9.10. Облік операційної діяльності

На підприємстві виникають витрати, які можна класифікувати за ступенем включення у собівартість продукції на виробничі та операційні.

Виробничі витрати їх склад та методику обліку розглянуто в попередніх параграфах.

Операційні витрати хоча й викликані виробничим процесом, який вимагає загального керівництва та координації роботи підприємства в цілому, але вони не включаються у собівартість продукції. До витрат операційної у відповідності до пункту 17 стандарту бухгалтерського обліку 16 „Витрати” відносять:

• адміністративні витрати;

• витрати на збут;

• інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності потребують контролю за їх величиною та запобіжних заходів щодо їх зниження. Витрати контролюються за допомогою розробки кошторисів на кожний вид операційної діяльності та узагальнення фактичних витрат в спеціальних регістрах – відомостях.

Адміністративні витрати обумовлені необхідністю організації та адміністрування господарської діяльності підприємства в цілому. Управління підприємством та окремими службами неможливо собі уявити без команди менеджерів та здійсненням ними управлінських функцій. Треба відзначити, що фінансовий облік відображає адміністративні витрати методом концентрації комплексу витрат на одному рахунку 92, який містить обмежений перелік статей що характеризують процес обслуговування та управління підприємством. Існуюча номенклатура статей не є науково обґрунтованою і важко зрозуміти критерії їх виділення, тому підприємства повинні самостійно розробити класифікацію витрат на основі рекомендованої стандартом обліку 16 „Витрати”.

До адміністративних витрат належать:

• загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

• витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

• витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

• витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс, Інтернет тощо);

• винагороди за професійні послуги сторонніх юридичних та фізичних осі (юридичні, аудиторські, з оцінки майна, консультаційні з питань розвитку підприємств, організаційних структур тощо);

• амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

• витрат на врегулювання спорів у судових органах;

• податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції робіт та послуг);

• плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

• інші витрати загальногосподарського призначення.

Вказана класифікація ґрунтується на чисто бухгалтерському підході до проблеми відображення витрат, пов’язаних з утриманням персоналу адміністрації та господарськими витратами, послугами різних кредиторів та податками.

Необхідно розробляти класифікацію виходячи з функцій виконуваних адміністративним персоналом (прогнозування та планування, організація, координація, охорона праці і техніка безпеки, конструювання, технологія, управління якістю продукції, контроль, аналіз, адміністрування тощо).

Адміністративні витрати відображаються у відомості №15, в якій у підметі перераховані статті, а в присудку – кореспондуючі рахунки. Операції записуються таким чином:

Д 92 „Адміністративні витрати”;

К 20 „Виробничі запаси” – списання матеріалів для потреб управління ( канцелярські, для креслення, бухгалтерського обліку, паливо, будівельні матеріали та ін.);

К 21 „малоцінні та швидкозношувані предмети” – списання малоцінних меблів, спецодягу, господарського інвентаря та їн.

К 37 „Розрахунки зрізними дебіторами” – витрати на відрядження, оплата послуг за інформаційні, посередницькі та інші послуги, що пов’язані з виробничими потребами та управлінням виробництвом;

К 39 „Витрати майбутніх періодів” – витрати на підписку газет, журналів;

К 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками” – вартість послуг сторонніх організацій, які отримані для потреб управління підприємством (оплата за опалення, освітлення, ремонти та ін.);

К 64 „Розрахунки за податками” – нарахування податків, які включаються до складу загальногосподарських витрат;

К 65 „Розрахунки за страхуванням” – на суму нарахувань на фонд оплати праці персоналу адміністрації;

К 66 „Розрахунки з оплати праці” – нарахування заробітної плати адміністративному персоналу підприємства;

К 68 „Розрахунки за іншими операціями” – витрати з орендної плати, оплата послуг некомерційного характеру різним організаціям (навчальні, науково-дослідні, медичні та інші заклади, розрахунки з дочірніми та внутрішньогосподарськими підрозділами).

Протягом місяця адміністративні витрати збираються у відомості №15, в якій записи робляться на основі розробних таблиць та листків-розшифровок. В кінці місяця підраховуються суми за окремими статтями та бухгалтерськими рахунками. Загальна сума витрат повністю списується на фінансовий результат записом:

Д 79 „Фінансові результати”;

К 92 „Адміністративні витрати”.

Витрати на збут в ринкових умовах набувають все більшого значення, що пов’язано з переорієнтацією сучасного виробництва з проблем технології виробництва (виробництво продукції забезпечується високим рівнем автоматизації, а фактори виробництва завжди є в наявності на ринку) на проблеми збуту. Конкуренція, мінливість попиту на існуючу продукцію, удосконалення каналів товароруху та інші причини спонукають пристосувати виробництво до потреб споживача. Вивчення ринку, визначення платоспроможного попиту на продукцію повинно передувати виробництву. Отже, збут у ринкових умовах є ведучою ланкою, а виробництво продукції – похідною. У зв’язку з цим з’явилися нові витрати для української економіки – маркетингові, які викликані необхідністю всебічного вивчення ринку збуту та споживача продукції.

В обліку слід розмежовувати витрати на збут, які пов’язані з доведенням існуючої продукції до споживача (тара, упаковка, вантажні роботи, транспотування продукції до споживача, складування, витрати на утримання складів, магазинів, торгового персоналу тощо) та маркетингові витрати, пов’язані з визначенням та стимулюванням попиту і розширенням частки ринку виробника.

Існуюча класифікація витрат на збут, передбачена стандартом обліку 16 „Витрати” включає такі статті:

• витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах зберігання;

• витрати на ремонт тари;

• оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

• витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

• витрати на передпродажну підготовку товарів;

• витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

• витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення освітлення, охорона);

• витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

• інші витрати пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт і послуг.

Як видно з наведеної класифікації, номенклатура статей витрат на збут і маркетинг не розмежована, що є її недоліком, крім того, витрати на маркетинг представлені лише однією статтею.

Витрати на збут містять не всі елементи, що пов’язуються зі збутом. Зокрема не виділено транспортні витрати, утримання складського господарства, посередницькі послуги, пошук інформації про ринку збуту, утримання відділу збуту тощо.

Враховуючи недосконалість типової номенклатури витрат на збут, підприємства самі повинні її розробляти на принципах забезпечення максимальної корисної інформації про збут та маркетинг з тим, щоб менеджери могли прийняти обґрунтовані управлінські рішення з метою підвищення ефективності збутової діяльності.

На основі первинної документації, що характеризує збутову діяльність, бухгалтери складають такі записи:

Д 93 „Витрати на збут”;

К 20 „Виробничі запаси” – списання пакувальних матеріалів, матеріалів для ремонту приміщень, тари та ін.;

К 22 „Малоцінні та швидкозношувані предмети” – списання малоцінних предметів загального користування для потреб збуту, спец одягу і взуття та ін.;

К 37 „Розрахунки з різними дебіторами” – витрати на відрядження, оплата послуг сторонніх організацій. Які надають інформаційні матеріали, посередницькі та інші послуги;

К 39 „Витрати майбутніх періодів” – витрати на підписку на періодичні видання, прайс-листи тощо;

К 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками” – вартість послуг сторонніх організацій (опалення, освітлення, ремонт необоротних активів);

К 65 „Розрахунки за страхуванням” – нарахування на страхування на фонд оплати праці збутового персоналу на маркетингові дослідження;

К 66 „Розрахунки з оплати праці” – нарахування заробітної плати персоналу збутової діяльності;

К 68 „Розрахунки з іншими операціями” – витрати з орендної плати, оплата послуг сторонніх організацій некомерційного характеру (науково-дослідні установи).

Збутові витрати збираються у відомості №15, де в розрізі окремих статей вони показуються за дебетом рахунка 93 „Витрати на збут” з кредита вищенаведених статей та в журналі 5.

Дані у відомості №15 записуються на підставі розробних таблиць та листків-розшифровок. Загальна сума витрат щомісячно списуються на фінансові результати записом:

Д 79 „Фінансові результати”;

К 93 „Витрати на збут”.

Для аналітичності обліку доцільно витрати на збут вести за секторами ринку, географічними зонами, окремими центрами збуту та іншими ознаками. Це дає можливість отримати дані про формування прибутку не лише в цілому по підприємству, а й за окремими підрозділами, що сприяє підвищенню ефективності роботи збутового персоналу.