43.Склад судових витрат в адміністративному процесі.

Звертаючись до суду, потрібно знати, що Вам доведеться нести певні

витрати. Судові витрати в адміністративних справах складаються з судового

збору, розмір якого фіксований, та витрат, пов’язаних з розглядом справи,

розмір яких залежить від конкретної справи. До останніх віднесено:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, пов’язані з прибуттям до суду;

3) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів

та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинен-

ням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Якщо Ви виграєте справу, то за рішенням суду Ваші судові витрати по-

винна компенсувати протилежна сторона. Цим судові витрати відрізняються

від інших витрат, які Ви можете нести в адміністративній справі і ніхто Вам

не повинен відшкодовувати (наприклад, витрат на виготовлення додаткових

копій судових рішень; витрат на копіювання матеріалів справи, якщо в суді

надають таку послугу).

Тож, перш ніж звернутися до суду, потрібно добре зважити свої шанси

виграти справу, оскільки в разі програшу справи існує ризик втратити не

лише свої кошти, понесені у зв’язку з розглядом справи, а й відшкодовувати

кошти, витрачені відповідачем.

Сторонам у багатьох випадках вигідніше примиритися, не доводячи

справу до судового розгляду, оскільки у разі продовження спору судові ви-

трати лише зростуть.

Адміністративне судочинство щодо судових витрат є більш сприятли-

вим для осіб, які не є суб’єктами владних повноважень, тобто для нас з Вами,

порівняно з іншими видами судочинства.

По-перше, розмір судового збору в адміністративній справі за звер-

нення до суду не є великим, що повинно сприяти доступності адміністратив-

ної юстиції.

По-друге, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду

справи в адміністративному судочинстві не оплачуються, на відміну від ци-

вільного та господарського судочинства.

По-третє, навіть у разі програшу особи, яка не є суб’єктом владних по-

вноважень, вона повинна компенсувати іншій стороні – суб’єкту владних по-

вноважень (органу влади, посадовій чи службовій особі, чи іншому суб’єкту,

якому делеговані повноваження держави чи місцевого самоврядування) не

всі судові витрати, а лише ті, що пов’язані з доказуванням – залученням свід-

ків та проведенням судових експертиз.

По-четверте, у тих нечисленних справах, де позивачем є суб’єкт влад-

них повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові ви-

трати, здійснені суб’єктом владних повноважень, з відповідача-особи не

стягуються незалежно від результатів вирішення справи.

44.Неюрисдикційні провадження:поняття,сутність,різновиди.

Розвиток підзаконної нормотворчості, з одного боку, дозволяє оперативно вирішити питання унормування наявних конфліктних ситуацій у сфері державного управління, а з іншого, призводить до виникнення численних колізій, неузгодженості, а інколи й суперечностей між підзаконними актами й нормами актів вищої юридичної сили, найперше законів. Існує також теоретична проблема, пов'язана з виявленням праворозуміння та наукового обґрунтування неюрисдикційного провадження. Її наявність визначається надмірною увагою сучасних учених до іншої – юрисдикційної – діяльності, у процесі якої вирішується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених чи оспорюваних інтересів.

У словниках іноземних слів під процесом розуміють сукупність послідовних дій, виконуваних з метою досягнення певного результату, порядок діяльності слідчих, судових та адміністративних органів, порядок розгляду справ у суді [17, с. 407; 16, с. 389]. Науковці виокремлюють такі ознаки юридичного процесу:

а) він передбачає здійснення операцій з нормами права;

б) стосується вирішення певної юридичної справи;

в) процесуальні дії оформлюються конкретними індивідуальними юридично значимими актами;

г) здійснюється лише уповноваженими особами в межах реалізації повноважень, визначених законодавчо;

д) регулюється процесуально-процедурними нормами;

е) є стадійним: процесуальні дії здійснюються у певній послідовності, при цьому жодна наступна дія не може розпочатися раніше, ніж завершиться попередня;

ж) регламентується процесуальними строковими рамками [12, с. 28; 5, с. 8].

Серед названих ознак стадійність має першочергове значення. Вона притаманна не лише процесу, а й провадженню. У зв'язку з цим виникає питання про розмежування категорій «процес» і «провадження».

Провадження, на відміну від процесу, здійснюється у відокремленій процесуальній формі. Мається на увазі відокремленість за завданнями, процедурами, процесуальними актами, якими завершуються процесуальні дії у межах окремих стадій провадження. Процес охоплює декілька взаємопов'язаних процесуальних форм, взаємодія котрих забезпечується існуванням спільної мети. Структуру адміністративного процесу визначають як сукупність окремих проваджень, кожне з яких становить певну єдність послідовно виконуваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. Такі провадження називають адміністративними [2, с. 501].

Перед тим, як розглянути питання про сутність неюрисдикційного провадження або неюрисдикційного процесу, необхідно визначитися з підходом щодо базового поняття неюрисдикційної діяльності та наявності підстав сприйняття її з процесуальної точки зору.

Неюрисдикційна діяльність (чи діяльність неюрисдикційного характеру) виникає у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів і спрямована на вирішення справ позитивного характеру [2, с. 503]. Звернення до наукових надбань учених дає змогу окреслити відмінність між юрисдикційною та неюрисдикційною діяльністю.

Н. Саліщева наголошувала на охопленні адміністративним провадженням усієї діяльності державного апарату, починаючи від підготовки й видання актів управління та закінчуючи матеріально-технічними діями. Вчена виокремлювала три види адміністративних проваджень, залежно від їхнього змісту:

а) провадження, пов'язане із здійсненням завдань внутрішньої організації апарату управління;

б) провадження, що опосередковує взаємовідносини даного державного органу з іншими державними органами, установами, підприємствами, які не входять у його систему;

в) провадження в справах, пов'язаних із відносинами між громадянами чи громадськими організаціями та виконавчо-розпорядчими органами [14, с. 19]. Виділені Н. Саліщевою адміністративні провадження, по суті, є процесуальними формами різних напрямів адміністративної (управлінської) діяльності – внутрішнього й зовнішнього. У зв'язку з цим висновки вченої доцільно сприймати як такі, що мають загальний характер.

На підставі опрацьованих теоретичних положень про сутність адміністративного провадження можна виділити такі його ознаки:

а) це – однорідна група організаційно-розпорядчих процедурно-процесуальних дій;

б) ці дії виконуються з метою реалізації відокремлених матеріальних адміністративно-правових норм і є цілеспрямованими;

в) це – частина адміністративного процесу;

г) адміністративне провадження завершується оформленням процесуального акту.

45.Адміністративно-нормотворчі провадження:поняття,особливості,види.

На відміну від традиційних галузей юридичного процесу (цивільного та кримінального), адміністративний процес не може бути зведеним виключно до регламентації процедури застосування кореспондуючих юридичних норм. Крім правозастосовних властивостей, органи публічної адміністрації наділяються також функціями правотворчості, що зумовлено об'єктивною необхідністю здійснення їх широкомасштабної та багатопланової організуючої діяльності. З метою реалізації цих функцій необхідно володіти важливими та специфічними повноваженнями з розробки загальних правил поведінки на основі прийнятих законів.

Будь-які закономірності появи, існування та регуляторної дії нормативних актів не можуть бути з'ясовані поза усвідомленням процесу їхнього творення. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує та оформлює його як одну з провідних категорій

суспільного буття.

Викладене зумовлює наявність у структурі адміністративного процесу

нормотворчого провадження.

На відміну від традиційних галузей юридичного процесу (цивільного та

кримінального), адміністративний процес не може бути зведеним виключно до регламентації процедури застосування кореспондуючих юридичних норм. Як вважає О. Кузьменко органи публічної адміністрації, окрім правозастосовних

властивостей, наділяються також функціями правотворчості, що зумовлено об’єктивною необхідністю здійснення їх широкомасштабної та багатопланової організуючої діяльності. З метою реалізації цих функцій необхідно володіти важливими та специфічними повноваженнями з розробки загальних правил поведінки на основі прийнятих законів.

Будь-які закономірності появи, існування та регуляторної дії нормативних

актів не можуть бути з’ясовані поза усвідомленням процесу їхнього творення. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, породжує, формує та оформлює його як одну з провідних категорій суспільного буття.

Викладене зумовлює наявність у структурі адміністративного процесу нормотворчого провадження.

По суті, такий вид адміністративного провадження регламентує порядок підготовки і прийняття підзаконних нормативно-правових актів різного рівня.

Залежно від цього рівня, а точніше – від сфери організуючого впливу розроблюваних нормативних актів, прийнято виділяти такі нормотворчі провадження:

- провадження з прийняття постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів

України;

- провадження з видання наказів, інструкцій та інших актів міністерств,

державних комітетів та інших центральних органів спеціальної компетенції;

- провадження з видання рішень місцевих державних адміністрацій; провадження з видання локальних актів (наказів, положень, правил) керівниками державних підприємств, установ та організацій;

- провадження з видання нормативних актів органами місцевого самоврядування.

В адміністративно-правовій теорії загальноприйнятий підхід до визначення обсягу, змісту та кількості стадій нормотворчого провадження відсутній. Так само не існує єдиної погодженої думки щодо характеру та числа етапів, з яких складається окрема стадія такого виду адміністративного провадження.

Зокрема, російські вчені Б. Лазарєв, І. Муксінов та О. Ноздрачьов,

виділяють такі стадії нормотворчого процесу в управлінській діяльності:

- збирання інформації та виявлення проблемних ситуацій;

- розробка проекту нормативного акту управління;

- узгодження, візування, обговорення проекту громадськістю та в

органі;

- прийняття рішення й оформлення акта;

- опублікування акта або доведення до відома всіх зацікавлених.

В. Сорокін виокремлює такі стадії нормотворчого провадження:

а) підготовка проекту нормативного акта;

б) розгляд проекту й прийняття нормативного акта;

в) державна реєстрація нормативного акта;

г) опублікування нормативного акта та набрання ним чинності.

Найбільш продуманою та виваженою варто визнати позицію В.