31. Охарактеризувати основні особливості розвитку педагогічної думки в україні 17-19 ст. ( г. Сковорода, о.Духнович, к. Ушинський, х. Алчевська).

У вирішенні даного питання Ушинський пішов значно далі, ніж будь-хто з європейських педагогів XIX ст. Тогочасна педагогіка скрізь перебувала, як зазначав Ушинський, у немовляцтві і не виходила за межі педагогічних правил та настанов. Але виховання має свої об’єктивні закони і педагогу необхідно знати ці закони. Виступаючи проти емпіризму у педагогіці, Ушинський писав: "Головна справа зовсім не у вивченні педагогічних правил, а у пізнанні наукових основ, з яких ці правила випливають."

Причини недостатнього розвитку педагогічної науки в Росії Ушинський вбачав у недостатній увазі суспільства до проблем виховання, у вкрай незадовільному стані народної освіти у країні. Визначаючи предметом педагогіки людину, Ушинський відзначав також недостатній рівень розвитку наук про людину, з яких педагогіка повинна черпати дані для розуміння процесів навчання і виховання. Більшість з цих наук самі перебували у зародковому стані. Ще однією причиною була бідність і беззмістовність педагогічної літератури в Росії.

Ушинський вважав, що педагогіка може стати наукою у повному смислі слова, якщо вона буде тісно пов’язана з життям, виражати потреби суспільства і спиратися на дані наук про людину.

Він подолав обмеженість тогочасної педагогіки і обґрунтував її як науку, яка, перш за все, вивчає закони і закономірності педагогічних явищ, а вже на їх основі виводить педагогічні правила. Суть педагогіки як науки Ушинський розрізняє у "широкому смислі" – як синтез фактів наук про людину для пояснення педагогічних явищ; у "вузькому смислі" – як зібрання виховних правил або власне теорію виховання.

Джерелами теорії педагогіки називав весь комплекс "антропологічних наук", куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології. Саме на її основі Ушинський обґрунтував педагогічну науку у своїй фундаментальній праці "Людина як предмет виховання". Педагогічна наука зіставляє факти наук про людину і на їх основі дає прямі вказівки щодо наслідків тих або інших педагогічних прийомів.

Педагогіка без опори на антропологічні науки не може розвиватися і залишиться голою рецептурою. Тільки знання наукових основ педагогіки дає можливість творчо розв’язувати складні проблеми формування людини. "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна передусім узнати її також у всіх відношеннях."

Педагогіку, як вказує Ушинський, не можна назвати наукою у строгому значенні цього слова. Їй неможливо навчитись як математиці, хімії, астрономії. Крім знань вона передбачає й уміння застосовувати їх на практиці. Педагогіка не досліджує минулого чи теперішнього, а має на меті створення нового, чого ще не було. У цьому відношенні Ушинський називає педагогіку найвищим мистецтвом. Вона задовольняє найвищу із потреб людини – удосконалення людської природи: "Вихователь – є художник, вихованець – художній твір; школа – майстерня, де з грубого куска мармуру виникає подібність божества".

У контексті цієї проблеми Ушинський обґрунтовує питання про взаємовідношення педагогічної теорії і практики. Вказуючи на необхідність педагогічних знань для педагога, він з гіркотою констатує розрив теорії і практики виховання. Він не терпів у педагогіці беззмістовних кабінетних теорій, так само ставився до вузького практицизму. Виховання, яке не спирається на педагогічну теорію, порівнює з пустоцвітом, із знахарством у медицині. "Ми не називаємо медиком того, хто лікує за допомогою лікувальників, де зібрано рецепти і медичні поради, так точно ми не можемо назвати педагогом того, хто вивчив лише педагогічні правила і настанови."

Найважливішим джерелом педагогічних знань Ушинський називав педагогічну літературу, яка потрібна як для вчителів, так і для батьків.

--------------- Г.С.Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання.

Розумове виховання – важливий елемент його педагогічної системи. Спираючись на знання, людина спроможна пізнати добро і зло, оцінити явища навколишньої дійсності. Мислитель обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Школи мають бути доступними для навчання та рідномовними. Сковорода глибоко переконаний, що суспільство, у якому не буде насильства, духовної неволі може виникнути шляхом поширення освіти. Він підкреслював важливе значення морального виховання, головним завданням якого є виховання людяності, благородства і вдячності.

Сковорода був прихильником трудового виховання, вказуючи на визначальну роль “сродної праці” у житті людини. Саме через працю, на його думку, лежить шлях до морального самовдосконалення людини. Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, тільки щоб вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.

Г.С.Сковорода приділяв увагу фізичному вихованню. Воно повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, в турботі про матір в період вагітності і годування дитини.

Засобами фізичного виховання називає режим, чистоту, акуратність, поміркованість у всьому, фізичні вправи, працю і здоровий спосіб життя.

Сам Сковорода був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир та й то лише раз на день по заході сонця. Весь вільний час проводив в полях і гаях, на сон залишав не більше чотирьох годин, проте завжди зберігав бадьорість духу.

Мислитель висловив важливі думки щодо сімейного виховання. Вважав, що діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до батьків. Ставив питання про культ батька і матері в сім’ї, називаючи їх іконами божими для дітей.

Сковорода схвалює батьків, котрі вчать дітей життєвої мудрості, критикував тих, хто заохочує до чванливості, егоїзму (“Вбогий Жайворонок”). Таких батьків, хто передоручав виховання дітей нянькам, порівнював із зозулями.

Ідеї Г.С.Сковороди про залежність суспільного прогресу від поширення освіти та виховання, необхідність самопізнання для вибору “сродної” праці свідчать про те, що у його творчості є елементи соціальної педагогіки. Він також аналізував фактори соціалізації особистості, серед яких – традиції, звичаї та обряди рідного народу.

------------------------ Олександр Васильович Духнович став автором першого на Закарпатті народного букваря – “Книжиці читальної для початківців” (1847), підручників для початкової школи з географії та історії (1831), російської мови (1853), а також “Народної педагогії на користь училищ та вчителів сільських” (1857), яка була першим систематизованим підручником з педагогіки для народних вчителів не лише Закарпаття, а й інших регіонів Західної України.

Виходячи з реальних умов, О.Духнович запропонував у кожному селі обирати “шкільного куратора”, який би збирав кошти на шкільний будинок, оплату вчителів та створення шкільного фонду для забезпечення сиріт і дітей незаможних батьків навчальними посібниками і приладдями.

У 30-40- х роках О.Духнович розпочав на Закарпатті свою літературну та педагогічну діяльність виступав за народність навчання, за викладання рідною мовою, відіграв велику роль у відкритті більше 70 шкіл. Науку і просвіту розглядав як “єдиний засіб і шлях до майбутнього щастя народу”. Серед соціальних факторів становлення особистості називав працю. Сформулював ідею поєднання навчання з сільськогосподарською працею.

Був прихильником принципу природовідповідності у вихованні. На його основі вимагав врахування вікових та індивідуальних особливостей вихованців.

Вирішальну роль у формуванні людської особистості відводив вчителеві. Сімейне виховання О.Духнович розглядав як природній обов’язок батьків.

Діяльність О.Духновича була спрямована на те, щоб не тільки діти міста, а й сільські діти, незалежно від свого матеріального становища, мали змогу опанувати науку.

О.Духнович сприйняв передові педагогічні ідеї свого часу, творчо розвинувши їх на принципах народності, демократизму та гуманізму.

------------Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) український педагог просвітитель, харківська вчителька. Відіграла провідну роль у розвитку недільних шкіл на Україні.

Недільні школи набули великої популярності наприкінці 50-х років. Так називалися школи різного типу для дорослих і підлітків, для тих і інших одночасно, а разом з тим і для дітей: чоловічі і жіночі, а де-не-де змішані.

Перша недільна школа відкрилася 11жовтня 1859 року в Києві на Подолі в будинку повітового дворянського училища, загальне керівництво якою було покладено на професора університету Павлова. Обов’язки вчителів взяли на себе цілком безкоштовно студенти університету. Першого ж дня до школи прибуло 50 учнів, а через кілька днів їх стало вже 110. Зрозуміло, що до недільної школи пішов учитися трудовий народ. Крім читання і письма тут викладали основи рідної історії.

Наприкінці 1859 року такі школи були створені в Білій Церкві (одна), у Могилів-Подільському (чотири), у 1860 р. в Одесі функціонувало п’ять недільних шкіл. Засновуються такі школи в Полтаві, Миколаєві, Єлисаветграді та інших містах (13, 153).

Аристократичні верхи суспільства, зовсім незалежно від їх національності, з самого початку виникнення недільних шкіл розглядали їх як річ непотрібну, шкідливу і небезпечну.

У 1862 році у Харкові заснувала недільну школу Христина Данилівна Алчевська.

Народилася Х. Алчевська у 1841 р. у Борзні на Чернігівщині у сім’ї вчителя. Батько через свою обмежену натуру був проти жіночої освіти. Вона самотужки вчилася читати і писати.

Початок педагогічної діяльності припадає на 60-ті роки. Христина Данилівна відвідувала молодіжні гуртки, захоплювалася творами Г.Чернишевського, О.Герцена, сама писала вірші. Закликала жіноцтво прокинутись і розбудити країну для нового життя.

Недільна школа, відкрита Х. Алчевською у 1862 р. протягом восьми років діяла нелегально у зв’язку із забороною урядом подібних шкіл. Тільки після зняття заборони у 1870 р. була відкрита офіційно.

Недільна школа Х. Алчевської являла собою унікальне, гідне наслідування явище в історії вітчизняної педагогіки. Вона проіснувала півстоліття і стала організаційно-методичним центром створення недільних шкіл для навчання дорослих і підлітків на Україні У ній щороку навчались сотні учениць. Робота школи експонувалась на всесвітніх виставках. Серед тих, кому випало щастя вчитися у ній, були малі дівчатка й зовсім дорослі жінки, жительки міста і селянки з харківських околиць. Поділ на класи здійснювався одночасно за віком і рівнем підготовки. Учні мали можливість отримати початкову освіту безкоштовно. Навчання з усіх предметів велося за спеціальними програмами, що передбачали посилену роботу в класі; на домашнє завдання необхідно було читати художні твори.

На свої кошти Алчевська відкрила школу для сільських дітей у с. Олександрівка на Луганщині. Для дорослого сільського населення вона проводила недільні читання, розробила методико-бібліографічний порадник “Що читати народові?”. Цей порадник одержав багато схвальних відгуків з боку прогресивної громадськості.

Алчевська відстоювала ідею всезагального народного навчання рідною мовою. Вона є основоположником методики навчання дорослих грамоти, розробила цінні зразки уроків письма, читання, бесід про прочитане. З цією метою разом з групою вчительок створила трьохтомний навчальний посібник “Книга дорослих”. 32. Розкрити значення просвітницько-педагогічної діяльності Ю. Федбковича, о. Поповича, С.Смаль- Стоцького, І. Карбулицького для розвитку освіти на Буковині.(не знайшла!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!))))))))