Відображення господарських операцій на субрахунку 162

№ п/п	Зміст господарських операцій (фактів, подій)	Проводка
		Дебет	кредит
Виникнення довгострокової заборгованості
1	Виникнення попередньо оплачений сторонньою організацією вексель	162	371
2	Отримано вексель за завдану орендарем шкоду	162	375
3	Відвантажено продукцію, товари, роботи і послуги та отримано довгостроковий вексель	162	701-703
4	Повернуто покупцем цінності в обмін на повернутий вексель (червоним сторно	162	704
5	Реалізовано інші оборотні активи й отримано довгостроковий вексель	162	712
6	Реалізовано й отримано вексель за: А) фінансові інвестиції; Б)необоротні активи; В)майнові комплекси	161 161 161	741 742 743
	Погашення довгострокової заборгованості
7	Отримано в погашення заборгованості за векселем: А) основних засобів; Б) інших необоротних матеріальних активів; В) нематеріальних активів; Г) довгострокових фінансових інвестицій	10 11 12 14	162 162 162 162

На субрахунку 163 ведеться облік іншої дебіторської заборгованості (розрахунки з персоналом за виданими довгостроковими позиками, наданими йому майном, інші види розрахунків).

Відображення господарських операцій на субрахунку 163

№ п/п	Зміст господарських операцій (фактів, подій)	Проводка
		Дебет	кредит
Виникнення довгострокової заборгованості
1	Переведення поточної заборгованості у довгострокову при зміні умов договору: А)при авансовій оплаті; Б)при нанесені шкоди; В) з інших операцій; Г) при відвантажені готової продукції; Д) при відвантажені товарів; Е) при виконанні робіт чи послуг; Є) при повернені продукції (червоним сторно); Ж) при реалізації інших необоротних активів	163 163 163 163 163 163 163 163	371 375 377 701 702 703 704 712
2	Реалізація активів А) основних засобів; Б) необоротних активів; В) майнових комплексів; Г) фінансових інвестицій	163 163 163 163	742 743 744 741
Погашення довгострокової заборгованості
3	Повернення об’єктів: А) основних засобів; Б) інших необоротних матеріальних активів; В) нематеріальних активів; Г) довгострокових фінансових інвестицій	101-109 111-117 12 141-143	163 163 163 163
4	Списання на збитки від надзвичайних подій:	99	163

Синтетичний облік за кредитом рахунка 161 „Довгострокова дебіторська заборгованість” відображається в журналі 3, аналітичний – в оборотній відомості в розрізі субрахунків (161, 162, 163). Бухгалтер повинен самостійно розробити таку відомість, оскільки типовою журнальною формою рахівництва вона не передбачена. Рекомендується відомість такої ж форми, яка передбачена для аналітичного обліку розрахунків із дебіторами (рахунок 37).

Облік інших необоротних активів. Якщо облік необоротних активів регламентований відповідними стандартами (7 „Основні засоби”, 8 „Нематеріальні активи”), то інші необоротні активи передбачають відображення таких активів, які не можуть бути віднесені на рахунки 10, 11, 12, а також на рахунки 14, 15, 16, 17 і 19 (розділ І активу балансу).

Логічним є припущення, що на рахунку 18 „Інші необоротні активи” обліковуються грошові кошти та їх еквіваленти, які неможливо з певних причин використати протягом року (дванадцяти місяців з дати балансу). Зокрема, на цьому рахунку обліковуються гроші на рахунках в банках, які заблоковані за рішенням відповідних органів та їх використання не передбачається у найближчі 12 місяців з дати балансу, а також грошові документи на поточні фінансові інвестиції.

Переведення грошових коштів та їх еквівалентів з оборотних коштів у необоротні (заблоковані на законних підставах) відображається записами:

Д 18 „Інші необоротні активи”;

К 31 „Рахунки в банках” (субрахунки 311, 312, 313, 314);

К 33 „Інші кошти” (субрахунки 331, 332);

К 35 „Поточні фінансові інвестиції” (субрахунки 351, 352).

Прикладом блокування грошових коштів та їх еквівалентів можуть бути рішення Генеральної прокуратури щодо сум на рахунках тих підприємств, керівники яких притягуються до кримінальної відповідальності за злочини в економічній сфері та судами різних інстанцій, які заморожують рух грошей на поточних рахунках.

При розблокуванні рахунків у банках можуть складатися такі проводки:

Д 14 „Довгострокові фінансові інвестиції”;

Д 31 „Рахунки в банках” (субрахунки 311, 312, 313, 314);

Д 35 „Поточні фінансові інвестиції” (субрахунки 351, 352);

Д 976 „Списання необоротних активів” (унаслідок звичайної діяльності);

Д 99 „Надзвичайні витрати” (списання внаслідок форс-мажорних обставин, стихійних лих тощо);

К 18 „Інші необоротні активи”.

Синтетичний облік інших необоротних активів ведеться в журналі 4 (кредит рахунка 18), аналітичний облік доцільно вести у спеціальній відомості. В ній вказується назва оборотних активів, які переводяться в необоротні, причини з якої відбувається такий перевід, назва та рішення (номер, дата) повноважного органу, строк арешту коштів та сума, на яку заблоковано рахунок у банку, рішення про розблокування та сума.

Аналітичний облік ведеться за кожним випадком та видами активів, які переводяться в необоротні, сальдо на рахунку може бути тільки позитивним (дебетовим) або відсутнім. У балансі показується наявність таких активів.

Облік негативного гудвілу. Гудвіл (у перекладі „добра воля”) –це добровільна оплата покупцем придбаного підприємства понад його справедливу вартість.

Гудвіл має два значення:

• умовна вартість репутації (іміджу), зв’язків підприємства, „ціна” накопичених нематеріальних активів (престиж торгової марки, досвід, нові технології, ділові зв’язки, клієнтура, панівна позиція на ринку, вигідне місце розташування тощо);

• різниця в сумі між справедливою ціною підприємства та реальною вартістю його основного капіталу внаслідок отримання ним вищого прибутку порівняно із середньо ринковим показником, використання ефективної системи управління, застосування нових технологій та ін.

отже, гудвіл є величиною позитивною. Він означає, що покупець платить за підприємство більшу суму, ніж це було визначено під час оцінки за справедливою вартістю. В цьому випадку гудвіл оприбутковується записом:

Д 126 „Гудвіл

К 685 „Рахунки з іншими операціями”, або 377 „Рахунки з різними дебіторами”.

При списанні гудвілу

Д 133 „Знос нематеріальних активів”;

К 126 „Гудвіл”.

На суму нарахованого зносу гудвілу дебетуються рахунки залежно від того, з чим пов’язаний гудвіл:

Д 23 „Виробництво” (з технологією виробництва);

Д 91 „Загальновиробничі витрати” (з найновішою технікою);

Д 92 „Адміністративні витрати” (з ефективною системою управління);

Д 23 „Витрати на збут” (з часткою ринку, клієнтурою);

К 133 „Знос нематеріальних активів”.

Розрахунки зносу гудвіл здійснюється щомісячно виходячи із строку корисного використання, але не більше 20-ти років. Строк корисного використання з урахуванням:

• прогнозованого строку діяльності підприємства;

• нормативно-правових актів, або контрактів, що впливають на строк корисного використання;

• зміни попиту на продукцію (роботи, послуги);

• інші обставини.

Гудвіл може бути не лише позитивним, а й негативним, якщо за придбане підприємство покупець сплачує ціну меншу ніж його справедлива вартість. Такі випадки можливі, якщо виставлене на продаж підприємство є банкрутом, або ж має негативний імідж (погану репутацію у ділових колах), неефективну систему управління, зменшення ринкової частки тощо.

Стандартом бухгалтерського обліку 19 „Об’єднання підприємств” п. 13 передбачено, що при прогнозуванні діяльності придбаного підприємства з негативним гудвілом визначається доходом:

• сума, яка не перевищує справедливої вартості придбаних немонетарних активів – рівномірно протягом строку корисного використання (амортизації) придбаних необоротних активів, який залишився;

• сума, яка перевищує справедливу вартість придбаних нематеріальних активів –у періоді придбання.

У нашому прикладі немонетарні активи ( основні засоби і виробничі запаси) перевищують отриманий негативний гудвіл на 584213 грн. (487917 + 318946 – 261650), тому гудвіл треба списувати рівномірно протягом строку корисного використання. Якщо такий строк встановлено у 5 років, то кожного року доход визначається розрахунком: 261650-: 5 = 52330грн.

Д 19 „Негативний гудвіл”;

К 746 „Інші доходи від звичайної діяльності” – 52330грн.

Негативний гудвіл показується у балансі у статті „Інші необоротні активи” від’ємною величиною (в дужках).

Негативний гудвіл може виникати внаслідок консолідації фінансової звітності материнського підприємства і фінансової звітності дочірніх підприємств. У консолідований баланс вписується рядок 075 „Гудвіл при консолідації”. Консолідована звітність складається шляхом упорядкованого додавання показників фінансової звітності дочірніх підприємств до аналогічних показників материнського підприємства, що регламентовано п. 10 бухгалтерського стандарту 20 „Консолідована звітність”.

При придбанні материнським підприємством контрольного пакета акцій іншого (дочірнього) підприємства складається консолідований баланс.

Сума гудвілу розраховується за даними обліку.

Материнське підприємство нараховує амортизацію гудвілу виходячи зі строку його використання. Якщо ймовірно, що дочірнє підприємство у найближчі два роки буде прибутковим, то розраховується розмір гудвілу на рік (19718 :- 2 = 9859грн.) або на місяць (19718 -: 24 = 821грн.)

На цю суму щомісячно робиться запис:

Д 19 „Негативний гудвіл”;

К 746 „Інші доходи від звичайної діяльності” – 821грн.

Синтетичний облік негативного гудвілу ведеться у журналі 4 за кредитом рахунка 19 „Негативний гудвіл” у дебет рахунків:

Д 14 „Довгострокові фінансові інвестиції” (придбання контрольного пакета акцій підприємства”

К 37 „Розрахунки з іншими дебіторами” (на придбання негативного гудвілу);

Д 68 „Розрахунки за іншими операціями”;

К 19 „Негативний гудвіл”.

Аналітичний облік доцільно вести у спеціальній відомості, розроблений бухгалтером. У ній наводиться сума негативного гудвілу із зазначенням документа, дати, придбання гудвілу, строку корисного використання, розрахунку суми доходів та залишку гудвілу на кінець періоду.

РОЗДІЛ 6

ОБЛІК ЗАПАСІВ

Записи промислових підприємств становлять значну частку в активах балансу, тому від їх правильної оцінки та обліку залежать показники фінансового стану, на підставі яких приймаються управлінські рішення.

До запасів відносять предмети праці, які призначені для використання продукції та господарських потреб, придбані для подальшого перепродажу або використовуються для обслуговування виробництва, виконання робіт чи надання послуг і потреб управління.

До запасів належать також засоби праці, які служать не більше одного року чи нормального операційного циклу (операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та одержанням коштів від реалізації виробленої з них продукції, товарів, робіт чи послуг), якщо він триває більше року. До таких засобів праці відносяться малоцінні та швидкозношувані предмети.

Матеріальні цінності, які прийняті підприємством на відповідальне зберігання, переробку (давальницька сировина), комісію, обліковують на рахунках класу 0 „За балансові рахунки”.

Виробничі запаси: визначення і класифікація

Для промислових підприємств характерною ознакою є висока питома вага у загальній структурі запасів таких цінностей, які призначені для процесу виробництва. Через це вони (цінності)отримали свою назву – „виробничі запаси”. Для їх обліку призначений рахунок 20 „Виробничі запаси”, на якому узагальнюються дані про наявність невикористаних запасів на складі , їх надходження та витрачання протягом певного періоду. враховуючи те, що окремі види запасів виконують різну роль у виробничому процесі, вони вимагають різних методик визначення норм споживання, страхових запасів, оптимальних партій поставок, правил зберігання тощо. На практиці прийнято доцільно виділяти їх в окремі групи. Відповідно до цих груп організовується аналітичний облік за субрахунками до рахунка 20 „Виробничі запаси”:

• 201 „сировина й матеріали” (в т.ч. в дорозі та переробці);

• 202 „купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби”;

• 203 „Паливо”;

• 204 „Тара й тарні матеріали”;

• 205 „Будівельні матеріали”;

• 206 „матеріали, передані в переробку”;

• 207 „Запасні частини”;

• 208 „Матеріали сільськогосподарського призначення”;

• 209 „Інші матеріали”.

На першому із субрахунків відображається наявність на складі (сальдо на певну дату) та рух (надходження й витрачання) як сума оборотів за дебетом і кредитом субрахунка „Сировина й матеріали”.

Сировиною вважається продукція добувних галузей (вугілля, руда, пісок, глина та ін.), сільського господарства (зерно, молоко, фрукти, овочі та ін.), призначена для переробки. Матеріалами називаються предмети праці, які пройшли попередню обробку на промислових підприємствах і реалізуються іншими підприємствами для виготовлення продукції.

З метою раціональної організації складського господарства та аналітичного обліку сировина й матеріали класифікуються за певними ознаками:

• за способом включення у собівартість – основні й допоміжні:

• за групами матеріалів – лісові, текстильні, чорні метали, кольорові метали, електротовари, лаки й фарби тощо;

• за вартістю – дорогоцінні, високої, середньої та низької вартості;

• за способом зберігання – відкритого і закритого зберігання;

• за частотою використання – масові, часто й мало використовувані.

Число ознак, за якими класифікується сировина й матеріали, може доповнюватись головним бухгалтером залежно від інформаційних потреб апарату управління. Деталізація матеріальних цінностей залежить від потреб нормування, планування, обліку, аналізу, управління запасами та інших потреб, фінансової, постачальницької, виробничо-комерційної діяльності підприємства.

На субрахунку 202 відображається наявність і рух покупних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, які придбані для комплектування готової продукції. Такі вироби включаються у собівартість продукції і вимагають додаткових витрат праці з їх обробки чи складання готової продукції.

Якщо напівфабрикати призначені для подальшого перепродажу, то вони не включаються до складу собівартості і повинні обліковуватись на рахунку 28 „Товари”.

На субрахунку 203 обліковується наявність і рух усіх видів палива (нафтопродукти, тверде паливо, мастильні матеріали), які призначені для технологічних потреб виробництва, експлуатації транспортних засобів, отримання енергії, опалення приміщень тощо.

Субрахунок 204 призначений для тари й тарних матеріалів (скляної, пластикової, дерев’яної, полімерної, картонної, тощо). На ньому ведеться облік наявності й руху тари й тарних матеріалів для виготовлення тари (деталі ящиків, дріт, картон)і ремонту.

Субрахунок 205 використовують підприємства-забудовники для обліку наявності й руху будівельних матеріалів, конструкцій, деталей, устаткування та комплектуючих виробів, призначених для монтажу, а також інших матеріалів для проведення будівельних деталей і конструкцій. Треба зазначити, що на цьому субрахунку не враховується обладнання, яке не потребує монтажу (транспортні засоби, верстати, будівельні механізми, виробничий інвентар, вимірювальні прилади та ін.). витрати, пов’язані з придбанням устаткування, що не потребує монтажу, відображаються на рахунку 15 „Капітальні інвестиції” при його надходженні на склад, місце зберігання чи експлуатації.

На субрахунку 206 „Матеріали, передані в обробку” ведеться облік матеріалів, які підприємство передає на сторону з метою переробки й отримання з них виробів, призначених для виробництва продукції. При цьому витрати, які оплачені стороннім організаціям за переробку, повинні бути віднесені у дебет тих рахунків, на яких ведеться облік виробів, отриманих із переробки. Аналітичний облік матеріалів, переданих у переробку, організовується в такому порядку, щоби можна було легко визначити підприємство, яке надає послуги з переробки матеріалів, а також суму витрат, пов’язаних із переробкою.

На субрахунку 207 ведеться облік наявності й руху запасних частин, готових деталей, вузлів, агрегатів, призначених для ремонтів, заміни зношених частин машин, устаткування, транспортних засобів, інструментів, автомобільних шин у запасі та в обороті. Автомобільні шини на колесах та в запасі, які знаходяться на автомобілі, обліковуються у складі основних засобів. Аналітичний облік запасних частин ведеться у розрізі місць зберігання та однорідних груп (механічна група, електрична група тощо), а в групах – за окремими найменуваннями..

Субрахунок 208 призначений для обліку наявності й руху матеріалів сільськогосподарського призначення (мінеральні добрива, отрутохімікати, біопрепарати, насіння і корми, призначені для посіву і відгодівлі тварин безпосередньо в господарстві.

Субрахунок 209 використовується для обліку наявності та руху матеріалів (відходи виробництва – обрубка, обрізка, стружка, матеріали, отримані від остаточно забракованих виробів, цінностей, отримані від ліквідації основних засобів (металобрухт, зношені шини та ін.)).

Крім виробничих витрат, на промислових підприємствах використовуються інші рахунки бухгалтерського обліку запасів. Так, окремі підприємства мають у своєму складі аграрні підрозділи, які займаються рослинництвом і тваринництвом, тому для обліку тварин на вирощувані та відгодівлі застосовується рахунок 21, який має такі субрахунки:

• 211 „Молодняк тварин на відгодівлі”;

• 212 „Тварини на відгодівлі”;

• 213 „Птиця”;

• 214 „Звірі”;

• 215 „Кролі”;

• 216 „Сім’ї бджіл”;

• 217 „Рогата худоба, що вибракувана з основного стада”;

• 218 „Худоба, що прийнята від населення для реалізації”.

Аналітичний облік ведеться у розрізі матеріально відповідальних осіб (завідувачі фермами, відділками) за виробничими та віковими групами тварин (велика рогата худоба: телички, бички /за роками народження/ , нетелі, корови первістки для реалізації); свині (поросята до 2-ох місяців, від 2-ох до 4-ох місяців, ремонтний молодняк свиней на відгодівлі). В деталізованому вигляді ведеться облік за іншими групами тварин (вівці, кози, коні, тварини на відгодівлі, птиця тощо).

Для обліку продукції сільськогосподарського виробництва використовують рахунок 27. У дебет цього рахунка записується оприбуткована продукція власних рослинницьких, тваринницьких та промислових підрозділів підприємства, а в кредит – списання для продажу, невиробничого споживання (видачі й продажу працівникам, передачі для соціальної сфери /дитячі садки, школи, їдальні/, споживання у якості кормів, призначених для висіву тощо). На підприємствах, які отримують напівфабрикати власного виробництва, котрі можуть бути реалізовані споживачам без доведення їх до стадії готової продукції, ведуть облік на рахунку 25 „Напівфабрикати” у розрізі окремих видів напівфабрикатів.

Багато промислових підприємств займається торгівлею, тому для обліку руху товарно-матеріальних цінностей відкривається рахунок 28 „Товари”. Він застосовується для обліку виробів, матеріалів, продуктів, які спеціально придбані для продажу.

До складу запасів відноситься також продукція, яка пройшла від стадії обробки, прийнята відділом технічного контролю й оприбуткована на склад. Для її обліку призначений рахунок 26 „Готова продукція”. У балансі відображаються залишки нереалізованої продукції.

Отже, запаси підприємства мають складну структуру і включають ту частину активів, яка єсть досить мобільною. Запаси споживаються у процесі виробництва за один виробничий цикл і включаються у собівартість продукції повністю за мінусом відходів та невикористаних матеріалів, що вимагає документування операцій з надходження, споживання у виробництві, оприбуткування відходів та проведення інвентаризації залишків невикористаних матеріалів на робочих місцях структурних виробничих підрозділів підприємства.

Оцінка запасів

Відповідно до стандарту бухгалтерського обліку 9 „Запаси” запасами визнаються такі активи, відносно яких існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому матеріальні вигоди, пов’язані з їх використанням, а вартість таких запасів може бути достовірно визначена. З цього визначення можна зробити висновок про те, що при відсутності впевненості щодо отримання економічних вигод (матеріали швидко псуються, тривалий цикл виробництва знецінює матеріали, невпевненість у реалізації продукції та ін.) або застосуванні недостовірної оцінки при надходженні та списанні матеріалів достовірність активів у балансі викликає сумніви. В той же час необхідно забезпечити точність даних про запаси у фінансових звітах. Звідси й випливають завдання обліку:

• забезпечення точності оцінки запасів на будь яку дату;

• періодичне уточнення вартості запасів;

• проведення інвентаризацій матеріальних цінностей з метою виявлення непотрібних та таких, що втратили свою цінність;

• точне визначення вартості придбаних матеріальних цінностей;

• точність оцінки спожитих та реалізованих матеріалів;

• своєчасне документування операцій, пов’язаних із рухом матеріалів та їх залишків.

Придбані та вироблені на підприємстві запаси зараховуються за первинною вартістю (вартість запасів, що придбані за плату) з включенням таких фактичних витрат:

• суми сплачені постачальнику (продавцю) відповідно до умов договору;

• суми, сплачені за інформаційні, посередницькі та інші подібні послуги, пов’язані з пошуком, придбання матеріалів, запасів;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які відшкодовуються підприємству;

• витрати на заготівлю, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати із страхування та проценти за комерційний кредит постачальників;

• інші витрати, пов’язані з придбанням запасів і доведення їх до стану, в якому вони придбані до використання (розкрій, попереднє доопрацювання, підвищення якісних характеристик запасів та ін.).

В інших випадках оцінка запасів визначається за такою методикою:

1. запаси що виготовлені власними силами підприємства, оцінюються за собівартістю їх виробництва.

2. запаси, внесені до статутного капіталу підприємства, оцінюються за погодженою засновниками (учасниками)підприємства справедливою собівартістю (сумою, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами).

3. запаси отримані підприємством без відповідної оплати, оцінюються за їх справедливою вартістю.

4. запаси, що надійшли в результаті обміну на відповідні подібні запаси, оцінюються за балансовою вартістю переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю отриманих запасів буде їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів відноситься до складу витрат звітного періоду.

5. запаси, які придбані в обмін на не подібні запаси, оцінюються за справедливою вартістю переданих запасів збільшених (зменшених) на суму грошей чи їх еквівалентів, що була переведена (оплачена) в процесі обміну.

При продажу, відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті оцінка здійснюється за такими методами:

1. ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2. середньозваженої собівартості;

3. собівартість перших за часом надходжень запасів (FIFO);

4. собівартість останніх за часом надходжень запасів (LIFO);

5. нормативних витрат;

6. ціни продажу.

За метою ідентифікованої собівартості оцінюються запасами, які відпускаються, та послуги, виконані для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не змінюють одне одного.

Якщо використовується метод середньозваженої собівартості, то запаси оцінюються за формулою: вартість залишку запасів (конкретного найменування) на початок місяця плюс вартість отриманих протягом місяця запасів на початок місяця плюс кількість, одержаних на початок місяця плюс кількість, одержаних за місяць.

Оцінка запасів за методом FIFO полягає в тому, що списання матеріальних цінностей відбувається в такій послідовності: залишок на початок періоду, перше надходження, потім друге, третє і наступні надходження за їх цінами. Залишки запасів на кінець місяця визначаються за цінами останніх за часом надходжень запасів.

Оцінка запасів за методом LIFO полягає в тому, що списання матеріальних цінностей відбувається за цінами і в послідовності від надходження до передостаннього і далі до залишку запасів на початок місяця. Лишки запасів на кінець місяця визначаються за цінами перших за часом одержання запасів.

Оцінка за нормативними запасами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції, робіт чи послуг, які встановлюються службами підприємства з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Витрати і ціни повинні регулярно переглядатися виходячи з конкретних умов та факторів, які обумовлюють відхилення фактичних витрат від планових.

Оцінка за цінами продажу застосовується в торговельних підприємствах, які мають значну і змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки.

Націнка визначається за формулою:

залишок націнки

на початок місяця + націнка за місяць

№ = -------------------------------------------------------------

сума продажної вартості продажна вартість

товарів на початок місяця + товарів за місяць

малоцінні та швидкозношувані предмети, передані в експлуатацію, списуються на витрати в повній сумі (знос не нараховується). Для контролю за цими предметами організовується оперативний кількісний облік за місцями експлуатації та відповідальними особами протягом строку їх практичного використання.

Наведемо приклад оцінки матеріалів за методами середньозваженої собівартості, FIFO і LIFO.

1. розрахунок середньозваженої собівартості:

9000 + 19000 + 30000

10 + 20 + 30 = 966грн. 67коп./ т.

Картка складського обліку матеріалів

Склад

Стелаж

Одиниця виміру

Ціна

Сорт

Профіль

розмір

Номенклатурний номер

Норма запасу

1

15

т

5 мм

201147

25/35

Сталь кругла 5 мм

Від кого отримані або кому видані

Надходження

Витрачання

Залишок

К-сть

сума

К-сть

сума

К-сть

сума

Залишок на 1.09

10

9000

Від Львівської метало бази

20

19000

30

Цеху №1

15

15

Від Макіївського мет. заводу

30

30000

45

Цеху №1

10

35

Цеху №2

23

12

Залишок на 1.10

Списано на виробництво (кількість матеріалів множиться на середньозважену ціну однієї тонни):

Цех №1 (15 + 10) = 25т х 966,67 = 24167грн.

Цех №2 23т х 966,67 = 22233грн.

Разом: 48т х 966,67 = 46400грн.

Залишок на 1.10 12т х 966,67 = 11600грн.

2.оцінка за методом FIFO (списується загальна кількість 48т).

Спочатку списується сталь у цех №1, що була в залишку – 10т на суму 9000грн., а потім 15т (двома частинами) – на 14250грн. з партії, яка надійшла першою у звітному місяці.

У цех №2 списується сталь, що залишилася з першої партії – 5т на 4750 грн., а потім з другої партії 12т на 12000грн.

Цех №1 10т 9000 грн.

5т х ( 19000 ) = 4750 грн.

( 20 )

10 т х (19000 ) = 95000 грн.

( 20 )

Цех №2 5 т х (19000 ) = 4750 грн.

( 20 )

18 х (30000) = 18000 грн.

( 30 )

Разом: 48 т на суму 46400 грн.

Залишок на 1. 10 12 т х 1000 = 12000 грн.

2. Оцінка за методом LIFO (списується 48 т).

Списання здійснюється у зворотному порядку. Спочатку списується 23 т за ціною 1000 грн. на суму 23000 грн. для цеху №2, потім 7 т за ціною 1000 грн. на суму 7000 грн. для цеху №1. Оскільки цеху №1 потрібно 25 т сталі, то решта 18 т списується з попередньої партії за ціною 950 грн. на суму 17100 грн.

Цех №2 23 т х ( 30000 ) = 23000 грн.

( 30 )

Цех №1 7 т х ( 30000 ) = 7000 грн.

( 30 )

18 т х ( 19000 ) = 17100 грн.

( 20 )

Разом: 48 т на суму 47100 грн.

Залишок на 1. 10 10 т х 900 = 9000 грн.

2 т х 950 = 1900 грн.

10900 грн.

Записи повинні бути достовірно оцінені на дату складання балансу. Для цього витрати на придбання запасу, які не можуть бути відображені як активи, повинні включатися до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати (це стосується проведення переоцінки у зв’язку зі зниженням ринкової ціни, різного роду втрат, псування, крадіжок).

Записи відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок – первинною вартістю або чистою вартістю реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за мінусом очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію).

Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застарілі або іншим чином втратили первинно очікувану економічну вигоду. Чиста вартість реалізації визначається за кожною номенклатурою одиницею запасів.

Різниця між первинною та чистою вартістю реалізації повністю втрачених (зіпсованих, нестачі) запасів списується на витрати звітного періоду з її відображенням в балансовому обліку.

При встановлені винних осіб, які повинні відшкодовувати витрати до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості і доходу звітного періоду.

У випадках коли чиста вартість тих запасів, що раніше були уцінені та є активами на дату складання балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більшу від суми попереднього зменшення, робиться сторнувальний запис про попереднє зменшення вартості цих запасів.

Таким чином, існуюча методика оцінки запасів спрямовується на достовірне відображення активів у фінансовій звітності. На це повинен звертати увагу головний бухгалтер.

Документальне оформлення руху запасів

Виробничі запаси надходять на склади підприємства з різних джерел: від постачальників відповідно до укладених договорів на поставку, в яких зазначено найменування матеріальних ресурсів, обсяги і строки поставок, ціни, способи доставки та інші дані; від оприбуткування запасів, виготовлених у своїх виробничих підрозділів на склади; оприбуткування відходів виробництва; залишків, виявлених при інвентаризації; оприбуткування запасів, отриманих від ліквідації основних засобів і малоцінних та швидкозношуваних предметів; надходження через підзвітних осіб. Кожна господарська операція щодо надходження запасів повинна бути оформлена відповідним первинним документом визначеної форми. Документи можуть бути однорядковими чи багаторядковими, що залежить від способу обробки даних про рух матеріалів. Однорядкові документи фіксують лише одну операцію, при ручній обробці їх зручно групувати за номенклатурними номерами оприбуткованих запасів. Багаторядкові документи фіксують багато номенклатурних номерів запасів, що зручно для введення даних оператором у комп’ютер. Із метою зменшення документообороту доцільно застосовувати багаторядкові документи. Відсутність обов’язкових реквізитів робить документи недійсними, а при ревізії вони вважаються такими, що не мають юридичної сили.

Матеріальні цінності надходять від постачальників разом зі супровідними документами, з яких видно коли, в якому обсязі, якої якості, за якою ціною вони відправлені. Працівники відділу постачання перевіряють цю інформацію та порівнюють її з умовами договору та фактичними даними постачальника немає розходжень, то матеріальні цінності приймаються завідувачем складу, який кожний номенклатурний номер цінностей записує в прибутковий ордер (ф. М-4).

При доставці запасів автотранспортом приймання може здійснюватись на підставі товарно-транспортної накладної, в якій завідувач складу проставляє штамп і зазначає, що всі цінності ним прийняті на склад. Ця накладна є підставою для подальшого відображення факту надходжень цінностей у відповідності картки складського обліку. При цьому прибуткові ордери можуть не вестися (за бажанням завскладу). Відповідно до ЗУ „Про податок на додану вартість” постачальник повинен видати покупцю, крім загальноприйнятих документів (рахунки, фактури, накладні), податкову накладну, форму і порядок якої затвердила Головна податкова адміністрація України. в цій накладній, крім вартості матеріальних цінностей, відображається ставка та сума податку на додану вартість. Лише ця накладна дає право покупцю, як зареєстрованому платнику податку, отримати податковий кредит зі сплати податку на додану вартість постачальнику при придбанні матеріальних цінностей, робіт чи послуг.

У випадку, коли між даними постачальника та фактично отриманими запасами виявлено розбіжності у кількості і в якості матеріалів (нестача або лишки), необхідно:

• При прийманні вантажів вимагати у перевізника складання комерційного акта, який дає право покупцю пред’являти претензію на суму недостачі;

• При прийманні на складі скласти акт про приймання матеріалів (ф.М-7) при виявлені розбіжностей у кількості та якості вантажів та у випадку надходження вантажів без платіжних документів.

Акт про приймання матеріалів складається комісією, до складу якої включається завскладу, представник відділу постачання, бухгалтерії та інші, а також незацікавлена особа. Акт є підставою для оприбуткування фактичної наявності матеріальних цінностей.

У всіх випадках при одержані від сторонніх організацій вантажів експедитор повинен пред’явити довіреність (ф. М-2), в якій зазначається прізвище, ім’я, по батькові, реквізити паспорта, перелік цінностей та їх кількість; вона також містить підпис пред’явника і завірена печаткою та підписом керівника організації.

Надходження вантажів від постачальників реєструється в спеціальному журналі (ф. М-1).

Надходження матеріальних цінностей від власних виробничих підрозділів оприбутковується на основі накладних (ф. М-13). Так само оформляється продукція допоміжних та обслуговуючих виробництв, матеріалів, отримані від ліквідації основних засобів, відходи від браку, невикористані у виробництво матеріали, металобрухт тощо.

Цінності, які надійшли за договором на зберігання від сторонніх організацій чи фізичних осіб, помилково надійшли на адресу підприємства та прийняті в переробку, оприбутковуються на основі супровідних документів і їх облік ведеться на за балансовому рахунку 02 „Активи на відповідальному зберіганні” субрахунок 023 „Матеріальні цінності на відповідальному зберіганні”.

Матеріальні цінності, які надходять на підприємство без товаро-супровідних документів постачальника, називаються невідфактурованими поставками або матеріалами в дорозі. Вони оприбутковуються на підставі приймальних актів (ф. М-7) і відображаються записом:

Д 20 „Виробничі запаси”

К 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками”.

Після надходження від постачальників документів раніше зроблений запис сторнується, а на основі документів на фактично отримані матеріали складається проводка:

Д 20 „Виробничі запаси” на фактично отримані суми цінностей;

К 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками” на суму, вказану в рахунку постачальника.

Витрачання матеріальних цінностей оформляється лімітно-збірними картками, які виписуються на основі даних про випуск продукції та норм витрачання цінностей на одиницю випуску за затвердженими нормами. У лімітно-забірних картах, які виписуються на кожне найменування цінностей, вказується ліміт відпуску цінностей в натуральному відображенні (т, кг, кв.м тощо), а також дата, кількість відпущеного матеріалу та залишок ліміту після кожного запису про відпуск. Лімітно-забірні карти виписуються у 2-х примірниках, один з яких знаходиться у завідувача складу, а другий – у одержувача матеріалів. При відпуску завідувач складу робить запис в обидва примірниках й обмінюється підписами з одержувачем, що забезпечує ідентичність даних. Лімітно-забірні карти служать для контролю за дотриманням норм відпуску цінностей, забезпечують скорочення числа документів, полегшення процесу обробки даних первинного обліку.

Відпуск у виробництво оформляється вимогами, якщо на підприємстві відсутній порядок лімітування, а також при відпуску цінностей на ремонт, господарські потреби та ін.

При передачі матеріальних цінностей з одного структурного підрозділу підприємства в інший виписується накладна, яка одночасно служить документом на списання в одному підрозділі та оприбуткування – в іншому. На підприємствах, які ведуть нормативний метод обліку витрат на виробництво, понадлімітний відпуск матеріалів здійснюється на основі спеціальних вимог, які відрізняються від звичайних іншим кольором (червоною смугою) і в яких відображаються факти заміни матеріалів із розрахунком перевитрат чи економії порівняно з нормами, із зазначенням причин відхилень та осіб, що їх допустили. В окремих виробництвах можуть складатись акти на списання матеріалів. Споживання матеріалів визначається за допомогою інвентаризації. В актах зазначається наявність матеріалів на початок місяця, надходження за документами протягом місяця та наявність на кінець місяця за даними інвентаризації. Відпуск розраховується за формулою:

См = Змо + Нм – Зм1,

Де См – списання матеріалів за місяць;

Змо – лишки матеріалів на початок місяця;

Нм – надходження матеріалів протягом місяця;

Зм1 – залишок матеріалів на кінець місяця.

Аналітичний облік запасів

На підприємствах України аналітичний облік запасів має складну структуру, що обумовлено такими причинами:

• Наявність багатьох складів для зберігання матеріальних цінностей (основних, допоміжних матеріалів, палива, запасних частин, тари, відходів виробництва; за спеціалізацією складів – лісових матеріалів, чорних металів, кольорових металів, хімікатів, фарбників і лаків. Сипучих матеріалів, матеріалів відкритого зберігання та ін.);

• Великою номенклатурою матеріальних цінностей (на середніх підприємствах 2-5 тис. Найменувань, на великих 5-20 тис., на підприємствах з чисельністю працюючих понад 10 тис. осіб – 50-100 тис. найменувань);

• складною організаційною структурою середніх та великих підприємств (поділ на основні цехи та дільниці, яких на великих підприємствах нараховується декілька десятків, допоміжні виробництва, яких може бути 10-20 і більше, відділи апарату управління);

• кількома видами операційної діяльності (випуск основної продукції, власні торгові підприємства, сільськогосподарське виробництво, будівництво тощо). В окремих глибоко диверсифікованих об’єднаннях може нараховуватися до 30-ти видів операційної, фінансової та інвестиційної діяльності;

• веденням обліку за нормами і відхиленнями від норм;

• іншими причинами (велика кількість матеріально відповідальних осіб, віддаленість окремих структурних підрозділів, іноді на 100 км і більше та ін.).

вказані причини безпосередньо впливають на організацію аналітичного обліку запасів на складі та в бухгалтерії, оскільки потрібно забезпечити дані про рух та лишки матеріалів за кожним найменуванням окремо в розрізі:

• складів, цехових комор;

• матеріально відповідальних осіб;

• груп матеріальних цінностей;

• центрів витрат;

• витрат за нормами та відхиленнями від норм;

• видів діяльності;

• інших ознак.

У системі аналітичного обліку надзвичайно важливе значення має сортовий (складський, кількісний) облік залишків, надходження та витрачання матеріальних цінностей, який здійснюється за допомогою карток складського обліку (форма М-12) і складає основу бухгалтерського. Якщо складський облік ведеться з порушенням встановлених вимог, то це може ускладнити процес бухгалтерської обробки документів і паралізувати зусилля бухгалтерів отримати повну, неупереджену, точну інформацію про витрачання матеріалів на виробництво і складання фінансової звітності. Отже, складський облік запасів є початковою стадією обліку.

На складі облік ведеться в кількісному виражені, але доцільно перейти на кількісно-сумовий, особливо це потрібно тоді, коли оцінка матеріалів здійснюється за методом LIFO чи FIFO.

Картки складського обліку виписуються на кожне найменування, сорт, розмір, профіль, марку окремо. Картка є основою обліку. У ній групуються операції з надходження та витрачання конкретного виду матеріалів і визначається залишок після кожного запису.

Картка №217 складського обліку матеріалів

Склад		Місце зберігання			Марка		Сорт	Профіль			Розмір	Номенклатурний №--			Одиниця виміру				Ціна		Норма запасу
		стелаж	комірка												код	найменування
3		144	4		-		-				15мм	131217			4	т			-		25/30
Найменування матеріалу: сталь кругла
Дата	Номер документа			Порядковий номер запису		Від кого отримано, кому відпущено			Надходження				Витрачання				Залишок			Контроль (підпис, дата)
									К-сть	сума			К-сть	сума			К-сть	сума
Залишок на 1.09																	27	40500
3	736					Цеху №1			-	-			10	15000			17	25500
4	752					Цеху №2			-	-			5	7500			12	18000
6	1210					Львів металобаза			15	24000			-	-			27	42000
9	779					Цеху №1			-	-			8	12000			19	30000
9	779					Цеху №2			-	-			4 6	6000 9600			9	14400
13	789					Будівництво складу			-	-			3	4800			6	9600
17	1396					Львів металобаза			25	41250			-	-			31	50850
24	798					Цеху №1			-	-			6 6	9600 9900			19	31350
29	811					Цеху №2			-	-			4	6600			15	24750
30	1443					Вінниця металобаза			15	25500			-	-			30	50250

Як видно з наведених даних, у картці відображено рух сталі круглої діаметром 15мм.

На 1.09.200__ р. залишок на складі був 27т на суму 40500 грн.

Протягом місяця надходила сталь від Львівської (6.09 – 15т на 24000 грн. і 17.09 – 25т на 65250 грн.) та Вінницької метало баз (30. 09 – 15т на 25500 грн.).

Сталь відпускалася на виробництво продукції для цеху №1 (3.09 – 10т на 15000 грн., 9.09 – 8т на 12000 грн. і 24.09 – 12т на 19500 грн.),цеху №2 (4.09 – 5т на 7500 грн., 9.09 – 10т на 15600 грн. і 29.09 – 4т на 6600 грн.), а також на будівництво складу (13.09 – 3т на 4800 грн.).

З урахуванням надходження та витрачання сталі за місяць можна перевірити правильність виведення сальдо на кінець місяця:

27т / 40500 + 55т / 90750 – 52т / 81000 = 30т / 50250.

Після кожного запису в картці виводиться залишок матеріалу, що необхідно для контролю за дотримання норм запасу. Як видно із картки, досить часто на складі сталі було менше від мінімально встановленої норми (25т) і один раз – 17.09 – більше від максимальної норми (30т). Представник бухгалтерії повинен не рідше одного разу на тиждень відвідувати склад і перевіряти правильність записів у картках і виведення залишків. Доцільно, щоби завідувач складу записував лише кількість матеріалів, а суму – бухгалтер, який оцінює їх. Завідувач складу в кінці місяця повинен згрупувати первинні документи на прибуткові та видаткові.

На документи з оприбуткування матеріалів (палива, запчастин, малоцінних та швидкозношуваних предметів тощо) складається реєстр прибуткових документів, а на документи, які підтверджують витрачання, - реєстр видаткових документів. У реєстрах наводяться такі реквізити:

• період, за який складено реєстри (тиждень, декада, місяць);

• назва документів (прибутковий ордер, накладна, акт приймання матеріалів, транспортна накладна та ін.);

• номери документів та їх загальна кількість;

• підпис завскладу та бухгалтера, який приймає реєстри.

Реєстри виписуються у двох примірниках: один залишається на складі, а другий, з прикладеними до нього документами, здається на обробку в бухгалтерію. У випадку, коли якийсь документ втрачено, можна встановити вину завскладу чи бухгалтера на підставі зданих за відповідними реєстрами документів.

Приймаючи реєстри, бухгалтер повинен перевірити правильність записів у картках складського обліку всіх документів та виведення залишків. Виконана робота підтверджується підписом у графі картки „контроль”.

Здані реєстри обробляються в бухгалтерії таким чином: прикладені первинні документи формуються за окремими ознаками, які визначаються в бухгалтерії. Наприклад, основні, допоміжні матеріали, паливо, запасні частини та ін. якщо номенклатура (перелік найменувань) дуже велика, то матеріали поділяються на окремі підгрупи – чорні метали, кольорові метали, лісові матеріали, текстильні, електротехнічні та ін. виділення таких груп залежить від конкретних умов і є необхідним у подальшій роботі бухгалтера для локалізації помилок та їх швидкого пошуку й виправлення. На великих підприємствах таких груп може бути виділено до сотні.

Документи групуються за видами матеріалів, після чого за кожною з груп документів підраховується загальна сума і записується на зворотному боці реєстру.

Оброблені реєстри записуються в нагромаджувальну відомість руху матеріалів, яка складається бухгалтером (табл. 6.3):

Нагромаджувальна відомість руху матеріалів за вересень 200_ р.

№ № реєстрів	Групи матеріалів				Допоміжні матеріали	тара	паливо	Запасні частини	МШП	разом
	Лісові матеріали	Чорні метали	Лакофарбові матеріали	інші
Сальдо на 1.09	219653	84711	104669	98304	73118	26756	89042	112461	126998	935712
Надходження Реєстр 1 Реєстр 3 Реєстр 5	16490 32117 -	19857 10046 11613	8784 12455 23722	- 16093 19987	- 20667 14213	- - 4211	- - 20000	- 10491 18734	- 42637 -	45131 148106 112480
Разом (+)	48607	41516	44961	36080	34880	4211	20000	29225	46237	305717
Витрачання Реєстр 2 Реєстр 4 Реєстр 6	28662 54716 29433	15731 26944 23112	19179 14133 20799	- 21988 15331	- 16552 27605	- 5648 6700	- 12334 14207	- 37087 25997	- 36800 41448	63572 226202 204632
Разом (-)	112811	65787	54111	37319	44157	12348	26541	63084	78248	494404
Сальдо на 1.10	155449	60440	95519	97065	63841	18619	82501	78602	94987	747023

Із наведених даних видно, що у відомості записуються лишки на 1.09 з відомості за попередній місяць, а потім робляться записи з реєстрів. Так, реєстр № 1 записано за надходженнями першої декади вересня, а реєстр №2 за витрачанням того ж періоду. аналогічно зроблені записи за другу і третю декади вересня.

Після запису реєстрів за місяць виводяться обороти з надходження і витрачання, а також лишки на кінець місяця. Зокрема, для групи „лісові матеріали” залишок на кінець місяця знаходиться так:

219653 + 48607 – 112811 = 155449 грн.

оскільки в картках складського обліку відображаються, як правило, тільки кількісні показники, а в нагромаджу вальних відомостях – сумові показники руху матеріалів, виникає необхідність узгодження даних складського і бухгалтерського обліку. Для перевірки правильності відображених даних на складі застосовується сальдова відомість або книга залишків матеріалів. У ній записуються матеріали в розрізі окремих видів і груп матеріальних цінностей. У кінці кожного місяця завідувач складу переносить лишки на кінець місяця у книгу залишків матеріалів, яку передає в бухгалтерію. Бухгалтер проставляє ціни за кожним найменуванням матеріалів і знаходить залишок у сумовому виражені як результат множення кількісних значень на відповідні ціни.

Якщо виявляється розходження між підсумком у цілому за групою матеріалів, які пов’язані в книзі залишків, і сумою, показаною у нагромаджу вальній відомості, це означає помилку. Винуватцями помилок можуть бути як завідувач складу, так і працівник бухгалтерії. Тому треба ще раз перевірити правильність перенесення даних із документів у картки складського обліку за групою матеріалів, у якій знайдено розходження. Перевіряється також правильність обробки реєстрів здачі документів і складання нагромаджу вальної відомості.

Для швидкого пошуку помилок застосовують такий прийом, як виділення груп у середині рахунка „матеріали”. Чим більше виділено груп, тим легше локалізувати і виявити помилку, оскільки перевірці підлягає не весь масив карток, а лише картки певної групи. Якщо, наприклад, номенклатура матеріалів становить 5 тис. найменувань, то виділивши п’ять груп (для кожної групи у середньому 1000 найменувань матеріалів) і локалізувавши помилку в одній із них, роботу можна скоротити у 5 разів.

Розділ 7. Облік персоналу, заробітної плати та розрахунків зі страхування

7.1. Заробітна плата та її регулювання

Процес регулювання оплати праці почався з 1991 року, коли було прийнято ЗУ „Про підприємства в Україні” і їм було надано право самостійно встановлювати системи, форми, визначати розмір оплати праці.

У 1992 році затверджено декрет КМУ „Про оплату праці”, на підставі якого у 1995 році прийнято ЗУ „Про оплату праці”, що регламентує питання тарифікації та оплати праці.

З 1993 року введено в дію ЗУ „Про колективні договори і угоди”, яким передбачено порядок укладання угод і договорів з питань організації праці, визначення умов та порядку встановлення розміру оплати праці.

У 43-46 статтях Конституції України відзначено, що громадяни мають право на працю, відпочинок, соціальний захист, безпечні та здорові умови праці і заробітну плату. Питання оплати праці регламентують такі законодавчі акти, як „Кодекс законів про працю”, ЗУ „Про відпустки” та деякі інші.

Указом Президентом України від 25 грудня 2000 року №1375 / 2000 схвалено „Концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні”.

Концепція підвищення рівня нормальної та реальної заробітної плати ґрунтується на таких засадах:

• встановлення економічної та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до пожиточного рівня;

• впровадження зростання номінальної заробітної плати порівняно з підвищенням споживчих цін;

• встановлення оптимальних різниць в оплаті праці між професіями, рівня кваліфікації, у посадових складах між окремими галузями економіки;

• підвищення до 2004 року частки оплати у валовому внутрішньому продукті до 50-55%;

• удосконалення механізму оподаткування заробітної плати через розвиток і впровадження ринкових механізмів регулювання заробітної плати;

• перегляд платежів і зборів на соціальне страхування між працівниками та роботодавцями в оптимальних співвідношеннях;

• визначення заробітної плати як ціни робочої сили, що формується на ринку праці;

• удосконалення механізму визначення фонду оплати праці працівників бюджетної сфери.

Підвищення рівня заробітної плати на зазначених засадах здійснення на державному, регіональному, галузевому рівні підприємства організаційних та економічних заходів, спрямованих на пошук необхідних для цього коштів.

Для нагромадження коштів, спрямованих на оплату праці, необхідно:

• знижувати витрати матеріалів, енергії, палива, напівфабрикатів тощо;

• переходити на погодинну оплату праці;

• відновити нормування праці;

• використовувати сучасні мотивації та стимулюючі механізми високопродуктивної праці;

• збільшувати рентабельність виробництва через механізм зниження собівартості продукції;

• підвищувати продуктивність праці.

На жаль, концепція має декларативний характер, неконкретна, навіть не вказаний строк, на який вона розрахована, та хто відповідає за виконання. Разом із тим у ній правильно відзначено, що підвищення платоспроможного попиту населення на товари і послуги сприятиме економічному зростанню виробництва, а відновлення функцій заробітної плати з розширеного відтворення робочої сили забезпечить поетапне наближення її до реальної вартості робочої сили на ринку праці. Питання полягає лише в тому, за допомогою яких механізмів буде досягнуто зростання попиту населення та наближення оплати праці до її реальної вартості ?. На нього немає відповіді у прийняті концепції.

7.2. Поняття про персонал підприємства й облік відпрацьованого часу

Однією зі складових виробничого процесу є наймані працівники, які називаються персоналом. Від кількісного і якісного складу персоналу значною мірою залежить продуктивність праці, випуск і реалізація продукції, фінансові результати.

Облік персоналу забезпечує інформацію про списків склад у розрізі категорій, професій, кваліфікацій, освіти, стажу роботи, віку, національності та інших показників. Аналіз даних про персонал дає можливість виявити основні кількісні та якісні характеристики трудового колективу, знайти резерви для подальшого поліпшення щодо чисельності та якості його складу, цілеспрямовано формувати команду управлінців та виконавців високого рівня, які здатні забезпечити успішне функціонування й тривале існування підприємства.

Особовий склад персоналу обліковується відділом кадрів, який фіксує його наявність, зміни у складі працівників та їх причини. Відділ кадрів відкриває особову справу на кожного працівника, веде облік приймання, переміщення та звільнення особового складу, оформляє надання відпусток, присвоєння кваліфікації, змін тарифних ставок і окладів та інші оперативні дані ( дні народження, вихід на пенсію, наявність пільгових категорій працівників тощо). Такі дані відображаються в особових справах на основі записів про приймання, переміщення чи звільнення, наказів і розпоряджень адміністрації та інших документів. Накази щодо руху персоналу обов’язково доводяться до відома працівників бухгалтерії, які ведуть облік розрахунків з оплати праці.

На кожну особу відкривається трудова книжка й алфавітна картка (ф. П-3). На працівників з вищою освітою відкривається особова картка (ф. П-2), а на спеціалістів, що виконують науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи – особова картка (ф. П-4); наказ про приймання (ф. П-1), наказ на переведення на іншу роботу (ф. П-5), наказ про припинення трудового договору (ф. П-8), список про надання відпусток (ф. П-7) та інші документи, які затверджені наказом міністерства статистики України для первинного обліку особового складу від 27 жовтня 1995 року №277.

Особливе значення для бухгалтерії має табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (ф. П-12), в якому відображаються дані про кожного працюючого щодо явок і неявок на роботу за кожний день і разом за місяць. Явки і неявки мають відповідні буквені та цифрові коди, наприклад:

• години (дні) роботи кодуються відповідно „р” або „01”,

• нічні години роботи кодуються відповідно „н” або „02”,

• цілозмінні простої кодуються відповідно „цп” або „30”.

У табелі за місяць вказується кількість відпрацьованих днів разом, годин разом, у тому числі надурочних, нічних, вечірніх, кількість днів неявок (з них за причинами), кількість вихідних та святкових днів. Такі дні важливі не лише для нарахування робочого часу персоналові підприємства.

Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб (майстрів, начальників цехів, бригадирів). Облік неявок на роботу здійснюється на основі відповідних документів (довідок медичних установ, довідок шкіл та навчальних закладів, довідок про участь у судових засіданнях, наказів про відрядження, заяв працівників, оформлених належним чином тощо).

Табелі здаються в бухгалтерію для нарахування заробітної плати, а тому доцільно їх складати за окремими категоріями працюючих (робітники, керівники, спеціалісти), за місцями роботи (цехи, дільниці, бригади, зміни), виконуваними функціями (черговий слюсар, наладчик, електрик), за виготовлення замовлень, робіт чи послуг. Ці дані потрібні для складання бухгалтерських проводок і віднесення заробітної плати за призначенням на ті чи інші види продукції, статті витрат.

Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф. П-12), де наводяться дані про відпрацьовані людино-дні, людино-дні цілеспрямованих простоїв, щорічні відпустки, відпустки на навчання, відпустки за вагітністю і пологами, хвороби, інші неявки, які дозволені законом, неявки з дозволу адміністрації, в тому числі з ініціативи адміністрації, прогули, страйки, кількість святкових і вихідних людино-днів, понаднормові людино-дні роботи, внутрішньо змінні простої та деякі інші показники використання робочого часу.

Контроль за своєчасною явкою працівників на роботу та її закінчення організовується за такими системами:

• картковою (з допомогою контрольного годинника, який на листку з табельним номером працівників пробиває час / години і хвилини / );

• жетонною (з використанням жетонів із табельним номером працівника; при явці на роботу жетони навішуються на спеціальну дошку з табельним номерами або кидаються у ящик, після чого табельник дані про явку записує в табель використання робочого часу);

• перепустковою (шляхом здавання перепусток на початку зміни та отримання їх у кінці зміни від контролера);

• рапортно-відомістною (з використанням рапортів, табельних відомостей, отриманих від майстрів, бригадирів та інших відповідальних осіб).

Метою подібного контролю є виявлення неявок (запізнень, надурочної роботи), забезпечення точності фіксування робочого часу, що важливо для нарахування заробітної плати погодинникам та визначення виконання норм виробітку відрядників.

Облік відпрацьованого часу має важливе значення для визначення продуктивності праці, яка встановлюється шляхом ділення обсягу продукції за місяць на число відпрацьованих днів і годин. Такий показник точніше характеризує продуктивність, ніж показник виробітку продукції на одного працюючого. Доцільно також при калькулюванні собівартості продукції визначити кількість витраченого сукупного робочого часу на виробництво однієї одиниці продукції та аналізувати динаміку цього показника. Він краще характеризує процеси виробництва, ніж вартісні показники, на які великий вплив справляє інфляція.

Отже, відпрацьований час треба ретельно фіксувати в табелях, аналізувати втрати робочого часу та використовувати інформацію для пошуків резервів підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

7.3. Організація оплати праці, тарифна система, системи оплати праці, форми та структура заробітної плати

Оплата праці ґрунтується на тарифній системі, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифні сітки (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду ( перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати) і міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок наступних розрядів до першого.

За основу взято ставку робітника першого розряду, а тарифна ставка інших розрядів знаходиться за співвідношенням, яке показує у скільки разів тарифна ставка іншого розряду більша від тарифної ставки першого розряду. Для визначення тарифної ставки будь-яко7го розряду робітника треба користуватися тарифно-кваліфікаційним довідником, у якому вказується перелік виконаних робіт, що відносяться до того чи іншого розряду, і враховувати кваліфікацію робітника. Якщо кваліфікація робітника не відповідає рівню вимог до виконуваних робіт, то він повинен скласти кваліфікаційний екзамен на підвищення розряду.

Віднесення виконаних робіт до того чи іншого тарифного розряду та присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам здійснюється власником або уповноваженим органом відповідно до тарифно-кваліфікаційного довідника з погодженням із профспілковим або уповноваженим працівниками органом трудового колективу. Надалі кваліфікаційні розряди можуть підвищуватися робітникам, які виконують роботи вищого розряду не менше трьох місяців та склали кваліфікаційний екзамен. При порушенні технологічної дисципліни, що спричинила зниження якості продукції, робітнику може бути знижена кваліфікація на один розряд, а відновлення розряду здійснюється в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.

Посадові оклади службовцям встановлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посад і кваліфікацій. За результатами атестації працівників, що повинні проводитись регулярно, переглядаються посадові оклади у межах їх мінімальних і максимальних розмірів на відповідній посаді.

Власник має право самостійно визначати систему, форми і види оплати праці та посадові оклади. Держава гарантує лише дотримання власниками мінімальних розмірів та передбачене законодавством про працю гарантій і компенсацій.

Для бухгалтера важливо знати основи законодавства про працю, контролювати правильність застосування менеджерами затверджених тарифних ставок і посадових окладів, заповнення первинних документів про відпрацьований час, виробіток, наявність документів, що підтверджують право на доплати за невідпрацьований час. Заробітна плата знаходиться в центрі уваги різних зацікавлених сторін – найманих працівників, власників, пенсійного фонду, податкових органів, профспілок, державних структур тощо. Для кожної зі сторін значення заробітної плати оцінюється по-різному, але правильність нарахування та утримання зачіпає інтереси всіх. Ось чому робота бухгалтера з цього об’єкта обліку повинна бути чітко організована і позбавлена будь-яких помилок.

В основу організації оплати праці покладено колективні договори між роботодавцями та найманими працівниками. Вони укладаються на основі законодавства, прийнятих двома сторонами зобов’язань і з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узагальнення інтересів працівників та підприємств. Колективні договори укладаються всіма юридичними особами, незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю.

Колективні договори регламентують такі питання:

• використання систем, форм і видів оплати праці;

• нормування праці та розцінки;

• схема посадових окладів;

• умови введення та розміри надбавок до заробітної плати;

• доплати, премії та винагороди;

• гарантії та компенсації.

Центральним поняттям організації праці є визначення сфери застосування адекватних умовам підприємства систем та форм оплати за виконану роботу.

Система оплати праці складається з двох підсистем – погодинної (оплата праці залежить від відпрацьованого часу і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів) та відрядної (оплата праці залежить від виготовленого обсягу продукції (робіт чи послуг) з урахуванням складності та умов праці і відрядних розцінок за одиницю продукції (робіт чи послуг) встановленої якості).

Погодинна підсистема має дві форми оплати праці:

- погодинна проста оплата здійснюється за кількість відпрацьованих годин (днів) і

встановлених тарифних ставок чи посадових окладів.

- погодинна преміальна оплата здійснюється, як і при простій погодинній формі, але крім того працівнику виплачується премія за особливі умови роботи (безаварійність, своєчасне і повне виконання завдань тощо).

Відрядна підсистема має такі форми оплати праці:

- пряма відрядна оплата залежить від обсягу виготовленої продукції (робіт чи послуг) та розцінок;

- відрядно - преміальна оплата праці залежить від суми заробітку за відрядними розцінками й обсягу виготовленої продукції та встановленого розміру премій;

- непряма відрядна використовується для оплати праці допоміжних працівників у процентах від заробітку основних, яких вони обслуговують, що стимулює продуктивність праці допоміжного персоналу;

- відрядно-прогресивна форма оплати ґрунтується на тому, що зі збільшенням обсягу виготовленої продукції зростає розцінка;

- акордна форма передбачає нарахування заробітної плати за наперед визначену роботу, виконану в обумовлений час. За скорочення робочого часу і виконання якісної роботи може бути додатково нарахована премія;

- колективно-відрядна (бригадна) форма застосовується у промисловості при випуску продукції на кінцевій операції і розподілі загальної суми заробітку між членами бригади пропорційно до їх тарифного заробітку.

Системи та форми оплати праці встановлюються роботодавцем виходячи з їх доцільності й ефективності в конкретних умовах використання найманих працівників. Проте світовий досвід з організації праці свідчить про доцільність розширення сфери застосування погодинних форм оплати. Законодавством передбачено при погодинній оплаті встановлення працівникам нормованих завдань, що означає визначення обсягу робіт за годину праці. Це вимагає обґрунтування норм часу на всі операції з виготовлення продукції, норм обслуговування устаткування, норм на прибирання приміщень тощо. Крім зазначених форм оплати праці підприємства можуть розробляти й використовувати інші.

Застосування погодинної форми оплати праці передбачає тривалість робочого тижня не більше 40 годин. обов’язковою умовою при цьому є організація обліку відпрацьованих годин кожного дня і контроль за виконанням понаднормових завдань. Заробітна плата в умовах ринкової економіки визначається ринком праці. Роботодавець виплачує працівнику за його працю певну винагороду, розмір якої залежить від умов та складності роботи, професійних і ділових якостей працівника, результатів господарської діяльності підприємства чи організації.

Оплата праці має певну структуру, яка визначається співвідношенням таких її частин:

- основної заробітної плати (винагорода за виконану роботу працівникам за тарифними ставками чи окладами і за відрядними розцінками за обсяг роботи);

- додаткової заробітної плати (винагорода за роботу понад встановлені норми, за окремі показники й особливі умови праці. Сюди відносяться доплати, надбавки, компенсації, що передбачені законодавством, премії за виконання виробничих завдань і функцій);

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати за результатами роботи за рік, премії за спеціальними системами, компенсаційні грошові та матеріальні виплати, що не передбачені законодавством або виплачуються понад встановлені законом норми).

Знання структури оплати праці необхідне бухгалтеру для того, щоби визначити, на які рахунки чи субрахунки й статті витрат треба віднести нараховану заробітну плату, як робити розрахунки заповнити фінансову звітність, визначити, чи обкладаються суми податками і зборами тощо.

Бухгалтеру треба знати розмір мінімальної заробітної плати, який встановлений ЗУ „Про оплату праці”, при оплаті простоїв, некваліфікованої праці. Мінімальна заробітна плата є межею, нижче від якої не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну норму праці (обсяг роботи).

До складу мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні і компенсаційні виплати. Державою регламентовано норми оплати праці та інші гарантії і компенсації, які наведені у статті 12 ЗУ „Про оплату праці” від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, у Кодексі законів про заробітну плату та інших законодавчих актах.

До норми оплати праці належать гарантії:

- за роботу в понаднормовий час;

- за роботу в святкові, неробочі і вихідні дні;

- за роботу в нічний час;

- за час простою, не звини працівника;

- за брак не звини працівника;

- працівникам молодшим від 15-ти років при скороченій тривалості їх щоденної роботи.

Гарантії оплати працівникам:

- щорічних відпусток;

- за час виконання державних обов’язків;

- за час підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

- за час обстеження в медичних установах;

- переведення за станом здоров’я на легшу роботу;

- тимчасового переведення на іншу роботу з виробничої необхідності;

- за виробниче навчання, перекваліфікацію;

- для донорів.

Гарантії та компенсації при:

- переїзді на роботу в іншу місцевість;

- службових відрядженнях;

- роботу у польових умовах.

Зазначені норми і гарантії в оплаті є мінімальними державними гарантіями, які підприємства можуть самостійно розширювати, передбачивши їх у колективному договорі.

7.4. документальне оформлення виробітку

та нарахування заробітної плати

Відрядна система оплати праці вимагає обов’язкового підтвердження обсягу виконаної роботи або декількома робітниками методом відображення даних у документах. На підприємствах різних галузей промисловості використовуються не лише уніфіковані документи (наряди, рапорти на виробіток, маршрутні листи), а й специфічні – тільки для окремих галузей промисловості.

Найбільшого поширення набули уніфіковані документи на виробіток, одним із ярких є наряд. Його найчастіше використовують підприємства з індивідуальним і дрібносерійним характером виробництва, коли робітники виготовляють одиничні вироби або зайняті на ремонтних роботах.

Наряди можуть бути індивідуальні або бригадні. Основними реквізитами наряду є: прізвище робітника, його табельний номер, опис робіт, які повинні бути виконані, розцінка та код витрат, на які відноситься нарахована заробітна плата. Після виконання робіт, вказаних у наряді, зазначається кількість виготовленої продукції (прийнято відділом технічного контролю та кількість забракованої продукції). Наряд підписується майстром, контролером, нормувальником, економістом.

У тих випадках, коли наряд виписано на бригаду, на його зворотному боці ведеться табель відпрацьованого кожним членом бригади часу. Ця інформація необхідна для розподілу між членами бригади заробітку за виконаний обсяг робіт.

Наряди, за якими робота протягом даного місяця не закінчена, необхідно обов’язково закривати, що означає відмітку про фактично виконаний обсяг роботи. На завершальну частину роботи виписується новий наряд у наступному місяці. Доцільно виписувати наряди на робітника чи бригаду, де відображаються дані про обсяги робіт у хронологічному порядку: спочатку записується один вид робіт і їх обсяг, потім інший і так до кінця місяця, що зменшує кількість документів та спрощує облік.

Недоліком нарядів є те, що в них неможливо здійснити контроль за рухом деталей у процесі їх технологічної обробки. Це призводить до приписок обсягу робіт, до укриття бракованої продукції. З метою усунення подібних фактів доцільно складати в розрізі цехів і дільниць балансу руху деталей, у яких показувати залишок деталей на початок місяця, надходження за місяця та залишок на кінець місяця. Кількість готових деталей визначається балансовим методом: залишок на початок місяця плюс надходження за місяць мінус залишок на кінець дорівнює кількість готових деталей.

У серійних і масових виробництвах виробіток кожного робітника і заробітна плата фіксується у змінних рапортах, які ведуться в розрізі бригад або дільниць.

На багатьох підприємствах машинобудування та металообробки в розкрійно-заготівельних, механічних та складських цехах замість рапортів про виробіток або у сполучені з ними впроваджена система маршрутних листів (карт), які відкриваються на кожну деталь або вузол окремо. Такі картки виписує виробничий відділ на підставі технологічних карт, у яких вказується номер вузла чи деталі, номер операції, розряд робіт, нормо-години і розцінки, виконавці робіт, а також результат приймання (придатні, брак). У наведеному вище рапорті про виробіток суміщається інформація про виробіток із маршрутною картою.

Суть маршрутної карти полягає в тому, що в маршрутному листі вказуються всі операції за технологічною документацією, які виконуються на дільниці чи в цеху до передачі в інший. Контролер ВТК записує в документі кількість прийнятих деталей і браку в розрізі виконавців. При такій системі неможливі приписки до обсягів виконаних робіт і забезпечується зв’язок обліку виробітку з рухом деталей у виробництві.

Виписка великої кількості первинних документів з обліку виробітку ускладнює обліковий процес і не сприяє росту продуктивності праці, оскільки орієнтується на проміжний результат (випуск окремих деталей, вузлів). З метою стимулювання робітників до збільшення випуску продукції доцільно ширше впроваджувати системи виробітку за кінцевою операцією. Така організація праці передбачає формування бригад та закріплення за ними єдиного виробничого завдання. Заробітна плата нараховується за комплексними розцінками на кінцеву продукцію.

Випуск продукції фіксується у спеціальній відомості випуску окремих видів продукції на підставі накладних на оприбуткування готової продукції на склад. Шляхом множення розцінки за одиницю випущеної продукції на кількість виготовленої продукції визначається заробітна плата. Її розподіл між членами бригади робиться на підставі табеля відпрацьованого часу, розряду робітника та коефіцієнта трудової участі.

Колективні форми оплати праці знайшли широке застосування в різних галузях промисловості на основі бригадної організації праці. При цій формі використовується декілька методів визначення відрядних розцінок і заробітку кожного члена бригади.

Перший метод використовується на роботах, які включають різноманітні розцінки за окремі операції, тобто роботи виконуються послідовно і вимагають тарифікації за різними розрядами. Розрахунок розцінки на одиницю продукції робиться виходячи з нормативної трудомісткості виконуваних робіт за кожним із тарифно-кваліфікаційних розрядів і відповідними до них тарифними ставками за формулою:

Р_бр. = Т_п х ТР_п,

де Р_бр. - загально бригадна відрядна розцінка на одиницю продукції:

Т_п - годинні тарифні ставки відрядних розрядів виконуваних робіт;

ТР_п - нормо-години на виробництво кожного тарифного розряду.

Годинні тарифні ставки робітників-відрядників, відповідно до вказаних розрядів, становлять відповідно 1,73 грн., 1,83 та 2,10 грн.

З цих умов розцінка на складання одного двигуна становить:

Р_бр. = (1,73 грн. х 30) + (1,83 грн. х 20) + (2,10 грн. х 15) = 120грн

Якщо бригада склала 40 двигунів, то нараховується 4800 грн. (120 х 40) заробітної плати, незалежно від кількості і професійно-кваліфікаційного складу бригади.

Нарахована заробітна плата розподіляється між членами бригади відповідно до індивідуальної кваліфікації робітника і фактично відпрацьованого часу, який обліковується в годинах. Такий метод розподілу загального розвитку бригади має назву коефіцієнтного заробітку.

Коефіцієнт заробітку бригади знаходиться шляхом ділення загальної суми заробітної плати за тарифом (4800 / 846,40 = 5,671).

Другий метод використовується в тому випадку, коли для кожного члена бригади застосовується індивідуальні розцінки шляхом ділення його тарифної ставки на бригадну норму виробітку:

Р_інд. = Т_п х Н_бр.,

де Р_інд. – індивідуальна відрядна розцінка члена бригади за одиницю продукції;

Т_п - тарифна ставка окремого члена бригади;

Н_бр - бригадна норма виробітку (кг, т, м² тощо).

Заробітна плата члена бригади визначається шляхом множення індивідуальної розцінки на фактичний виробіток бригади.

Індивідуальні розцінки за цих умов визначаються способом ділення даної тарифної ставки на випуск продукції за зміну. Ці розцінки потім треба помножити на випуск продукції за місяць

Третій метод використовується при обслуговуванні бригадою складних агрегатів. Загально бригадна відрядна розцінка визначається з тарифних ставок усіх членів бригади і встановленої форми виробітку на агрегат:

Р_бр. = Т_п / Н_бр.,

Де Р_бр – бригадна розцінка;

Т_{п –} тарифна ставка робітників відповідних розрядів;

Н_{бр –} бригадний виробіток.

Загальний виробіток бригади визначається шляхом множення розцінки за одну тону на випуск продукції за місяць:

0грн. 99коп. х 3000 = 2970грн.

далі заробітна плата розподіляється між членами бригади з урахуванням коефіцієнта розподілу.

Четвертий метод застосовується в галузях, які формують комплексні бригади, що складаються з робітників різних професій. Комплексні відрядні розцінки на одиницю продукції визначаються шляхом додавання вартості окремих видів у розрахунку на одиницю продукції за усіма операціями, які входять у комплекс робіт бригади, за формулою:

Р_бр. = С_ор. /_.,

Де С_ор – вартість обсягу робіт, які входять у комплекс робіт бригади;

О_бр – обсяг продукції, який повинна виробити комплексна бригада.

За визначеними розцінками нараховується заробітна плата бригади за фактично випущену продукцію, яка розподіляється між членами бригади за коефіцієнтом розподілу.

Крім нарахування відрядного заробітку, робітникам при бригадній організації праці за рішенням ради трудового колективу встановлюються коефіцієнти трудової участі (КТУ). Порядок визначення і застосування КТУ розробляється відповідно до діючого на підприємстві положення, яке затверджується керівником за погодженням із профспілковим комітетом. КТУ використовують при розподілі відрядного приробітку, всіх видів колективних премій, преміального заохочення, розширення зон обслуговування та інших видів колективної оплати. КТУ може коливатись від 0 до 2.

Заробіток за тарифом знаходиться шляхом множення тарифної ставки на кількість відпрацьованих годин, а заробіток з урахуванням КТУ – множення тарифного заробітку кожного робітника на встановлений КТУ.

Відрядний приробіток показує різницю між фактичним заробітком бригади та заробітком за тарифом; премія розподіляється між членами бригади пропорційно до тарифного заробітку за процентом.

Премія встановлена в розмірі 20% до розрахункового заробітку з урахуванням КТУ. Визначені проценти необхідно помножити на розрахунковий заробіток кожного члена бригади. Загальний заробіток включає розрахунковий заробіток, відрядний приробіток і премію.

При застосуванні КТУ мінімальний розмір заробітної плати члена бригади не може бути нижчим від розміру тарифної ставки за відпрацьований час, за винятком випадків, коли робітник не виконав норми виробітку, допустив брак і простої. В окремих випадках КТУ знижується за виробничі упущення, прогули та інші порушення трудової дисципліни.

Виробіток фіксується також у специфічних документах, які застосовуються в сільському господарстві (щоденники випуску продукції, акти оприбуткування продукції, журнали виходу продукції), у будівництві(акордні наряди), у торгівлі (сума товарообороту) тощо.

Первинні документи з обліку виробітку в установлені строки (у міру закриття документів, щотижня, щоденно) повинні подаватися в бухгалтерію для обробки і нарахування заробітної плати. Рівномірне надходження документів в бухгалтерію сприяє ритмічному завантаженню облікового персоналу, якісній обробці документів, своєчасним записам в облікові регістри та складанню балансу і звітності у визначені строки.

7. 5.Розрахунки заробітної плати за невідпрацьований час

Відповідно до Кодексу законів про працю оплати за невідпрацьований час і за особливі умови праці передбачається за певних умов і включає різноманітні види оплат.

1. Поєднання ( суміщення) професій чи посад передбачається КЗпП України статтею 105, яка свідчить, що працівники, які суміщають на підприємстві разом з основною роботою, передбаченою трудовим договором , додаткову роботу за іншою професією (посадою) або виконують обов’язки тимчасово відсутнього працівника отримують доплату за поєднання професій (посад). Розмір доплат визначається на умовах, передбачених колективним договором.

2. робота в понаднормовий час оплачується погодинникам за перші дві години в півтора разовому розмірі, а в наступні – в подвійному розмірі погодинної ставки. Відрядникам доплата здійснюється за всі понаднормові години в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації за погодинною системою. Компенсація понаднормових годин шляхом надання відпустки не допускається (стаття 106).

3. робота у святкові та неробочі дні оплачується у подвійному розмірі:

а) погодинникам у розмірі погодинної чи денної ставки;

б) відрядникам за подвійними відрядними розцінками;

в) працівникам із місячним окладом у розмірі одинарної погодинної чи денної ставки понад оклад за умови, що робота у святковий чи неробочий день здійснювалась у межах місячної норми робочого часу, або в розмірі подвійної погодинної чи денної ставки за умови, що робота здійснювалась понад місячну норму (стаття 108).

4. невиконання робіт, передбачених відрядним нарядом, не з вини працівника оплачується в частині виконаної роботи за існуючими нормами і розцінками. При виконанні норм виробітку оплата проводиться за фактично виконану роботу, але місячна заробітна плата при цьому не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата здійснюється відповідно до обсягу і розцінок за фактично здійснену роботу (статті 109 і 111).

5. оплата браку, виявленого при виготовлені продукції, який визнано браком не з вини працівника, здійснюється за зниженими розцінками. Розмір місячної заробітної плати не може бути меншим ніж дві третини тарифної ставки встановленого розряду (окладу), що передбачено статтею 112.

6. оплата часу простою, допущеного не звини працівника, передбачається в розмірі не нижчому від двох третин тарифної ставки (окладу) працівника. При цьому працівник повинен попередити власника (бригадира, майстра) про початок простою. При виникнені простою внаслідок ситуації, яка небезпечна для життя і здоров’я працівника чи осіб, що його оточує, а також в разі екологічної катастрофи за робітником зберігається середній заробіток за період такого простою за відсутності його провини. В інших випадках простої не оплачуються (стаття 113).

7. оплата часу освоєння нової продукції чи виробництва здійснюється за середнім заробітком працівника, розрахунок якого робиться за раніше нарахованою заробітною платою, а середній заробіток зберігається не більше 6-ти місяців (стаття 113).

8. оплата при переведенні на нижче оплачувану роботу та при переміщенні. За працівниками зберігається право на оплату за середнім заробітком, розрахунок якого здійснюється за раніше нарахованою заробітною платою, а середній заробіток зберігається не більше двох тижнів від переведення на нижче оплачувану роботу. При переміщені працівника може знижуватись заробіток із незалежних від нього причин, в такому випадку робиться доплата в розмірі витрат заробітної плати до середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення на іншу роботу (стаття 114).

Оплата праці за середнім заробітком визначається Порядком нарахування середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ України від 8 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами.

Середній заробіток визначається для оплати праці у випадках:

- чергових і додаткових відпусток або компенсацій за невикористані відпустки;

- виконання державних і громадських обов’язків;

- пільгових годин підлітків;

- перерви у роботі матерів, які годують немовлят;

- переміщення працівників на нижче оплачувану роботу через хворобу чи виробничу необхідність;

- перебування у відрядженнях;

- вимушених простоїв;

- вихідної доплати при звільнені;

- тимчасової непрацездатності;

- відпустки з вагітності та пологів;

- інших передбачених законодавством випадках.

Середній заробіток визначається виходячи з розміру оплати праці за останні два місяці роботи працівника шляхом ділення суми заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число робочих днів (годин) знаходиться середньоденна заробітна плата.

Оплата праці за середнім заробітком визначається методом множення днів чи годин, які підлягають оплаті, на середньоденну чи середнього динну заробітну плату.

При нарахуванні заробітної плати в усіх випадках застосування середнього розміру оплати та надання допомоги за час непрацездатності, за вагітністю і пологами для визначення середньоденної чи середнього динної оплати включається такі види нарахувань:

- основна заробітна плата;

- надурочні години;

- нічні години;

- суміщення професій і посад;

- розширення зон обслуговування;

- високі досягнення у роботі;

- висока майстерність;

- доплата за умови праці;

- доплата за інтенсивність праці;

- керівництво бригадою;

- вислуга років;

- премії за економію матеріалів та електроенергії;

- винагороди за підсумками роботи за рік (щомісячно включається двадцята частина суми за рік).

Решта нарахувань у розрахунок не включається: виконання окремих доручень, одноразові виплати, премії, грошові та речові винагороди у конкурсах, платежі роялті, гонорар, безоплатно виданий одяг, дотації на обіди, проїзд, компенсація комунальних послуг, регресні виплати, дивіденди тощо.

9. робота у нічний час (з 22⁰⁰ до 6⁰⁰) оплачується у розмірі не меншому 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину. Конкретний розмір доплат встановлюється у колективному договорі (стаття 106).

10. оплата часу за додаткову роботу, яка виконується за сумісництвом, здійснюється в розмірі 50% ставки (окладу) посади, за якою виконується робота за сумісництвом.

11. вихідна допомога видається в розмірі не меншому від середньомісячного заробітку при припинені трудового договору, при вступі на військову службу, а при направлені призовника на альтернативну (невійськову) службу – не меншому від двомісячного середнього заробітку.

12. доплата до заробітної плати (за класність, керівництво бригадою тощо) визначаються у процентах до неї. Розмір доплат передбачається колективним договором.

13. оплата працівників молодших 18-ти років передбачає скорочення тривалості робочої зміни на 2 години та доплату за цей час в розмірі середньої заробітної плати.

14. оплата перерви у роботі матерів, що годують немовлят, проводиться на підставі довідок медичних установ з розрахунку середнього заробітку за години, передбачені законодавством на вказані цілі.

15. надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів (персональні за високу кваліфікацію, знання іноземних мов, вчені ступені, за роботу у тяжких, шкідливих умовах тощо).

16. винагороди (вислуга років, стаж).

17. доплати за підготовку і перепідготовку кадрів, за керівництво практикою студентів.

18.відшкодування працівникам індексації заробітної плати.

19. оплата за час вимушеного прогулу та відновлення судом працівника на роботі.

20. оплата часу працівників зайнятих виконанням державних і громадських обов’язків, які виконувались у робочі дні.

21. оплата часу навчання студентів у закладах освіти та підготовки ними дипломних робіт.

22. оплата наданих працівникам комунальних послуг.

23. оплата щорічних і додаткових відпусток.

24. оплата працівникам-донорам.

25.премії.

26. інші види оплат (матеріальна допомогою, винагороди, оплата трудових і спеціальних пільг працівникам).

Враховуючи різноманітність форм доплат за невідпрацьований час, бухгалтеру з оплати праці необхідно збирати документи для кожного працівника окремо і визначати суму до оплати на основі існуючого законодавства та методик розрахунку. Помилки в цій справі не допускаються, оскільки вони зачіпають інтереси працівників, підприємства, пенсійного фонду, бюджету тощо.

7.6. Утримання із заробітної плати

Законодавство України передбачає утримання із нарахованої заробітної плати працівників підприємства частини грошей, що обумовлено системою оподаткування, доходів фізичних осіб, формування доходів Пенсійного фонду та органів соціального страхування, практикою судочинства тощо.

Відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1995 року № 519 та ЗУ від 23 березня 1999 року із заробітної плати за основним місцем роботи і за сумісництвом утримується прибутковий податок. його утримання за місцем основної роботи визначається за ставками, передбаченими спеціальною шкалою, які періодично переглядаються (таблиця 7.6).

Оподатковуються доходи фізичних осіб України за календарний рік. Сукупний річний доход складається з місячних сукупних оподаткованих доходів н а території України та за її межами. Оприбутковані доходи включають доходи у грошовій та в натуральній формі з урахуванням допомоги за рахунок коштів державного страхування і соціального забезпечення, крім допомоги на тимчасову непрацездатність; отриманих аліментів; державних пенсій; компенсаційних виплат у грошовій та натуральній формі, передбачених законодавством; доходів від підсобних (дачних, садових) господарств, виграшів у лотереях, облігаціях, вкладах у банках, сум відшкодування з добровільного й обов’язкового страхування; регрес них платежів, вартості путівок на лікування тощо.

Сукупний оприбуткований доход зменшується на:

- суму неоподаткованого мінімуму для всіх громадян (17 грн.);

- суму неоподаткованого доходу одному з батьків (опікунів) на кожну дитину віком до 16-ти років, якщо сукупний доход не перевищує за місяць 10-ти мінімальних розмірів заробітної плати;

- суму 5-ти неоподаткованих мінімумів громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесених до 3 і 4 категорії; інвалідам з дитинства, інвалідам 1 і 2 груп тощо;

- суму 10-ти неоподаткованих мінімумів громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесених до 1 і 2 категорії;

- суму 15-ти неоподаткованих мінімумів громадянам – учасникам бойових дій; інвалідам війни; особам, що мають особливі заслуги (герої праці, війни, кавалери орденів Слави й Трудової Слави).

Мають пільги з прибуткового податку (знижка 50%) працівники атомної енергетики та промисловості; обкладаються податком в розмірі 10% працівники на підземних роботах вугільної та гірничодобувної промисловості.

Вказані розміри податку застосовуються до отриманих доходів за основним місцем роботи (за місцем зберігання трудової книжки). Доходи не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконанням робіт на основі договорів, обкладаються податком за ставками 20% з будь-яких сум.

Дивіденди на акції звільняються від прибуткового податку.

Утримання у Пенсійний фонд справляється у розмірі 1% при заробітній платі до 150 грн. та 2% - при заробітній платі понад 150 грн. з усіх працівників та осіб, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Аліменти утримуються із суми, яка залишилась після відрахування від нарахованої заробітної плати прибуткового податку, в такому розмірі:

- на 1 дитину – 25%;

- на 2 дітей – 33%;

- на 3 і більше дітей – 50%.

Внески до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття утримуються за ставкою 0,5% від заробітної плати кожного працівника.

Внески до фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності утримуються із заробітної плати працівників, які отримують менше 150 грн., за ставкою 0,25% та працівників, які отримують більше 150 грн., за ставкою 0,5%.

Внески до фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та до фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності для фізичних осіб, які беруть участь у страхуванні на добровільних засадах, становить 3%.

Сума доходу, на яку нараховуються внески до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування на випадок безробіття та у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, не повинна перевищувати 1600 грн., що передбачено відповідною постановою КМУ від 7 березня 2001 р. №225.

Утриманню із заробітної плати підлягає одержаний за звітний місяць аванс, який видається за першу половину місяця до моменту нарахування заробітної плати.

Одним із видів утримань є надлишково нараховані та сплачені суми за попередній період внаслідок допущених помилок працівників бухгалтерії. Виявлені при перевірках нарахування заробітної плати зайві суми враховуються методом зменшення суми нарахування у наступному періоді.

Своєчасно неповернуті невикористані суми, які видані підзвітним особам, підлягають утриманню із заробітної плати.

Утримання за виконавчими листами судових органів здійснюються працівниками бухгалтерії на основі документів, які надійшли на підприємство.

Утримання за нестачі та розкрадання запасів, основних засобів, малоцінних предметів тощо здійснюються на основі відповідних документів та рішень адміністрації.

Утримання штрафів, за брак, за псування цінностей обґрунтовуються відповідними документами та рішенням адміністрації про їх відшкодування через зменшення заробітної плати відповідно до чинного законодавства.

Утримання із заробітної плати може здійснюватися також за заявами працівників (перерахування в ощадбанк, погашення комунальних платежів, погашення позик, перерахування торговим організаціям тощо).

Відповідно до ЗУ „Про оплату праці” загальна сума утримань не повинна перевищувати 20% (в окремих випадках – 50%, зокрема при сплаті аліментів) суми заробітку, який залишається після сплати податків та внесків. Не утримуються податки з вихідної допомоги компенсацій, матеріальної допомоги та деяких інших виплат. Контроль за дотриманням законодавства з питань утримань із заробітної плати, правильності розрахунків покладається на апарат бухгалтерії, головного бухгалтера та керівника підприємства.

7.7. Аналітичний облік заробітної плати

Дані аналітичного обліку відіграють важливу роль в управлінні виробничим процесом та його організації, характеризуючи розміщення та склад персоналу за місяцями його використання, відпрацьований і невідпрацьований час, обсяг продукції, виконання норм виробітку, фонд заробітної плати і його структуру, динаміку заробітної плати за категоріями персоналу місцями витрат (цех, зміна, робоче місце), видами продукції.

Аналітичний облік не можна нічим замінити при визначені розміру оплати та утримань з неї за кожною особою окремо, за нарахуваннями на заробітну плату та при віднесенні витрат на рахунки, субрахунки, статті витрат на виробництво. Аналітичний облік дає необхідну інформацію для операційного менеджменту з метою поліпшення організації праці та її оплати, а також для аналізу резервів зниження витрат на оплату праці, підвищення продуктивності праці.

Для аналітичного обліку необхідно організувати документообороту таким чином, щоби первинні документи з виробітку своєчасно надходили з підрозділів та служб підприємства на обробку. Якісне складання документів на виробіток продукції та невідпрацьований час забезпечує своєчасність і точність інформації, яка фіксується в аналітичному обліку. Завданням бухгалтерії є перевірка правильності даних у первинних документах і нарахування заробітної плати щодо якої обробляються в певному порядку – за окремими підрозділами та службами; в підрозділах – за категоріями персоналу (робітники, спеціалісти, керівники); далі – за табельними номерами працівників. Документи групуються в розмірі табельних номерів, а їх дані враховуються при складанні розрахункових відомостей.

Розрахункові або розрахунково-платіжні відомості складають за кожною одиницею підприємства (цехи, допоміжні та підсобні служби, відділи апарату управління) у розрізі категорій персоналу і табельних номерів працівників. Розрахункові відомості мають таку будову:

- у лівій частині вказується ідентифікаційний номер працівника, прізвище, ім’я по батькові, рік народження, кількість дітей та нарахування заробітної плати за окремими видами – нараховано погодинно, відрядникам, за нічні, надурочні, святкові дні чи години, пільгові години підлітків та матерів, що годують немовлят, премії за видами, гарантії та компенсації. Оскільки нарахувань за видами дуже багато, то в розрахунковій відомості відведено відповідну кількість граф для відображення даних та загальної суми нарахованої заробітної плати;

- у правій частині вказується: утримання із заробітної плати, прибутковий податок, внески у фонди, за виконавчими листами, за заявами працівників та загальна сума утримань;

- в кінці відомості визначається сума до виплати (від суми нарахованої заробітної плати вираховується сума утримань).

У розрахунково-платіжній відомості, крім названих, є графа „розписка в отриманні грошей”, тому цей регістр обліку є комбінованим, в якому сполучаються розрахункова і платіжна відомість. Розрахунково-платіжні відомості доцільно складати на підприємствах з обмеженою чисельністю працівників (до 200-300 осіб). Якщо їх чисельність перевищує 300 осіб, то доцільно складати два регістри – розрахункову відомість і платіжну відомість на видачу заробітної плати.

Для складання розрахункових відомостей необхідно використовувати:

- табелі використання робочого часу (для розрахунку погодинної заробітної плати та інших доплат – нічні, надурочні, простої за час непрацездатності тощо);

- нагромаджувальні картки заробітної плати (для відрядників);

- довідки-розрахунки бухгалтерії (на додаткову заробітну плату);

- розрахункові відомості за минулий місяць (для розрахунку прибуткового податку);

- виконавчі листи (на утримання за рішенням судових органів);

- заяви працівників (на утримання та перерахування частини заробітної плати);

- платіжні відомості (на видачу авансів);

- інші документи.

Кожний запис у розрахунковій відомості повинен бути обґрунтований первинними документами. Після її складання відкривають платіжну відомість, в яку переносять суму видачі. Відомість містить такі дані: ідентифікаційний номер працівника, прізвище, ім’я, по батькові, суму до видачі, розписку особи про отримання грошей. На відомості є розпорядчий напис про видачу грошей та зазначена загальна сума до видачі. Її підписує керівник підприємства та головний бухгалтер, вказується строк виплати (як правило протягом 3-х днів). Після його закінчення касир зобов’язаний перевірити підписи, суму виданої і невиданої (депонованої) заробітної плати, а проти прізвищ працівників, які не отримали заробітної плати, у графі підпис поставити штамп або записати „депоновано”.

Касир закриває відомість підсумковим записом, зазначаючи яку суму видано і депоновано. Депоновані суми необхідно записати в реєстр депонованої заробітної плати, в якому зазначається табельний номер, найменування цеху (відділу), номер платіжної відомості, прізвище, ім’я по батькові, дата виникнення заборгованості, сума, відмітка про списання (дата, № документа). Реєстр підписує касир та головний бухгалтер.

На суму виданої заробітної плати виписується видатковий касовий ордер з відображенням його у касовій книзі. Суми депонованої заробітної плати необхідно здати в банк для зарахування на поточний рахунок, при цьому в об’яві на внесення готівки вказується „депоновані суми”, що важливо для банку, оскільки він зобов’язаний цю суму видати клієнту на його вимогу.

Видача депонованої суми оформляється видатковим ордером із відображенням факту видачі в реєстрі депонованої заробітної плати (№ касового ордера, дата). Депонована заробітна плата зберігається протягом 3-х років, після чого перераховується в бюджет.