Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ukrayinska_radiop_39_yesa_u_kontexti_svitovogo_...doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
26.09.2019
Размер:
805.89 Кб
Скачать

Розділ 6. 1933 рік: утворення засад українського радіомистецтва.

Закономірним кроком до остаточного формування вітчизняного оригінального драматичного радіомистецтва стало проведення першого Всеукраїнського конкурсу на кращий радіотвір. Подібні конкурси на той час вже було проведено в інших країнах – Німеччині, Фінляндії, Франції, США. Умови творчого змагання, опубліковані в часописі “Радіомовлення, слухання, техніка аматорство” були напрочуд демократичними і не обмежували фантазію авторів. Першою з восьми досить широко сформульованих тем було визначено “національно-культурне будівництво в УСРР”[45]. Тобто – від драматурга не вимагалося створити агітку про конкретну політичну подію; подібне завдання могло тлумачитися як завгодно. Воно залишало за автором право вільно обрати сюжет та об’єкт зображення. (Аналогічний американський радіоконкурс мав значно жорсткіші ідейні та тематичні обмеження. Прямо і категорично заборонялося писати на теми проблемні, пов’язані з суспільними суперечностями. Саме безконфліктність, зведена у принцип формування програм, стала, на думку письменника Т. Драйзера і дослідника радіомовлення Е. Барноу, причиною глибокої кризи тогочасної радіодраматургії США). Формотворчі шукання українських радіомитців умовами змагання теж заохочувалися: до участі допускалися твори різних жанрі – п’єси, композиції, радіофільми, тощо. Хоча захід було організовано Всеукраїнським комітетом радіофікації та радіомовлення разом зі Спілкою письменників України, від конкурсантів не вимагалося бути членами будь-яких громадських творчих об’єднань чи мати досвід роботи на радіо. Об’єктивність оцінок гарантувалася анонімністю рукописів: тексти надсилалися під девізами, девіз розкривався після присудження премії. Грошових винагород передбачалося п’ять: перша (3000 крб.), дві другі (1500 крб. кожна) та дві треті (1000 крб.) Слід зазначити, що конкурс цей був справді масовим і максимально відкритим: адже відомості про нього друкувалися не тільки у профільному журналі «Радіо», а й в інших масових виданнях. Наприклад – часописі «Червоний шлях», 1933, № 8-9.

(За уточнення цієї обставини автор щиро завдячує відомому джерелознавцеві, професорові Б. І. Чернякову).

Результати – були обнадійливими і організаторів задовільнили. На цьому наголосив голова Всеукраїнського радіокомітету О. Карпеко у доповіді “Радіомовлення УСРР на сьогодні”: “... значно допоміг конкурс на радіодраматургічний твір, проведений спільно з оргкомітетом спілки радянських письмен­ників УСРР”[41].

Та на жаль, скористатися новими творчими надбаннями і зробити висновки з поразок та невдач національному радіо не судилося: наведені вище слова проголошувалися у травні 1934 року – коли до заборони оригінального радіомистецтва як формалістичного і звинувачення О. Карпека, його заступника М. Руденка, О. Димінського та інших у націоналізмі лишилися лічені місяці). У тому ж виступі відзначалися успіхи і недоліки в роботі регіональних радіописьменників. Радіомистецтво тридцятих не було локалізовано в столиці республіки (Харкові). Драматичні програми готували і обласні радіокомітети. Особливо цікавими творчими досягненнями відзначалася діяльність у цій галузі одеського радіо (там навіть було відкрито радіотеатр – приміщення, де відвідувачі могли спостерігати за грою акторів перед мікрофоном під час передач). Створювали власні акторські ансамблі і залучали до співпраці письменників Вінницький та Дніпропетровський радіокомітети, певних успіхів досягло обласне радіо Києва. Дещо відставали від інших художні радіоредакції Чернігова та Донбасу. Але були всі підстави вважати, що відставання це – тимчасове. Слід визначити, що з точки зору світової практики художнього радіомов­лення регіональний розвиток авізуальної драматургії – цілком виправданий. Західноєвро­пейське та американське радіомистецтво ніколи не було локалізовано в столицях. Визнані драматурги охоче писали (і пишуть), наприклад, для радіо Гамбурга чи Кельна. Траплялося – радіоп’єси, які вважають класичними, ставилися не тільки національними радіомережами, а навіть невеличкими некомерційними станціями. Так, драма “Паніка в Сейлемі” У. Петтіта, транслювалася радіостанцією у Беверлі–Хіллз (приміський район Лос–Анджелеса), а окремі радіотвори Н. Корвіна – американським військовим радіо в Єгипті.

Крім ориганільних радіоп’єс «серйозного» (за терміном Е. Барноу[5]) напрямку – тобто, багатопланових і художньо самодостатніх драматичних творів, написаних спеціально для широкого мовлення, чи то “полотен” (як образно називав їх О.Карпеко – за аналогією з епічними літературними творами) на початку тридцятих років в Україні інтенсивно розвивалися репродуктивні драматичні радіожанри (інсценізації, радіоадаптації сценічних п’єc, трансляцій сценічних вистав) та пратеатральні форми драматичного радіомистецтва (так звані “feature” або, якщо використовувати дефініцію з книги Т. Марченко “Радіотеатр. Сторінки історії та деякі проблеми” – “ жанри межі”[62]).

Аналіз репродуктивних передач виходить за межі посібника. Можна тільки назвати деякі з подібних програм – щоб краще уявити тематичний діапазон і рівень тогочасного українського художнього радіомовлення. Це сорокахвилинна радіовистава “Дон-Кіхот з Ляманча” за Сервантесом, “Гамлет” Шекспіра, “Маскарад” Лермонтова, “Борис Годунов” Пушкіна, інсценізація “Fata Morgana” Коцюбинського, радіоверсії творів Карпенка-Карого та Кропивницького.

Питання до розділу.

1. Чи можна вважати штучне змінення вектору розвитку культури шляхом адміністративних заборон ознакою тоталітарного суспільства?

2. Як на вашу думку: чи може інформаційний тоталітаризм набувати не адміністративні, а комерційні форми (тобто, знищувати суспільно корисні різновиди мистецтва засобами, притаманними не адміністративно-командній, а ринковій економіці)?

3. Історично так склалося, що у жодній країні світу високохудожні зразки радіомистецтва не стали знаряддям неправдивої пропаганди. Як ви вважаєте, чому?

Практичне завдання. Прочитайте наведений текст радіопрограми. Спробуйте відокремити вербальну складову від акустичної і визначити кількість звукових планів у кожному епізоді вистави. (Першим звуковим планом на радіо вважають «фронтальний звук» - тобто, діалоги персонажів і ті акустичні ефекти, що звучать найбільш виразно. Як правило, ефекти «першого плану» є звуковими символами твору. Наступні плани – це звукове тло дії, вони звучать віддалено і створюють загальну атмосферу вистави). Зважте на те, що драма «Операція «Немезида» звучала у дуже непростий час: напередодні президентських виборів 2004 року. По суті, вона була політичною сатирою, спробою співробітників радіомовлення «залишитися чесними у безчесні часи» - попри всі можливі наслідки. Спробуйте передати напруженість дії за допомогою віртуальної акутики, пара лінгвістичних виразних засобів і звукових ефектів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]