78.(18)Розкрити суть національного виховання і реалізацію його ідей у змісті теорії виховання.

Педагогічна система кожної епохи висуває свій виховний ідеал. Цей ідеал змінювався у різні епохи.

   Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи.    Орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток. В Україні воно зумовлене завданням державотворення на засадах гуманізму, демократії, соціальної справедливості. Одним із критеріїв і результатів національного виховання є громадянськість особистості, яку складають моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співтоваристві. У концепції національного виховання (від 30.06.1994 року) зазначається що провідною метою виховання є ідеал всебічно гармонійного розвитку особистості, що йде з глибини віків. Вказується що на сучасному етапі мета виховання: “передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду, формування особистісних рис громадянина Української держави.” З цієї мети слідують основні завдання ЗОШ: 1) формування наукового світогляду школярів 2) розвиток різної активності і культури розумової праці 3) патріотичне виховання 4) виховання моралі 5) формування екологічної культури 6) розвиток національної свідомості і самосвідомості 7) вироблення свідомого ставлення до праці 8) фізичне вдосконалення 9) статеве виховання –підготовка до сімейного життя.

     Національна самосвідомість. Передбачає усвідомлення себе часткою національної (етнічної) спільноти, носієм національних (етнічних) цінностей. Ґрунтується на національній ідентифікації (ототожнення), вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє, почуття відповідальності перед своєю нацією; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку.

79.(19)Довести, що вихованість особистості дитини є результатом реалізації змісту основних напрямів виховання , визначивши критерії та рівні вихованості.

Вихованість – комплекс якостей особистості вихованця, котрий характеризується наявністю і рівнем сформованості суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності. 

Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості: високий, середній і низький.  Високий рівень тієї чи іншої якості особистості вихованця, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознак відповідного критерію.  Про середній рівень розвитку якості судять на основі наявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.  Низький рівень визначають, коли є менше половини ознак від загальної кількості, що розкриває критерії.

Критерії – це ознака, на основі якої оцінюється певна якість особистості вихованця. А критерії оцінки виховання, відповідно, – це такі ознаки, на основі яких можна судити про рівень вихованості вихованця, оцінити виховні впливи вихователів, ефективність функціонування виховної системи тощо.

Основними критеріями оцінки результатів діяльності виховної системи можуть бути:  – відповідність досягнутих результатів виховання поставленій меті;  – рівень вихованості конкретних вихованців, згуртованість колективів, позитивний морально-психологічний клімат у них;  – відповідність вихованості загальноприйнятим цінностям, нормам, правилам поведінки;  – конкретні дії, вчинки вихованців, їхній характер та відповідність загальнолюдським цінностям;  – оптимальність системи виховної роботи і дієвість конкретних виховних впливів;  – педагогічна майстерність вихователів, оптимальне планування, організація та здійснення виховної роботи тощо.