9.5. Облік витрат на підготовку й освоєння нової продукції

Науково-технічний прогрес вимагає створення на промислових підприємствах наукових та дослідно-експериментальних підрозділів, завданням яких є розробка конструктивної і технологічної документації з розробки нових видів продукції. Такі підрозділи вимагають витрати на:

• підготовку та освоєння нових виробництв і видів продукції;

• проектування та конструювання нових видів продукції;

• розробку технологічної документації з виготовлення продукції;

• проектування і створення інструментального оснащення (штампів, модулів, матриць, пристосувань);

• перепланування, переналагодження устаткування;

• розробку кошторисів, калькуляцій, норм і нормативів;

• створення та випробування дослідних партій виробів;

• доведення документації до переходу на серійне чи масове виробництво;

• вивчення потреб ринку у новій продукції;

Витрати на підготовку й освоєння нових видів продукції збираються за дебетом рахунка 39 „Витрати майбутніх періодів” із кредиту рахунків 20 „Виробничі запаси”, 23 „виробництво”, 66 „Розрахунки з оплати праці”, 65 „Розрахунки за страхуванням”, 13 „Знос необоротних активів”, 68 „Розрахунки за іншими операціями” на суму витрат, пов’язаних із науковими та дослідно-експериментальними роботами. Для цього на підприємствах відкривається спеціальний експериментальний цех (відділ).

Протягом певного періоду витрати концентруються на рахунку 39 „Витрати майбутніх періодів”, поки нові види продукції не будуть випускатися в масовому чи серійному порядку. З моменту масового виробництва зібрані витрати повинні протягом одного чи двох років поступово списуватися на основне виробництво (на нову продукцію).

Списання витрат майбутніх періодів проводиться двома способами:

1. рівномірне списання з розрахунку 1/12 чи 1/24 частини витрат кожного місяця.

2. на основі нормативних ставок на вироби, які розраховуються способом ділення витрат майбутніх періодів на плановий випуск продукції за період списання.

На суму списання витрат майбутніх періодів, що припадає на даний місяць, складається запис:

Д 23 „Виробництво” (на статтю калькуляції „Витрати на підготовку й освоєння виробництва”);

К 39 „Витрати майбутніх періодів”.

Аналітичний облік за рахунком 39 „Витрати майбутніх періодів” ведеться у відомості №15 за окремими позиціями в розрізі видів діяльності та освоюваних нових виробів. Дані про списання цих витрат відображаються на основі розрахунків і довідок бухгалтера в журналі 5.

9.6. Облік витрат допоміжних виробництв

Виробничий процес може відбуватися не тільки внаслідок споживання факторів виробництва( необоротних активів, предметів праці та живої праці), а й при протіканні без затримок процесів господарської діяльності (інвестування, постачання, збут), що передбачає зв’язки з іншими підприємствами по лінії постачання та збуту продукції. Значний вплив на виробничий процес мають допоміжні виробництва, які забезпечують основні цехи електроенергією, парою, холодом, стиснутим повітрям, тарою, інструментом, надають послуги з ремонту та ін.

Продукція, роботи й послуги допоміжних виробництв у більшості випадків споживаються всередині підприємства, хоча при їх великих потужностях доцільно відпускати продукцію, роботи і послуги стороннім споживачам, що значно знижує собівартість основної продукції.

Продукція, роботи й послуги передаються споживачам (цехам, дільницям, бригадам, змінам, відділам) за плановими цінами або фактичною собівартістю минулого місяця.

Бухгалтерський облік допоміжних виробництв повинен забезпечити, як мінімум, такі дані:

• обсяг виробництва продукції, робіт чи послуг;

• визначення фактичних витрат на виробництво;

• надання послуг споживачам у натуральному виражені;

• розрахунок фактичної собівартості продукції для споживачів;

• розрахунок технічно-економічних показників роботи виробництва;

• розрахунок ефективності роботи.

Допоміжні виробництва виділяються в окремі структурні підрозділи за технологічним принципом – за продукцією чи послугами, які вони випускають чи надають для основного виробництва, або за характером послуг (парокотельні, транспортні). За технологією вони поділяються на прості і складні.

До простих відносяться виробництва, які випускають один вид продукції чи послуг (електростанції, парокотельні, компресорні та водозабірні станції та ін.), в яких відсутнє незавершене виробництво. Облік тут організовується за простим методом, коли витрати за місяць збираються в цілому по виробництву, а собівартість одиниці продукції (послуг)визначається шляхом ділення витрат на кількість випущеної продукції – кВт / г, т / км та ін.

У складних виробництвах технологічний процес складається з відокремлених переділів (ремонтно-механічні та ремонтно-будівельні цехи, тарне виробництво, інструментальне виробництво, експериментальні цехи та ін.). у цих виробництвах може бути незавершене виробництво, що й обумовлює ускладнення методології та організації обліку.

Для вказаних виробництв, як правило, застосовується позамовний метод обліку, оскільки його об’єктом є не тільки готова продукція, а й окремі переділи, тому може використовуватися також попередній метод обліку витрат. Позамовний метод передбачає відкриття виробничих замовлень, хоча за характером технології продукція може оброблятися в декількох переділах чи фазах виробництва. Не виключається ведення позамовно-нормативного методу обліку витрат, що передбачає розробку норм і нормативів на матеріали, заробітну плату, загальновиробничі витрати, фіксування в документації витрат за нормами, відхиленнями від норм та змінами норм.

Витрати допоміжних виробництв збираються на рахунку 23 „Виробництво” із зазначенням субрахунка, що необхідно що необхідно для розмежування основних і допоміжних виробництв. Для основних цехів доцільно використовувати рахунок 23 „Виробництво” та субрахунок 1, а далі в коді вказувати номери основних цехів (наприклад, 23101, 23102, 23103 – що означає: 23 – виробництво, 1 – основне, 01, 02, 03, -номер цеху, а далі код може ускладнюватися за рахунок номерів замовлень). Для допоміжних виробництв можна використати субрахунок 2, а потім вказувати номер цеху (23201, 23202 та ін.).

Аналітичний облік витрат у простих допоміжних виробництвах ведеться в розрізі статей витрат без підрозділу за видами продукції, оскільки в них виробляється один вид продукції чи послуг; у складних виробництвах – за статтями витрат у розрізі окремих видів продукції чи послуг у відомостях (картках) аналітичного обліку.

Собівартість замовлення визначається в бухгалтерії після отримання цеху про його виконання. Продукція і послуги для власного споживання основними цехами оцінюється за фактичною цеховою собівартістю (матеріальні витрати, заробітна плата, загальновиробничі витрати)Ю а при виконанні робіт (послуг) для сторонніх організацій та свого капітального будівництва й обслуговуючих господарств – за цінами, що включають витрати цеху, адміністративні та збутові витрати і певну суму прибутку.

Процес визначення собівартості одиниці продукції ускладнюється тим, що цехи допоміжного виробництва, як правило, надають послуги один одному. Так, наприклад, транспортний цех здійснює перевезення палива для електростанції та одночасно отримує від неї електроенергію. В цьому випадку для розрахунку собівартості електроенергії треба знати собівартість отриманих від транспортного цеху – собівартість отриманої електроенергії. Собівартість отриманих послуг може вивчатися за плановою собівартістю поточного місяця або за фактичною собівартістю минулого місяця. Наприклад, за травень 200_ р. транспортний цех для електростанції надав послуги з перевезення вугілля у кількості 10 000 т/км, а від електростанції отримав 25 000 кВт / г електроенергії. Планова ціна: 1т / км – 35 коп., 1 кВт / г – 20 коп.

Визначити загальну собівартість послуг транспортного цеху й електроенергії та визначити собівартість 1 т / км і 1 кВт / г за травень 200_ р.

Визначення собівартості послуг за травень 200_ р.

Допоміжні виробництва	Витрати власні за місяць	Передано послуг (мінусується)	Отримано послуг (додається)	Витрати з урахуванням отриманих і переданих послуг	Вироблено послуг (т/км, кВт/г)	Собівартість (коп..)
Транспортний цех Електростанція	317 240 596 370	3 500 5 000	5 000 3 5000	318 740 594 870	100 000 300 000	31,87 19,83
Разом	913 610	8 500	8 500	913 610	х	х

Якщо видно з таблиці транспортний цех передав послуг на 3 500 грн. (10 000 х 35 коп.), а отримав на 5 000 грн. (25 000 х 20 коп.).фактична собівартість визначена з урахуванням отриманих (додається до власних витрат) та переданих (мінусується) послуг. Отриманий результат ділиться на кількість одиниць вироблених послуг (318 740 / 100 000 = 31,87 коп., 594 870 / 30 000 = 19,83 коп.).

Собівартість продукції (послуг) формується за дебетом рахунків 23 „Виробництво” на субрахунках 2321 (транспортний цех) та 2322 (електростанція) у відомостях № 12 за прямими й накладними витратами, з кредита різних рахунків:

Д 23 „Виробництво” (субрахунки 2321 /транспортний цех/ та 2322 /електростанція/);

К 13 „знос необоротних активів” – знос на вартість основних засобів, необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів цехів допоміжного виробництва;К 20 „Виробничі запаси” – на вартість сировини, матеріалів, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива будівельних матеріалів, запасних частин та ін.;

К 22 „Малоцінні та швидкозношувані предмети” – на вартість використаних малоцінних предметів;

К 23 „виробництво” – вартість робіт і послуг, отриманих від інших допоміжних цехів;

К 24 „Брак у виробництві” – на вартість втрат від браку;

К 37 „розрахунок з різними дебіторами” – виплачений раніше аванс за надання послуг сторонніми організаціями;

К 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками” – на вартість послуг, отриманих від сторонніх організацій;

К 66 „Розрахунки з оплати праці” – нарахування заробітної плати працівникам допоміжних цехів;

К 65 „Розрахунки за страхуванням” – на вартість страхування за встановленими тарифами;

К 68 „Розрахунки за іншими операціями” – на вартість різних послуг некомерційного характеру, розрахунки з дочірніми підприємствами;

К 91 „Загальновиробничі витрати” – на суму витрат на організацію цеху та управління ним.

Можуть кореспондувати також інші рахунки (рахунки класу 8, якщо підприємство ними користується; 39, 47 тощо).

За кредитом рахунка 23 „Виробництво” списуються витрати на споживачів продукції (робіт) допоміжних виробництв за дебетом таких рахунків:

Д 23 „виробництво” – на цехи основного виробництва (за розрахунками спожитих послуг за її собівартістю);

Д 23 „Виробництво” – на цехи допоміжного виробництва (за рахунком спожитих послуг та їх собівартістю);

Д 91 „Загальновиробничі витрати” – вартість послуг для загально цехових потреб (освітлення, опалення, ремонт офісу, цеху);

Д 92 „Адміністративні витрати” – на вартість послуг для загальногосподарських потреб;

Д 20 „Виробничі запаси” – оприбуткування тари, запасних частин, виготовлених допоміжними цехами;

Д 22 „малоцінні та швидкозношувані предмети” – оприбуткування інструментів, малоцінних предметів, виготовлених допоміжними цехами;

Д 90 „Собівартість реалізації” – на вартість послуг, відпущених на сторону;

Д 93 „Витрати на збут” – на вартість робіт і послуг для відділу збуту;

Д 94 „Інші витрати” – на вартість наданих послуг для обслуговуючих виробництв і господарств.

Кредитові обороти рахунка 23 „Виробництво” відображаються в журналі 5 або 5А в кореспонденції дебетом різних рахунків