Розділ 4. Народження світової радіоп’єси: відкриття і таємниці.

Для вивчення оригінальної радіоп’єси як жанру радіомовлення (в межах історії засобів масової інформації) та як жанру літератури (в межах літературознавства і мистецтвознавства) досліднику доведеться обирати різні хронологічні точки підрахунку. Адже перший оригінальний драматичний сценарій (Фред Сміт, “Коли пробуджується кохання”, США, Цінціннаті, радіостанція WLW, 1923 р.) був, на думку більшості дослідників, суто рекламним комерційним твором. Мистецтво­знавці відмовляють цій п’єсі у праві вважатися зразком справжнього мистецтва. Непрямим доказом суто функціональної мети її написання вважають збіг англомовної абревіатури, що утворюється першими літерами словосполучення “Коли народжується кохання (“When love warens”), та назви станції – виробника. Разом з тим, не варто забувати, що подібна оцінка запозичена з теоретичних робіт відомого дослідника і драматурга Е. Барноу та його сучасників. Опубліковані ці роботи були у період, коли літературознавство ігнорувало масову культуру взагалі, не вважаючи її гідною аналізу. Зараз “сегрегація мистецтва” – поділ його не елітарне і популярне – менш актуальна. Та серйозна критики вперше звернула увагу на тексти масових літературних видань порівняно недавно. Переоцінка ж твору Ф. Сміта неможлива, оскільки залишився він тільки у спогадах случахів. Досить ймовірно (на користь цього свідчить сама атмосфера американського радіомовлення першої третини ХХ століття – культ позитивної естетики, засилля невибагливих розважальних програм; саме це, власне, і відштовхнуло від співпраці з радіо таких митців, як Т.Драйзер), що оцінка п’єси Сміта сучасниками була цілком об’єктивною. Але, оскільки сам текст втрачено – точно ми про це не дізнаємося ніколи.

Незаперечним фактом більшість науковців вважає, що пріоритет у галузі радіодраматургії належить британцю Річарду Х’юзу. Написана ним на замовлення Бі-Бі-Сі п’єса “Небезпека” (1924) виявилася настільки вдалою , що майже одразу вийшла за межі інформаційного простору Великої Британії, була поставлена станціями Німеччини, Фінляндії, інших країн. Тільки в Радянському Союзі драма Х’юза друкувалася у різних перекладах тричі (останнє видання у збірці “Радіомистецтво”, на початку вісімдесятих років минулого століття). У цьому творі яскраво визначилися риси, притаманні радіоп’єсі взагалі: неможливість модифікувати його у візуальну форму без значних смислових та емоційних втрат, певний схематизм дії, що комплексувався психологічною достовірністю характерів, мінімалізм виразних засобів, який залучав фантазію слухача до повноцінної співтворчості, а також послі­довне дотримування умов “уявного експерименту”, котрий ніби ставився автором над героями, принципів побудови умовної моделі реальності засобами мистецтва.

“Небезпека” залишається в репертуарі світового радіотеатру посьогодні. Та чи була вона насправді першою оригінальною радіоп’єсою, гідною слави? Становлення радіодрами саме як літературного жанру (ознакою чого стало видання радіодрам окремими збірками та публікація їх у періодиці) не збіглося в часі з блискавичним виникненням і розповсю­дженням радіомистецтва. Затрималося на кілька (у деяких країнах – навіть на десять і більше) років. Тому думка літературознавця М. Шишліної про те, що перші спроби у галузі оригінальної радіодраматургії, не видані друком, не зафіксовані на плівці чи платівках, “....у буквальному розумінні розчинилися в ефірі...” [127], є цілком слушною і корисною для будь-якого дослідника. Визначивши прізвище першого українського радіодраматурга (О.Димінський) та назву першого національного радіотвору (“Uber alles”), автор залишає за собою та іншими дослідниками безумовне право на уточнення цих даних – у разі виникнення нових інформаційних джерел. Щоправда, подібна можливість – гіпотетична і не дуже ймовірна: на жаль, українські радіоп’єси тридцяти років надбанням літератури і частиною літературного процесу не стали. Ані у періодиці, ані окремими виданнями не виходили.

Але і крім забутих або втрачених сценаріїв, у теорії та історії радіомистецтва залишається чимало загадкового. Досі нерозв’язаною остаточно дослідниками є загадка спонтанного виникнення радіодраматургії. Задовго до того, як радіохвилі було вперше використано для зв’язку, чимало митців та футурологів (найвідоміші з них – Ж.Верн та А. Робіда [26]) пов’язували майбутнє мистецтва з розвитком телекомунікаційних технологій, з вирішенням проблеми передачі звуку та зображення на великі відстані. Щоправда, у творах згаданих авторів акустичний канал розглядався виключно як засіб репродукції, а не як знаряддя, здатне збагатити автора та виконавців новими виразними можливостями. Дещо інакше, випередивши певною мірою ідеї Г.М. Мак-Люена, дивився на радіомовлення (якого, до речі, у рік публікації його прогностичного твору ще не існувало) В. Хлєбніков. У книзі «Кол из будущего» [114] він передбачав, що функції радіо можуть виявитися значно цікавішими і різноманітнішими, ніж технічне розповсюдження традиційних мисте­цьких форм. Але практика у випадку з радіодраматургією настільки випередила найсміли­віші прогнози, що це дивує навіть сучасних дослідників.

Одним з феноменів радіодрами є спонтанність, непередбаче­ність, миттєвість її народження. Навіть ті фахівці, що заперечують несподіва­ну швидкість формування жанру радіоп’єси – використовують щодо “Небезпеки” Х’юза термін “Бог з машини”[67] . (І “машина”– у цьому з античної естетики запозиченому визна­чен­ні – слово не випадкове).

“Радіодрама з’явилася у світ як Мінерва з голови Юпітера – досконалою, чудовою та .... несподіваною. (М.Мікрюков)[64]. “У неї не було передісторії, їй не передували недосконалі спроби пера – вона одразу відлилася в ідеальну для радіоп’єси форму” (Т.Марченко)[62]. Звичайно, Р.Х’юз не був новачком у драматургії (хоча у 1924 цьому письменнику, визнаному, до речі, ще за життя класиком, виповнился тільки 23 роки). Х’юзову театральну п’єсу “Трагедія сестер” сам Бернард Шоу називав кращим з відомих йому одноактних сценічних творів[82]. Але проблема в тому, що радіодрама і драма театральна з точки зору виразних засобів, композиції, динаміки розгортання дії, навіть ідейно-тематичного спрямування та змісту дуже не схожі. Настільки не схожі, що досить часто театральний драматург, який оволодів технікою створення сценічної п’єси, виявляється неспроможним писати для радіо, і навпаки – радіодраматург, котрий намагається підкорити аудіовізуальну – наприклад, телевізійну – драматургію традиціям акустичного мистецтва, зазнає творчої поразки. Засновник британської Гільдії сценаристів кіно і телебачення, відомий теледраматург лорд Тед Уілліс мав рацію, стверджуючи, що радіодраматурги погано пишуть для телебачення (хоча це, звичайно, не абсолютна істина – чимало радіоп’єс з успіхом перенесено на кіно – або телеекран).

Так чи інакше – перша в світі радіоп’єса (з тих, що збереглися) виявилася довершеною і досконалою. Це досить дивно. Адже будь-яке мистецтво на шляху до досконалості проходить певну еволюцію. Від “низьких” вуличних жанрів – до вишуканих комедій Теренція, від досить примітивних містерій, культових творів – до величі Євріпіда. Так, принаймні, стверджує класична естетика.

І якщо навіть погодитися з точкою зору дослідників, які вважають “вишколом” радіодрами ефірну інтерпретацію творів Шекспіра (постановка уривків шекспірівських п’єс передувала на Бі-Бі-Сі трансляції драми Х’юза; до речі, один з перших і найвідоміших німецьких радіо драматургів, великий Б.Брехт теж починав роботу для радіомовлення з мікрофонної адаптації Шекспіра) – все одно “ проміжної еволюційної ланки” між учнівським початком драматичного радіомистецтва та, наприклад, естетично бездоганним Брехтовим “Допитом Лукулла” – не існує.

Та, власне, і початок не був учнівським та безпорадним. Ніби суспільство і творчий загал давно готувалися до появи радіоп’єс і чекали тільки технічної можливості втілення подібних творів.

На думку автора, ключ до розуміння цього феномена є у лекції Миколи Бердяєва “Криза мистецтва”. Цікаво, що думки, які з повним правом можна вважати філософським обгрунтуванням радіомистецтва, великий мислитель висловив у 1917 році – приблизно за два роки до експериментальної передачі в ефір голосу замість морзянки та за вісім – до прем’єри першої оригінальної радіоп’єси.

“Те, що відбувається з мистецтвом зараз, не може бути названо одною з криз у низці інших. Ми присутні при кризі мистецтва взагалі, при найглибших зворушеннях у тисячорічних його основах” – стверджував філософ[8].

Звісно – за таких умов митці почали шукати нові засоби вираження власного творчого потенціалу і віддзеркалення навколишнього світу. Вони не могли проігнорувати науково-технічний потенціал століття, що так бурхливо розвивався, і звернулися до досяг­нень прогресу у пошуках виходу з кризи.

“Людський дух звільняється від старої влади органічної матерії. Машина лещатами вириває дух з влади у матерії, руйнує стару скріпу духу і матерії. У цьому метафізичне значення появлення машини у світі... Нове мистецтво творитиме вже не в образах фізичної плоті, а в образах іншої, більш тонкої плоті, воно перейде від тіл матеріальних до тіл душевних” – стверджував Бердяєв[8].

Ось у чому – розгадка блискавичного, миттєвого виникнення радіомистецтва. Драматурги були підсвідомо готові взяти на озброєння потужність кінокамер і радіопередачів. За допомогою машин “ відірватися від землі” , почати роботу в ефірному просторі. І якщо незграбна недосконалість кіноапаратури зумовила і певну примітивність перших кінострічок, радіотехніка одразу зробила можливою репродукцію досить складних драматургічних задумів. (Щодо суто технічного боку передач в ефір слів, шумів, музики – то на час виникнення перших радіодрам великий досвід у цій галузі набуло шляхом спроб та помилок документальне радіомовлення. І радіодраматурги з успіхом його використовували. Адже всі вони були свідками чи навіть учасниками формування традицій радіожурналістики. Якщо не співробітниками радіо, то, принаймні, слухачами.

У 1921 році встановлений на відкритому повітрі мікрофон першої Київської станції широкого мовлення “КОДР” передавав разом з людським голосом природні шуми оточую­чого середовища.

Дещо пізніше у Німеччині з’явилася розважальна музична програма “Граємо разом”, що, на думку дослідників, вплинула на естетику і поетику радіоп’єс Б. Брехта.

Прикладів того, як досвід, напрацьований документальним радіомовленням, плідно використовувався у радіодраматургії, можна навести багато.

Повертаючись до майже медитативного передбачення М. Бердяєва щодо мистецтва, здатного творити “в образах більш тонкої плоті”, варто підкреслити: ця концепція втілилася не тільки у технічний природі радіомистецтва (адже його “носії – речі ефемерні: радіохвилі, звукові коливання, своєрідне злиття у суб’єктивній реальності, слухацькій уяві шумів, голосів, музики та власної пробудженої виставою фантазії), а й у художніх особливостях радіодраматургії. Навіть ті письменники, що в прозі заявили про себе як реалісти, для радіо створюють п’єси – абстрактні, відірвані від побутового натуралізму моделі реальності. Втім, подібним творам, як правило, притаманний реалізм психологічний (той, що ґрунтується на природності характерів та вчинків, не вимагаючи від автора зруйнувати “умовний простір” вистави конкретизацією місця та часу дії). Реалізм філософський. Звичайно,”ефірна ефемерність” радіодрами – це не втеча від дійсності, від правди життя: іноді “ вигаданий” світ радіоп’єси краще відтворює, окреслює, прогнозує актуальні проблеми сучасності, ніж протокольно точні в подробицях випуски “Останніх новин”.

Не можна не пригадати і ще одне загадкове явище, пов’язане з оригінальним радіомистецтвом. Це – так звані «радіопаніки». У різних країнах світу і в різні часи трансляція радіоп’єс, (здебільшого – написаних і поставлених в естетиці так званого «псевдоевристичного репортажу», тобто художньої імітації документальної програми), викликала спалахи масового затьмарення свідомості. Предметом уваги громадськості всього світу став один з подібних епізодів – скандальна історія вистави «Війна світів» (Сі-Бі-Ес, 1938 рік) [108]. Але перший з відомих авторові випадків радіопаніки стався у Великій Британії. Жертвами масового безглуздя внаслідок впливу певних радіопрограм ставали за різних обставин мешканці Еквадору, Чилі, СРСР. Існує чимало спроб пояснити цей феномен. Але остаточного і повного – поки що нема. Можна лише стверджувати, що спроби відтворити подібний ефект засобами телебачення, які час від часу здійснювалися з метою підвищення рейтингу програм або з відверто провокаційною метою (під час політичних кампаній) – себе не виправдали і до очікуваних результатів не призвели. Це свідчить про потужність такого комунікаційного знаряддя, як радіомовлення. І застерігає від етично сумнівних експериментів з радіоаудиторією.

Питання до розділу:

Чи згодні ви з твердженням, що сама природа радіомовлення змушує авторів радіопрограм час від часу відкривати вже відкрите? (Обґрунтуйте відповідь).

Чи відомі вам сучасні культурологічні феномени (пов’язані з новітніми комунікаційними технологіями), що виникли спонтанно і несподівано)?

Чи варто законодавчо обмежувати використання телебаченням і радіомовленням небезпечних засобів впливу на масову аудиторію?

Практичне завдання.

Опрацюйте наведений текст радіоп’єси шляхом так званої «першої репетиції» (читка вголос з метою не зіграти ролі, а тільки визначити характери персонажів і обставини дії). Розподіліть ролі з урахуванням тембральної сумісності голосів (так, щоб різні персонажі відрізнялися один від одного за голосовими характеристиками). Підготуйте режисерський сценарій вистави з докладно розписаною акустичною партитурою.

В Н Е С О К

/фантастична радіоп’єса/

Вкладник

Банкір

Бармен

Дівчина -- кіоскер

Сержант

Офіцер

Комісар

Голос від автора

Голос від автора: Ви почуєте зараз казкову історію про людину, яка зробила колись коштовний внесок. А потім довго – довго чекала дня, коли до неї повернеться збережене. Та чи завжди життя повертає нам те, що ми сподівалися зберегти?

(звуковий перехід, б’є годинник, кроки)

Банкір: Добрий день, пане. Я керівник південно – західної філії центрального банку.

Вкладник: День добрий.

Банкір: Вибачте, що змусив чекати...

Вкладник: У мене багато вільного часу, я не поспішаю...

Банкір: Повернення вашого внеску пов”язано з деякими технічними ускладненнями...

Вкладник: Щось серйозне?

Банкір: Ні, все гаразд... Прошу до ліфту.

(механічні шуми)

Вкладник: Нічого собі...

Банкір: Це тільки третій підземний поверх. Під нами – ще два. Зараз, хвилинку... (у мікрофон) Відключити сигналізацію третього сховища, ввімкнути світло! (відповідні звуки) Тепер – у ці двері. Ваш ключ – з вами?

Вкладник: Ось...

Банкір: Ні, зняти блокування ви можете тільки самі. Будь ласка, ліву руку сюди... На панель дактилоскпічного тесту... Правицею відімкніть замок. І все. Зараз я вийду.

Вкладник: Усе?

Банкір: Так. Майже.

Вкладник: Ще якась формальність?

Банкір: Не зовсім... Те, що я хочу вам сказати... З мого боку це, звичайно, порушення правил... Сподіваюся, ви вислухаєте мене... Хоча мені непросто наважитися...

Вкладник: Хіба нас хтось слухає?

Банкір: Ні, що ви!

Вкладник: То кажіть.

Банкір: Ваш депонент... Ви знаєте, в якому він стані?

Вкладник: Приблизно.

Банкір: За рахунок відсотків первісний внесок примножився у десять разів... І в мене до вас пропозиція. Від дуже поважаної особи. Ви – людина небагата...

Вкладник: Можна ближче до справи?

Банкір: Так. Постійний клієнт банку пропонує за ваш внесок 10 мільйонів. Три – у будь – якому грошовому еквіваленті і сім – у вигляді високоліквідних акцій. Ваш щорічний прибуток від них становитиме...

Вкладник: Я хочу скористатися внеском.

Банкір: Запропонуйте інші умови – і я негайно передам їх зацікавленій особі. 10 мільйонів – не межа...

Вкладник: Ні. Я прийшов за внеском.

Банкір: Розумію... Дозволю собі нагадати умови контракту. П”ятдесят років тому ви розмістили у нашому банку годину своєї молодості... То була експериментальна послуга. Ніхто не вірив тоді у технічну можливість повертати подібні внески і використовувати їх.

Вкладник: Так.

Банкір: Разом з відсотками банк тепер винен вам десять годин. Коли апаратура спрацює – на десять годин до вас повернеться вік, зазначений у контракті. Від п”ятнадцяти до двадцяти п”яти. За прогнозом інженерів – ймовірно, ви станете підлітком. Хоча внесок робили дорослою людиною... Банк забезпечить вас молодіжним одягом. Усі можливі ризики покриваються страховкою...

Вкладник: Я пам”ятаю... Вмикайте, будь ласка.

Банкір: Ні, ні. Тільки самі. Правицю на панель... Коли я вийду, поверніть стартовий ключ на три оберти...

(романтична музика, шум вулиці, кроки, двері з дзвіночком )

Вкладник (молодим голосом): Пляшку пива, будь ласка.

Бармен: Забирайся, шмаркачу.

Вкладник: У чому річ?

Бармен: Читати вмієш? Підліткам алкогольні напої не продаються.

Вкладник: Тоді мигдального лимонаду.

Бармен: Навіть не чув про такий.

Вкладник: Колись він мені так подобався...

Бармен: Або замовляй щось, або звільняй місце.

(гальма машини, кроки, двері)

Банкір: Два кухля пива, швидше...

Бармен: Хвилиночку...

Банкір: Вибачте... Зараз вашу спрагу буде вгамовано.

Вкладник: Що ви тут робите?

Банкір: Виконую контрактні зобов”язання. Ви – наш клієнт. Ви – застраховані. Впродовж десяти годин банк за вас відповідає... Прошу.

Бармен: Егей, тут підліткам пити не можна...

Банкір: Так. Вішай табличку перерва – і геть звідси. У тебе хвилина.

Бармен: Це що, наїзд? Думаєте, у нас даху нема?

Банкір: Бачиш червоний “БМВ” під вікном? Поруч з “лінкольном”?

Бармен: Бачу.

Банкір: А хлопців у ньому бачиш? Так ось. Наш час дорого коштує. Зникни. У тебе тридцять секунд.

Бармен: А якщо...

Банкір: А якщо ти – дебіл, залишайся і гукай свій дах.

(квапливі кроки)

Банкір: Стій! Поверни здачу. На чай ти не заробив. (брязкіт монет, кроки, двері) Пригощайтеся... Якщо дозволите – я з вами.

Вкладник: Це що, страховий випадок?

Банкір: Авжеж. Непорозуміння з пивом – наша провина. Коли ви робили внесок, вам було двадцять п”ять. А стали – підлітком. П”ятнадцять – вік зовсім іншої відповілальності.

Вкладник: Знаєте, я так мріяв про це... Посидіти, як колись, під сонечком, з кухлем... Мені пиво лікарі давно вже заборонили...

Банкір: То ж будьмо...

Вкладник: Усе так змінилося...

Банкір: Ви про пиво? Бридота... Звісно, тоді таких консервантів не було... Це зараз труять людей...

(вибух, крик з вулиці)

Вкладник: Що це?

Банкір: А він таки дебіл...

Вкладник: Хто?

Банкір: Та бармен... Таки покликав свій репаний дах...

Вкладник: Вибачте, але мені щось більше не хочеться пива...

Банкір: Зачекайте, куди ви?

Вкладник: На вулицю.

Банкір: Стійте...(набирає номер мобільного телефону) Усе чисто?... Гаразд. Можете йти, там вже нікого нема. Хоча... Знаєте, я хотів сказати... Ви дуже нераціонально витрачаєте дорогий час. Та пропозиція... Продати частину внеску... Вона ще діє...

Вкладник: Дякую за пиво. На все добре.

(двері з дзвіночком, романтична музика, вулиця, кроки)

Дівчина – кіоскер (доброзичливо): Хлопче, у мене перерва... Що тобі?

Вкладник: Я б хотів пляшку пива...

Дівчина – кіоскер: Вибач, не можна... Хіба що безалкогольного.

Вкладник: Добре...(брязкіт грошей) Дякую. Thank you, my charming lady.

Дівчина – кіоскер: Смачного... “Good luck of all of you…”

Вкладник: Ти читала Джо Хілла?

Дівчина – кіоскер: Знаєш, а ти не схожий на інших тінейджерів.

Вкладник: А ти не схожа на продавця дрібного кіоску.

Дівчина – кіоскер: А я не завжди була кіоскером... Давай пляшку, відкоркую.

Сержант: Зачекай, хлопче. Що п”єш?

Дівчина – кіоскер: От...

Сержант: Так... Продаж алкогольних напоїв неповнолітнім.

Вкладник: Пиво безалкогольне, можете подивитися.

Сержант: Я краще подивлюся, що у тебе в кишенях...

Дівчина – кіоскер: Сержанте, відчепіться від хлопця! Він не до чого, це ж наші розбірки...

Сержант: Стій... Куди? Отакої... То ти ще й наркотою торгуєш?

Дівчина – кіоскер: Хто, я?

Вкладник: Це не моє!

Дівчина – кіоскер: Що, сержанте, сонцем потилицю напекло?

Сержант: Ну – мо вилазь ! Виходь з буди... Руки тримай так, щоб я їх бачив... А ти стій... Отак, мармизою до стіни...

Вкладник: Це справді не моє! Це ж ви самі і підклали!

Сержант: Розумники... (у мікрофон): Перший, перший, я піон, машину на ріг Кленової та Привокзальної...

(сирена, шум машини)

Вкладник (крізь шум двигуна) Що тут коїться?

Дівчина – кіоскер: Ти не винен... Він давно на нас наїжджає... Не бійся, нічого тобі не буде... Тільки час змарнуєш... Протокол незаконний... Побачиш, вони його навіть не зареєструють... Доведеться нам тепер тому поліцаю платити – і все.

Сержант: Замовч, тварюко. З тобою буде окремий розрахунок. Дістала...

(металеві двері)

Офіцер: Ім”я. Прізвище. Вік.

Вкладник: Порошок не мій.

Офіцер: Усі так говорять.

Вкладник: Я не брешу.

Офіцер: Але тоді бреше мій підлеглий. Кепська логіка.

Вкладник: Кепська.

Офіцер: Проти тебе – свідчення сержанта поліції...

Вкладник: А що – з а мене?

Офіцер: Те, що ти не схожий на ін”єкційного наркомана. Те, що оперативної інформації, ніби на Кленовій вулиці штовхають наркоту, в мене нема. Те, що порошок коштує купу грошей. А у тебе не було стільки. І в кіоскерки не було. Тільки дрібні монети у касі.

Вкладник: І сержант, здається, вам не зрадів. Протокол не хотів віддавати...

Офіцер:І сержант не зрадів... Я, взагалі – то, зараз у відпустці... Випадково до відділку зайшов. Ти не бійся, хлопче. Марно тебе не образять. Розберемося.

Вкладник: Та я постарію тут, поки ви розбиратися будете! Відпустіть хоч до завтра.

Офіцер: Вибачай, поки не можу...

(металеві двері)

Банкір: Ще й як можеш...

Офіцер: Вас хто пустив?

Банкір: Відпускай хлопця негайно.

Офіцер: Хто ви?

Банкір: Зараз дізнаєшся.

Вкладник: Не треба з ним так!

Банкір: Не втручайтеся, будь ласка...

Офіцер: Я не маю права... Мені ще з оцим... З оцим протоколом треба все з”ясувати...

Банкір: Запхай його собі знаєш куди? (каже щось пошепки) Отуди його собі запхай. Бо потім будеш пхати туди свої погони.

Офіцер: Та що ви собі дозволяєте?!

Банкір: Зараз приїде комісар з центрального управління...(сирена) Вже приїхав.

(металеві двері)

Комісар: Служба боротьби з внутрішньою корупцією. Сфальсифікований протокол і посвідчення – на стіл.

Офіцер: Що відбувається?

Комісар: Протокол, посвідчення і табельну зброю – на стіл. Негайно.

Вкладник: То не він! Він не винний, він хотів, щоб усе -- за законом, це – помилка...

Банкір: Пане, дозвольте, я вас проведу. Нас це вже не обходить.

(кроки, двері)

Вкладник: Послухайте, той офіцер – порядна людина... Він хотів розібратися...

Банкір: От хай з комісаром і розбираються. Вам що до того? Між іншим, я його попередив... Порвав би протокол – усе б владналося.

Вкладник: Офіцер і дівчина з кіоску... Вони не винні. Їм треба допомогти.

Банкір: Вибачте, але вони не є клієнтами нашого банку. На них страховка не розповсюджується. Куди вас підкинути?

Вкладник: Дякую, я – пішки. Слухайте, мені знайоме ваше обличчя. Де я міг раніше вас бачити?

Банкір: Напевно – тільки у банку. Можна затримати вас ще на хвилинку?

Вкладник: Так.

Банкір: Ну як вам повернення у молодість?

Вкладник: Це не моя молодість... Це... Я не знаю, що...

Банкір: Так. Зараз у підлітків – дещо інші проблеми... А чи не здається вам, що ви нераціонально використовуєте дорогоцінний час? Пів – години втратили, щоб звикнути до модного одягу. Дві – у марних спрбах угамувати спрагу. Дві з половиною – на спілкування з продажними копами... П”ять годин. І ще залишилося п”ять. Ваш внесок вже втратив половину вартості. Але пропозиція покупця поки що у силі. Решта вашого внеску. П”ять годин молодості. 10 мільйонів. Можна оформити продаж негайно. Ось, (клацають замки кейсу) папери з собою...

Вкладник: У мене інші плани на найближче майбутнє.

Банкір: Вибачте, які?

Вкладник: Сходити у міський парк. На дискотеку, якщо всигну. І випити пива.

Банкір: Кепкуєте?

Вкладник: Ні.

Банкір: А то я не бачу... Кращої пропозиції вам ніхто за життя не зробить. 10 мільйонів – за п”ять годин.

Вкладник: Тільки чесно... Ви якось зацікавлені, щоб я погодився. Зацікавлені, так? Тому і стежите за мною. Не даєте у халепу вскочити. Так чи ні?

Банкір: Мій інтерес ми обговорювати не будемо. Я відповім інакше. Є людина, що має на цьому світі все... Майже все. Але їй дуже хочеться... дуже потрібно хоч на кілька годин стати молодою. Може, справи залишилися, з якими старигану не впоратися. А може – власна молодість такою була... такою, що годі згадувати. Зараз ніби все є... А зиску з того... Ну, ви розумієте. Ось така людина робить вам ділову пропозицію. Що не подобається?

Вкладник: Сума.

Банкір: Сума?

Вкладник: Точніше, той, хто ось так, між іншим, може кинути 10 мільйонів за пів – дня розваг. Я багатьох хороших людей пережив... Кращих за себе. Комусь би з них віддати – не шкода. Та їм – не треба було чужого. А ось вашому знайомому – треба. Між іншим... Де він узяв ці мільйони в злиденній країні? Скажете – заробив?

Банкір: Я сподівався, що ви – розумна людина.

Вкладник: Дякую за допомогу. На все добре.

( певний час звучить музика, потім – напливом на її фоні– голоси)

Дівчина: Смачного... “Good luck of all of you…”

Офіцер: Ти не бійся, хлопче. Марно тебе не образять. Розберемося.

Дівчина: А я не завжди була кіоскером...

Офіцер: Я, взагалі – то, зараз у відпустці... Випадково до відділку зайшов. Ти не бійся, хлопче...

Вкладник: То не моя справа. Сьогодні – мій день. Тільки мій. Єдиний і неповторний. Що мені до тої дівчини і того поліцая?

Дівчина: Сержанте, відчепіться від хлопця! Він не до чого, це ж наші розбірки...

Офіцер: Ти не бійся, хлопче. Марно тебе не образять...

Дівчина: “Good luck of all of you…”

(музика обривається)

Вкладник (без пафосу, тихо – ніби у мікрофон): Банкіре, треба поговорити. Якщо ви мене чуєте – чекаю на вас біля парку. У північного виходу.

(гальма, дверцята)

Банкір: Ви здогадалися...

Вкладник: Про що?

Банкір: Про передавач, прихований у вашому одязі.

Вкладник: Треба бути дуже тупим, щоб не здогадатися. Ви знали все, що зі мною відбувається.

Банкір: Отже, я слухаю. У вас ще залишилося три з половиною години на продаж. Звісно, про 10 мільйонів мова вже не йде...

Вкладник: Я молодістю не торгую.

Банкір: То чого ви хочете?

Вкладник: Дівчина і офіцер. Не хочу, щоб через мене постраждав чесний поліцай. І хочу, щоб ту дівчину з кіоску теж залишили у спокої.

Банкір: Мушу попередити, що для вас це – збиткова справа. Дівчині і так нічого не буде. А той правдолюб усе одно раніше чи пізніше в халепу вскочить. Він давно геть усім набрид. А тут – така нагода...

Вкладник: Дівчина і офіцер.

Банкір: Дівчина – хоч зараз. А з тим упертим копом – складніше. Навіть мені... Хоч нібито і справа дрібна.

Вкладник: Офіцер і дівчина. Це остаточна ціна.

(клацають замки кейсу)

Банкір: Підписуйте.

Вкладник: Дзвоніть.

Банкір: Хвилинку...(набирає мобільний номер) Комісаре, це я... Є нові дані по справі...Старший інспектор не причетний до злочину. Протокол підробили його підлеглі... І дівчина не до чого. (іронічно) Та що ви кажете?... А мені чхати, що твій телефон слухають! Роби, що чув, йолопе! (сигнал відбою) Усе. Поліцай залишається на службі. Дівчину за пару годин відпустять. Ще й вибачаться.

Вкладник: Пива хочеться...

Банкір: Знаєте, не тримаю в машині. Є джин. Ось, півтори пляшки... Хочете?

Вкладник: У п”ятнадцять років я джину не пив...

Банкір: Але ж вам насправді шістдесят п”ять...

Вкладник: У шістдесят п”ять – поготів...

Банкір: Серце?

Вкладник: Серце. А я вас упізнав. Ніякий ви не керівник банківської філії. Ви – власник цього банку.

Банкір: Кількох банків. І великої енергетичної компанії.

Вкладник: Упевнений – ви і є той покупець.

Банкір: Ви не помиляєтесь.

Вкладник: Можна питання? Ви – крадій. Збудували дві фінансові піраміди. Ошукали мільйони людей.

Банкір: Дякуйте Богові, що так. Чесна людина вас би з халепи не витягла. Зустріли б повноліття за гратами.

Вкладник: Я не про те. Чому ви не вкрали мій внесок? Отой день юності?

Банкір: Якби я міг... Перекодувати обладнання можете тільки ви.

Вкладник: Я хотів повернути молодість. Той світ, у якому діти були дітьми, поліцаї не були гіршими за бандитів, а людям, що цитують Джо Хілла – не було потреби найматися у продавці...

Банкір: Це неможливо. Той світ не повернеться. Він був примарою. Промайнув – і зник. (гальма) Банківська машина під”їхала. Ключ не загубили? Слід зробити три оберти... (сигнал) Спробуйте ще раз... (сигнал) Ще раз... От щоб його! Не буде діла. Точку повернення пройдено...

Вкладник: Я щось не так роблю? Я ж погодився вам ці години віддати. Щиро погодився.

Банкір: Тепер це неможливо. Три години молодості залишаться з вами.

Вкладник: Чому?

Банкір: Довго пояснювати... Сейф біологічного часу – річ складна... Ви ж не фізик. Утім, я – теж. Бажаю прожити решту юності до пуття. Прощавайте.

(шум машини; звуковий перехід; б”є вуличний годинник; жіночі підбори)

Дівчина: А, це ти?

Вкладник: Я.

Дівчина: На мене чекав?

Вкладник: Так...

Дівчина: Ти прикольний... Проведеш мене?

Вкладник: У мене година лишилася.

Дівчина: Їдеш з міста?

Вкладник: Назавжди.

Дівчина: Шкода... Слухай, мені всі речі повернули... І ось, твоє пиво. Тримай.

Вкладник: Дякую.

Дівчина: Ні, це не так робиться... Дай, відкоркую.

Вкладник: Чим? (відкривається пляшка) ...Круто!

Дівчина: Професійна звичка.

Вкладник: А давай вип”ємо його разом. Ковток – я, ковток – ти.

Дівчина: Давай...(кроки, ковток) Як мене дістав отой сержант...

Вкладник: Він більше не буде...(п”є)

Дівчина: Бридкий і огидний...

Вкладник: “Не гнівайся на дрібниці, бо вже сонце на схилі...”

Дівчина: Японське прислів”я?

Вкладник: Китайське... Тримай. (ковтають)

Дівчина: Мелемо казна що... (сміється)

Вкладник: Молодість тим і гарна, що вся – із дрібниць... Серйозні справи тільки у другій чверті життя починаються.

Дівчина: Звідки ти знаєш?

Вкладник: Досвід...

Дівчина: У другій чверті життя... Коли це ще буде. Твоя черга.

Вкладник: Так. Ще дуже нескоро. Тримай...

(п’ють пиво; звучить мелодія пісні)

Минуле

Пісня до радіовистави „Внесок”

Ілля Хоменко (вірш), Володимир Фоменко (музика)

Вранці ти, мій друже,

на годинник не дивись.

Спробуй уявити:

все сьогодні – як колись.

Мрії ще –не порох,

і пісні не крають слух.

час тобі – не ворог,

А веселий добрий друг.

Знову стигла тиша

сни складає за вікном.

Сон візьми і випий,

не смакуючи, ковтком.

Сонце, літній ранок,

роси – зорі у траві.

Всі, кого ти любиш –

Знову поруч і живі.

Так воно і буде –

бо інакше не було.

Вир щасливий крутить

часу зламане весло.

Влади над зірками

хай не матиме пітьма!

Є лише майбутнє,

а минулого нема.

Біль скінчився, друже,

ти даремно сумував.

Кращі ти сторінки

з книги пам’яті зібрав.

Поруч у кімнаті

знову чути голоси

...Тільки забагато

ти у часу не проси.»