6.Співвідношенння понять адмін.-юстиція та адмін..Судочинство.

Не співпадаючими називає І.В. Панова поняття „адміністративна юстиція” та „адміністративне судочинство”. Адміністративна юстиція – розгляд судами скарг громадян на акти посадових осіб та органів виконавчої влади, тобто правосуддя в адміністративних справах. Адміністративне судочинство відрізняється від адміністративної юстиції за своєю процедурою, що повинна бути адміністративною й мати свою специфічність у зв’язку з цим. Суди в порядку, встановленому нормами адміністративного права, є органами, що притягають до відповідальності, а не захищають. 

Панова І. В. проводить розмежування таких понять як адміністративна юстиція й адміністративне судочинство за декількома підставами:

за суб'єктами – адміністративна юстиція здійснюється судами загальної юрисдикції і конституційним судом,  захищає права і свободи громадян у той час як адміністративне судочинство відправляється суддями, які накладають  адміністративне стягнення, притягають до адміністративної відповідальності;

за процесуальними розходженнями – в адміністративній юстиції суд виступає як орган захисту прав громадян, а в адміністративному судочинстві суд - це караючий орган, що залучає до відповідальності;

за категоріями розглянутих справ – за правилами адміністративної юстиції розглядаються суперечки про право по скаргах громадян на акти посадових осіб, а в адміністративному судочинстві розглядаються справи про адміністративні правопорушення (с 2, ст. 13-20).

Таким чином, на думку Панової І. В. адміністративне судочинство – це лише судове провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, що не може не викликати заперечень.

На наш погляд, співвідношення адміністративного судочинства та адміністративної юстиції можна визначити як співвідношення процесуального та матеріального поняття. Тобто, адміністративне судочинство являє собою процесуальний вираз адміністративної юстиції.

7.Поняття застосування норм права.Правозастосовна природа розгляду адміністр.Справ.

Норма права — це загальнообов'язкове, установлене чи санкціоноване й

охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену

матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що

активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися без норм

права.

Вихідним моментом теорії адміністративного процесу є те, що правозастосовча діяльність у будь-якому випадку потребує упорядкованост. Це пояснюється особливістю правозасто-совчої діяльності як способу правореалізації у порівнянні з іншими способами (виконанням, додержанням, використанням) На наш погляд, застосування,- «встановлення піднормативних формально обов'язкових правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов для реалізації ними своїх суб'єктивних прав» ,- доречно пов'язувати з актами встановлення (визнання), зміни чи припинення юридичного статусу. Правозастосовець - посередник між волею законодавця та адресатами дії норми права. Воля законодавця розширюється у мислених операціях правозастосовця. Тому вони є його головною функцією у правозастосуванні. Такі пізнавальні процеси безпосередньо не мають зовнішніх форм виразу. Вони послуговуються процесуальними формами, які є вже не застосуванням норм права, а виконанням владними органами своєї компетенції. Правозастосовчий процес є в тому числі результатом мисленого процесу, й обслуговує останнього через такі обов'язкові процесуальні форми, як установлення фактичної бази застосування, фіксація її, розгляд питань факту та права у більш чи менш розвинутих способах обміну з цього приводу сторонами процесуального правовідношення власними правовими позиціями, а також прийняття рішення, його перегляд і, нарешті, виконання, якщо рішення започаткувало відповідні матеріальні правовідносини '. Правозастосуванням є не тільки інтелектуальна, з приводу фактів, що можуть мати матеріально-правове значення, діяльність, яка тільки проявляється змістовно на всіх стадіях процесу, а й допоміжна не процесуальна діяльність, що пов'язана з розглядом справи і забезпечує цей розгляд.