41. Охарактеризувати історичний розвиток форм організації навчання.

Поняття про форми навчання. Розвиток класно-урочної системи та її альтернативи.

Форма навчання – зовнішній вираз узгодженої діяльності вчителя і учнів, що здійснюється в установленому порядку і певному режимі.

Розрізняють загальні і спеціальні форми навчання. Загальні виділяють в залежності від структури спілкування вчителя з учнями:

а) індивідуальне навчання; б) парне; в) групове; г) фронтальне;

Спеціалізується за характером навчання: а) теоретичне навчання (лекція, факультатив); б) практичне (практикум); в) змішаною (урок, семінар, домашня робота); г) трудовою.

Основна форма навчання в сучасній школі – урок. Він лежить в основі класно-урочної системи навчання.

Історично першою склалась індивідуальна форма навчання, пізніше з’явилась індивідуально-групова, де вчитель організовував роботу невеликої групи учнів, але фактично працював з кожним учнем індивідуально. В 16-17 ст. Склалася класно-урочна система навчання, побудована на фронтальній роботі. Запроваджена німецьким педагогом Штурмом і теоретично обґрунтовану Коменським.

Недолік – не дає можливості повністю врахувати індивідуальність школярів: нахили, можливості, здібності, інтереси.

Позитивні риси: (ознаки)

- Постійний склад учнів у класах, приблизно одного віку і рівня підготовки;

- Чітко визначений час початку і кінця уроку, перерв, канікул, семестрів, навчального року.

- Розклад уроків.

- Планування кожного уроку на основі навчальних планів і програм.

На межі 18-19 ст. в Англії виникла бел-ланкастерська система навчання – більш підготовлений учень може передавати отримані від учителя знання 10 іншим учням. 20 ст. - з’явилось багато навчальних систем, які прагнули модифікувати класно-урочну систему в бік індивідуального навчання:

Майнгемська система навчання – диференціація учнів на 4 групи за здібностями: основну, найбільш здібних, малоздібних, розумово-відсталих.

Віннетка – план – індивідуалізована програма самостійного оволодіння знаннями.

42. Охарактеризувати класно-урочну систему та оцінити її ефективність з позиції сучасних завдань освіти і навчання.

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками.

Класно-урочна система є найважливішим винаходом у дидактиці. Вона здолала довгий і складний шлях, прийшовши на зміну індивідуальному навчанню, яке широко застосовувалося в школах стародавнього світу і середньовіччя.

Деякі риси класно-урочної системи мали місце в середні віки в монастирських школах (класи, парти, кафедра вчителя, дзвінки перед початком і наприкінці занять). В епоху Відродження з'явився поділ дітей на класи за знаннями, стали вводитися навчальні плани, урізноманітнювалися методи і прийоми навчання. Класно-урочна система була прийнята також в ієзуїтських школах і колегіумах. У 20-30-х роках XVI століття класно-урочна система застосовувалась у загальнодоступних школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії та в інших країнах.

Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, який перевірив, удосконалив і використовував її основні принципи при організації шкіл у Чехії і Польщі. У "Великій дидактиці" і в "Законах упорядженої школи" (1633-1638) він узагальнив величезний досвід, оформив контури класно-урочної системи, яка вже понад 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах усього світу.

У ХVІ ст. на територіях Правобережної України і Білорусії почався розвиток братських шкіл, де індивідуальна форма навчання замінювалася поступово класно-урочною системою навчання. Наприкінці ХVІІ ст. певні риси цієї системи знайшли відображення в Слов'яно-греко-латинській академії (Москва), а з другої половини ХVІІІ ст. класно-урочна система стала широко застосовуватися в російських народних школах.

Розвиток класно-урочної системи в XIX ст. тісно пов'язаний з ім'ям К. Д. Ушинського, який у своїх працях представив урок як невіддільну і головну форму класно-урочної системи. Розроблена Ушинським теорія уроку заснована на його дидактичному вченні про систематичність, послідовність і міцність засвоєння знань, про наочність і активність учнів у навчанні, на врахуванні психофізіологічних законів і особливостей розвитку дитини.

Класно-урочна система має в школах України такі організаційні ознаки:

1. Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.

2. Основною формою організації навчального процесу є урок.

3. До уроків додаються інші форми навчання в класі.

4. Відвідування уроків школярами є обов'язковим.

5. Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.

Ці організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством ознак культури не тільки в освіті, айв науці.