорожнів. Хвилюючись, я наблизився до центрального пульту... Набрав код допущення і пароль, які дав мені програміст...

Випадковий пасажир/Програміст: Взагалі-то, це – секретна інформація... Державна таємниця...

Персонаж 3: Ось маєте... І ще ось...

(дзвін монет)

Випадковий пасажир/Програміст (пошепки): Я вам на папірці пароль запишу, щоб ніхто сторонній не чув...

Персонаж 3: Натиснув клавішу введення інформації...

(тональний сигнал)

Персонаж 3: І комп’ютер озвався до мене лагідним приязним голосом:

Комп’ютер: Вас вітає комп’ютерна мережа Транзитного космопорту.

Персонаж 3: Мені потрібний квиток на найближчий рейс.

Комп’ютер: Вибачте. Комерційні рейси скасовано. Транзитний космопорт потребує фахівців у науковій та адміністративній галузях. Нам не вистачає також митників, диспетчерів та пілотів. Чи не хочете ви підписати контракт про державну службу?

Персонаж 3: Я не хочу служити. Все. Наслужився. Я хочу накивати звідси п’ятами. Як мені потрапити на корабель?

Комп’ютер: Вибачте. Комерційні рейси скасовано. Транзитний космопорт може запропонувати вам вакансію адміністратора першої категорії.

Персонаж 3: До біса вакансію. Що за кораблі стартують з пасажирського сектора? (віддалений старт) Ось, що це за рейс був?

Комп’ютер: Службовий спецрейс триста двадцять п’ять альфа тета вісімнадцять. Рейс не пасажирський. Можу запропонувати вам контракт державного службовця і посаду адміністратора.

Персонаж 3: Я хочу придбати квиток і летіти звідси світ за очі!

Як це зробити?

Комп’ютер: Запитання сформульовано некоректно. Придбати квиток неможливо. Вилетіти звідси можливо. Що саме вам потрібно?

Персонаж 3: Звісно, летіти! З квитком, без квитка – байдуже!

Комп’ютер: Підпишіть контракт про державну службу. Всі місця на найближчі рейси заброньовано за державними службовцями.

Персонаж 3: Отакої... Як це зробити? Це ж тяганина яка, знаю я вашу бюрократію...

Комп’ютер: Усе дуже просто... Введіть у мою пам’ять ваші персональні дані...

Персонаж 3 (натискає кнопки): Так... Так. Що тепер?

Комп’ютер: Вас зараховано на конкурсній основі до списку авторів... Приготуйтеся до випробовування.

Персонаж 3: Готовий...

Комп’ютер: На екрані висвітився номер рахунку. Запам’ятайте його...

Персонаж 3: Запам’ятав.

Комп’ютер: Перерахуйте на нього п’ять тисяч умовних кредитів.

Персонаж 3: Що?!

Комп’ютер (лагідно): П’ять тисяч умовних кредитів.

Персонаж 3: От країна! От народ! Машини – і ті хабарі беруть... (Натискає кнопки) Перерахував.

Комп’ютер: Вітаю з перемогою у конкурсі. Вас призначено адміністратором першої категорії. Можете замовити бронь на спецрейс триста двадцять п’ять альфа тета двадцять сім.

(шум натовпу)

Персонаж 3: Мені видали гарненький такий комбінезон з шевронами адміністратора... Ні, трохи завеликий, але новий... Синього кольору. Причепили до комірця жетон з номером і надписом: „Адміністративний корпус”. Сувора космічна поліція розступилася, салютуючи... І я піднявся по апарелі зорельота триста двадцять п’ять... не пам’ятаю, скільки там ще і чого... Байдуже, головне, що він стояв на стартовому майданчику і був готовий до запуску. І знаєте, кого я там побачив? Отого пройдисвіта, що прикидався іноземцем! Випередив мене, це ж треба! Він теж був у комбінезоні – тільки білому. І на жетоні в нього був напис: „Науковий сектор. Службове відрядження”.

Персонаж 2: О, вітаю, радий бачити! А я вас чекав, чекав... А потім не дочекався – і ось...

Персонаж 3: А я який радий! Ви не повірите – але я вас теж шукав, чекав, розпитував, де це ви є... А потім – теж не дочекався. І теж – ось.

Персонаж 2: Клята машина. Обскубла, мов курча. Останні кредити на неї витратив.

Персонаж 3: Та що ви кажете... На цій планеті – жодного порядного комп’ютера нема. Пройдисвіти, негідники...

Персонаж 2: Уявіть собі... Заходжу до приміщення центрального терміналу... Кажу – продайте квиток... А вона мені, ну, машина ота: „Записуйтесь до наукової служби!”

(звуковий перехід)

Комп’ютер: Пропоную вам вакансію у науковій службі. Перерахуйте п’ять тисяч кредитів на рахунок, що висвітився на дисплеї.

Персонаж 2: Перерахував. Що далі?

Комп’ютер: Введіть код своєї наукової спеціальності та номер магістерського диплому.

Персонаж 2: Але ж... В мене нема диплому...

Комп’ютер: Шкода, але до участі в наукових зоряних експедиціях допускаються вчені з кваліфікацією не нижче магістра.

Персонаж 2: От... А що ж робити?

Комп’ютер: Перерахувати ще дві тисячі кредитів на вказаний рахунок... (тональний сигнал) Кваліфікацію підтверджено. Пане магістре астрофізики, ваш рейс - триста двадцять п’ять альфа тета двадцять сім.

(натовп)

Персонаж 3: Останнім на борт піднявся отой програміст, що взяв з мене дріб’язок.

Випадковий пасажир/Програміст: Вітаю, панове... Ледь встиг. Ну все. Зараз одержимо метеозведення, попередження метеоритного патруля – і прощавай, рідна домівка...

Персонаж 3: І не шкода вам, друже, з Батьківщиною розлучатися?

Випадковий пасажир/Програміст: Після того, що ви з нею зробили? Ні. Не шкода.

Персонаж 2: Важко вам буде з тутешньою ментальністю на чужині...

Випадковий пасажир/Програміст: Чому? Гарні програмісти на будь – якій планеті потрібні...

Персонаж 2: Ну – ну...

(схвильований натовп)

Персонаж 3: Час минав – а ми все ніяк не злітали. Щось дивне коїлося там, за ілюмінаторами... Зима ніби збожеволіла, і білий туман доїдав на літовищі залишки снігу... Зрештою, ми піднялися до пілотажної рубки, постукали у люк... Люк відчинився. За пультом нікого не було.

Випадковий пасажир/Програміст: От... Це ж треба так вскочити! У таку халепу... Дочекався... Скупість згубила... Треба було триста десятим летіти...

Персонаж 2: У чому річ?

Персонаж 3: Що трапилося?

Випадковий пасажир/Програміст: А то не бачите? Екіпажу нема! У нас знаєте, який дефіцит екіпажів був останнім часом?

Персонаж 2: Як це – нема?

Випадковий пасажир/Програміст: А отак! Чи ви не знаєте, що в нас усі ці роки коїлося? Ніяких польотів, ніяких зарплат... Пілоти поспивалися, астрогатори на базарах торгують, інженери до комерційних структур подалися...

Персонаж 3: Власне, тут усе автоматизоване. Повний комплект екіпажу не потрібний, одна людина впорається...

Персонаж 2: Але... Це так, і все ж є одне невеличке але. Треба, щоб ця людина була пілотом. Ми з вами цю автоматику і ввімкнути не зможемо.

Випадковий пасажир/Програміст: На цей рейс мав бути пілот, мав! Я сам суднову роль бачив!

Персонаж 2: Що робити?

Випадковий пасажир/Програміст: Викликати центральний комп’ютер космопорту! (Натискає кнопки) Центральний! Де екіпаж чергового спецрейсу? Спецрейс триста двадцять п’ять альфа тета двадцять сім запрошує екіпаж!

Персонаж 3: Він довго про щось сперечався з машиною. Зрештою, люк відчинився, апарель знову спустилася. Чоловік у формі космічного флоту з емблемами пілота ввійшов до командної рубки і привітався... Я ледь не впав, коли його побачив, пройдисвіта!

Персонаж 1: О, вся компания в сборе? Всем привет! Когда отправление?

Персонаж 3: Ви що, космонавт? Ви ж нібито промисловцем були чи то банкіром!

Персонаж 2: Ви що, пілот?!

Персонаж 1: Еге ж. На цей рейс. Такий пілот, як ви – науковець... Що вдієш, на борту тільки місця для екіпажу лишилися... Вісім косих з мене за цей маскарад зняли. І три – за перепустку... Перепрошую, а де справжні пілоти? Пішли до ресторану, не будемо заважати їм...

(шум динаміків)

Комп’ютер: Спецрейс триста двадцять п’ять альфа тета двадцять сім, стартовий коридор відкрито... П’ятихвилинна готовність... Вмикаю зворотній відлік... (годинник) На зв’язку – черговий синоптик... Прийміть метеозведення...

Персонаж 3: У динаміках засвистіло... Та замість прогнозу погоди і метеоритного попередження у пілотажній рубці зорельота... зазвучала пісня! Несподівана, недоречна...

Персонаж 2: Тобто, може, для когось і доречна...

Персонаж 1: Але ми точно знали: співається в ній – не про нас.