- •З курсу педагогіки для історичного факультету
- •Характеризувати педагогіку як науку, розкрити її категорії та методологічні основи.
- •2.Розкрити суть педагогіки як науки і навчального процесу.
- •Дати поняття педагогіки як науки про виховання. Показати роль педагогіки у розвитку суспільства та її зв'язок з іншими науками.
- •Розкрити зміст системи педагогічних наук в Україні та взаємозв’язок педагогіки з іншими науками.
- •7. Порівняти Афінську і Спартанську системи виховання, довести їх значущість для розвитку виховання як суспільного явища.
- •8. Охарактеризувати методи педагогічних досліджень та довести їх значущість у діяльності педагоги.
- •9.Розкрити кваліфікаційну характеристику вчителя, показати її роль у підготовці педагогічних кадрів.
- •10.Розрити суть філософського, соціально – морального, професійного і методологічного аспектів підготовки вчителя.
- •11.Порівняти систему освіти в Україні з однією з розвинутих країн Заходу.
- •12.Визначити сутність Болонського процесу та визначити особливості єдиного європейського освітнього процесу.
- •13.Охарактеризувати загальну середню освіту в Україні як основну ланку всебічного розвитку особистості.
- •14. Розкрити зміст закону України «Про освіту», сформулювати основні завдання та систему народної освіти.
- •15.Довести ступеневість структури освіти в Україні.
- •16.Сформулювати завдання педагогічної науки на сучасному етапі.
- •17.Довести дієвість принципів побудови системи освіти на сучасному етапі.
- •18.Дати поняття цілісного педагогічного процесу (цпп), розкрити його структуру та динаміку розвитку.
- •4)Результативний характеризує досягнуті здобутки;
- •5)Ресурсний відображає соціально-економічні, санітарно-гігієнічні, морально-пчихологічні умови.
- •19. Визначити закономірності цілісного педагогічного процесу.
- •20.Розкрити етапність організації педагогічного процесу.
- •21. Розкрити та обґрунтувати роль принципів цілісного педагогічного процесу для активізації пізнавальної діяльності учнів.
- •22. Охарактеризувати педагогічні ідеї однієї із зарубізних політичних концепцій.
- •23. Обгрунтувати основні фактори розвитку і формування особистості.
- •24. Визначити суть поняття «вікова періодизація» у педагогіці та порівняти вікові періодизації Платона Коменського, Руссо.
- •25. Охарактеризувати вікові етапи розвитку школярів та визначити особливості взаємодії учителя зі школярем відповідного віку.
- •26. Охарактеризувати соціалізацію як соціально-педагогічне явище.
- •27. Розкрити основні педагогічні ідеї я.А.Коменського, Дж. Локка, ж.Ж.Руссо ї оцінити їх з позиції сучасності.
- •28.Розкрити гуманізм у педагогічних поглядах педагогів-класиків хіх-хх ст. Й. Песталоцці, й. Гербарта, ф.Дістервега та оцінити можливість їх використання у сучасній школі.
- •31. Охарактеризувати основні особливості розвитку педагогічної думки в україні 17-19 ст. ( г. Сковорода, о.Духнович, к. Ушинський, х. Алчевська).
- •33. Розкрити погляди а. Макаренка на роль колективу у розвитку і формуванні особистості.
- •34. Визначити педагогічні ідеї в. Сухомлинського.
- •35. Сформулювати основні категорії дидактики і розкрити їх роль у структурі процесу навчання.
- •36. Визначити суть процесу навчання,.Розкрити його структуру, методологічні основи та функції
- •37. Довести взаємозв’язок закономірностей та принципів навчання.
- •38. Визначити суть поняття «зміст освіти» та обґрунтувати наукові вимоги до формування змісту освіти.
- •39. Порівняти зміст загальної, політехнічної та професійної освіти.
- •40. Порівняти суть організаційних форм навчання, методів та засобів навчання, навести приклади.
- •41. Охарактеризувати історичний розвиток форм організації навчання.
- •42. Охарактеризувати класно-урочну систему та оцінити її ефективність з позиції сучасних завдань освіти і навчання.
- •43. Обгрунтувати урок як основну форму організації навчання у загальноосвітній школі, визначити основні переваги і недоліки уроку.
- •44. Визначити суть основних типів уроків та охарактеризувати їх структурні елементи.
- •45. Охарактеризувати типи (види) навчання, визначити типи (види) активного навчання.
- •46. Охарактеризувати методи навчання у середній школі. Визначити доцільність їх використання на уроці.
- •47. Довести діалектичний зв’язок змісту, цілей, засобів, форм та методів навчання у стуктурі навчального процесу.
- •48. Розкрити суть та основні функції педагогічного контролю.
- •49. Порівняти види педагогічного контролю та охарактеризувати вимоги до організації різних видів педагогічного контролю.
- •50. Довести необхідність застосування різних форм та методів педагогічного контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •52. Визначити суть та види диференціації у загальноосвітній школі.
- •53. Охарактеризувати проблему та особливості навчання обдарованих учнів.
- •54. Обгрунтувати основні причини відставання учнів у навчанні та окреслити шляхи подолання цього явища у загальноосвітній школі.
- •55.Змоделювати зразки диференційованих завдань для учнів 7 класу з вашого фахового предмету.
- •1.Поняття «диференціації» у навчанні. Види диференціації.
- •56.Скласти план уроку оволодіння новими знаннями з вашого фахового предмету та охарактеризувати особливості завдань для навчально-пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі такого уроку.
- •58.Скласти план уроку узагальнення і систематизації з вашого фахового предмету та охарактеризувати особливості завдань для навчально-пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі такого уроку.
- •59.Скласти план комбінованого уроку з вашого фахового предмету та охарактеризувати особливості завдань для навчально-пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі такого уроку.
- •60.Порівняти особливості підготовки і проведення допоміжних форм організації навчання.
- •61. (1).Дати поняття педагогіки як науки про виховання. Розкрити роль системи виховання у нашій країні.
- •62 (2)Сформулювати основні вимоги до системи виховання. Визначити мету та результат виховання.
- •63 (3).Розкрити суть та структуру теорії виховання.
- •64 (4).Проаналізувати закономірності та принципи виховання, обґрунтувати їх взаємозв'язок.
- •65 (5).Довести діалектичний зв'язок таких категорій педагогіки як виховання, розвиток і формування особистості.
- •66 (6).Охарактеризувати систему методів виховання та визначити умови їх вибору.
- •67 (7).Визначити суть поняття «учнівський колектив», «виховуючий колектив» та охарактеризувати стадії розвитку учнівського колективу.
- •68 (8).Довести взаємовплив колективу й особистості та визначити можливі впливи особистості і колективу.
- •69 (9).Порівняти ідеї а.Макаренка та в.Сухомлинського щодо розвитку особистості у колективі.
- •70 (10).Розкрити зміст і основні напрями діяльності класного керівника.
- •71 (11).Визначити роль і місце змісту виховання у структурі цілісного педагогічного процесу.
- •72 (12). Охарактеризувати зміст і методи морального виховання школярів, визначити шляхи їх реалізації.
- •73.(13)Охарактеризувати зміст, методи і шляхи розумового виховання школярів.
- •74.(14)Охарактеризувати зміст, методи і шляхи естетичного виховання школярів.
- •75.(15)Визначити суть, мету та способи реалізації екологічного виховання у загальноосвітній школі.
- •76.(16)Визначити суть, мету та зміст правового виховання та довести його значущість у формуванні особистості.
- •77.(17)Обгрунтувати роль фізичного виховання у формуванні гармонійно розвиненої особистості, визначити його мету та завдання.
- •78.(18)Розкрити суть національного виховання і реалізацію його ідей у змісті теорії виховання.
- •79.(19)Довести, що вихованість особистості дитини є результатом реалізації змісту основних напрямів виховання , визначивши критерії та рівні вихованості.
- •80.(20)Охарактеризувати виховну справу як основну форму організації виховного процесу загальноосвітньої школи.
- •81.(21)Змоделювати план виховного заходу з метою реалізації естетичного виховання, визначивши макро- і мікроструктурні елементи.
- •82.(22)Порівняти суть понять «виховний захід», «виховна справа», «колективна творча справа» та визначити основні вимоги до складання плану-конспекту виховного заходу.
- •83.(23)Змоделювати план виховної роботи класного керівника на чверть (вік дітей за вибором) та охарактеризувати основні принципи планування виховної роботи класного керівника.
- •84.(24)Обгрунтувати основні принципи управління загальноосвітньою школою в Україні.
- •85.(25)Охарактеризувати органи управління освітою, їх функції та структуру.
- •86(26)Охарактеризувати педагогічний колектив школи та сформулювати основні напрямки діяльності школи і педагогічного колективу.
- •87.(27)Розкрити зміст основних нормативних документів школи.
- •88.(28)Обгрунтувати роль методичної роботи у підвищенні рівня професійної підготовки вчителя.
- •89.(29)Охарактеризувати основні форми методичної роботи у школі.
- •90.(30)Довести, що передовий педагогічний досвід є джерелом розвитку педагогіки.
7. Порівняти Афінську і Спартанську системи виховання, довести їх значущість для розвитку виховання як суспільного явища.
Стародавня Греція – країна, що складалась з ряду не великих рабовласницьких держав (полісів). Найбільш впливовими з них були Лаконія з головним містом Спартою та Аттіка з головним містом Афінами.
В кожній з цих держав склались окремі системи виховання: спартанська і афінська.
Різниця в цих двох системах зумовлена різним характером економічного і політичного розвитку.
Хоч обидві ці держави були рабовласницькими і вся система виховання обслужувала дітей рабовласників. А раби в усій Греції розглядались як “говоряще знаряддя”. Вони були позбавлені усіх людських прав.
Виховання в цих країнах поступово перетворювалось на знаряддя гноблення трудящих експлуататорськими класами і набувало класового характеру.
Спартанське виховання – система виховання в Спарті (Старод. Греції) в VIII – Ivст. До н. е. Спартанська держава розташувалась в Лаконії, в наслідок підкорення дорійцями місцевого населення. Це і визначало їх соціальну структуру: малочислений привілейований – 9 тис. сімей рабовласників (спартанців) тримали в покорі 250 тис. рабів, жили за рахунок експлуатації більшості безправного землеробського населення (періеків та ілотів). У Спарті були сприятливі умови для ведення землеробства.
Важка експлуатація приводила до частих повстань ілотів, безперервні чвари Спарти і Афін примусили Спарту до утворення особливої системи виховання. І так, порівнюючи невелика частина рабовласників Спарти тримала в покорі велику кількість рабів, експлуатувала й інші верстви населення. Щоб тримати в покорі велику кількість рабів і примушувати працювати й інші верстви населення потрібне було сильне військо.
Тому головною метою спартанського виховання було виховання рабовласника, підготувати воїна, який би повністю підтримував спартанську державу.
Освіта в Спарті була привілеєм спартіатів – рабовласників. Вільні періеки одержували лише трудові навички необхідні для заняття ремеслом, торгівлею. Ілоти – пригноблювали землеробне населення, яке вважалось власністю держави і були безправні – не одержували ніякого навчання.
Контроль держави над вихованням спартіатів-рабовласників розпочинався з перших днів в житті дитини. Народжене немовля оглядали члени державної комісії, яка називалася герусією.
Якщо дитина виявлялась кволою, її однімали від матері і знищували, кидаючи немовля у провалля з гори Тайгет.
До 7 років хлопчики виховувались в сім’ї. З семи років їх віддавали на виховання в державні школи інтернатного типу (агели). Від 7 до 18 років діти жили в агелах і харчувались разом, привчались гратися і проводити час один з одним. Проте виховання було суворим. Все виховання переслідувало одну мету: виробити у дітей безвідмовну покору, витривалість, уміння перемагати, тобто, виростити вмілого воїна.
Хлопчики одного віку об’єднувались у загони – агели або іли з військовим розпорядком життя.
Керувати усією справою виховання призначали відому владі людину – педонома (пайс – дитя, номос – управляю). Він призначався старійшинами з числа знатних аристократів. Педоном вів спостереження за моральною поведінкою і військово-фізичними вправами вихованців, карав їх за порушення правил поведінки тощо.
З кожним роком суворість режиму зростала. В юнаків виховували безвідмовну покору старшим. Спали вихованці на твердому ліжкові, одягали легкий одяг. Особливу увагу звертали на фізичне виховання підлітків: їх загартовували силами природи, привчали зносити холод, голод і спрагу, витримувати біль. Багато уваги приділялось військово-гімнастичним вправам. Юних спартатів учили бігати, стрибати, метати диск і спис, боротись, користуватись прийомами рукопашного бою, співати войовничих пісень. Організовувались і спеціальні ігри, що мали войовничий характер. Фізичне виховання підсилювалось музикою, співами танцями та релігійними обрядами.
Музика і співи підбадьорювали, тому дітей вчили гімнів і військових пісень. Для розвитку спритності хлопчикам дозволялась крадіжка з приватних городів або в час громадських трапез. Проте ті, хто попадався з краденим жорстоко карався.
“Що ж до читання та письма, - писав грецький історик Плутарх, - то діти вчились тільки найбільш потрібного, а щодо іншого їх виховання, то мета його була одна: беззастережний послух, витривалість і наука перемагати”.
Особливим завданням було виховання в молоді презирства, жорстокості до рабів. Для цього організовувались нічні облави, набіги на поселення рабів – криптії, під час яких вбивали рабів.
Моральне виховання і політичне виховання давалось під час спеціальних бесід державних керівників з молоддю, в якій вони розповідали про стійкість і мужність предків у боротьбі з ворогами, про героїв. Дітей привчали до чіткості і лаконічності відповідей.
Юнаків у 18-20 років переводили в особливу групу – ефебів, які відбували військову службу. Молоді юнаки 20-30 років одержували право заводитись сім’ями, одружуватись, проте громадянське повноліття здійснювалось в 30 років.
Велику увагу приділяли також у Спарті вихованню дівчаток. Дівчатка повинні були для зміцнення тіла бігати, боротися, метати спис, диск, щоб їх майбутні діти народжувалися міцні тілом. Діючі статути забороняли дівчатам сидіти дома і вести розпещений спосіб життя. Пояснюється це ще й тим, що під час походів і воєн чоловіків, жінки повинні вміти придушити непокірних рабів. В цих умовах охорона лягала на плечі жінок-спартіаток.
Афінське виховання – це система виховання, яка утворилась в Афінах у 7-5ст. до н.е. Поряд із спартанським вихованням вона була однією з найбільш відомих виховних систем Стародавньої Греції.
Афінське виховання мало інший характер виховання.
Економічне життя в Афінах не було таким замкнутим, як у Спарті. В Афінах були більш сприятливі умови для розвитку мореплавства, торгівлі, а також землеробства. На базі розвинутого ремесла, торгівлі, мореплавства в Афінах утвердивсь найбільш прогресивний для того часу державний лад – античної рабовласницької аристократії. Це обумовило розквіт Афінської культури і відповідальний характер афінського виховання.
Мета Афінського виховання – виховати гармонійно розвинену людину, рабовласника.
Воно було різностороннім, включало розумове і естетичне (так зване мусічне – духовне виховання). Мусічне виховання здійснювалось в процесі навчання читання, письму, рахунку, співах, музики, при вивченні ораторського мистецтва, політики, філософії.
Фізичне виховання було направлене на підтримання здоров’я і розвитку сили, сприятливості і краси людського тіла. Це досягалось шляхом вправ, бігу, боротьби, стрибків, метання диску і списа (п’ятибор’я). Моральне виховання ставило завдання і мету – формування дисциплінованості, мужності, почуття власної гідності, скромності, гарних манер.
В Афінах було висунуто ідеал виховання людини в дусі калакагатії (тобто прекрасного у фізичному і моральному розумінні). Для реалізації калакагатії вимагалось поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного виховання. Але цей ідеал стосувався тільки соціальної верхівки рабовласників.
Фізична праця вважалася обов’язком рабів.
Афінське виховання на відміну від спартанського не було повністю державним, тут були школи і приватного типу і державні…
І так до 7 років дітей виховували в сім’ї. Вчили дітей гарним нормам поведінки розповідали казки і міфи про героїв. Велику увагу приділяли іграм.
Дівчатка одержували лише сімейне виховання, що відповідало становищу жінки в рабовласницькому суспільстві. Їх вчили домоводству, шиттю, рукоділлю, грати на музичних інструментах, гарних манер, читати і писати. Взагалі життя жінки було замкнене в частині будинку, так званій генікеї.
Спершу хлопчики 7 – до 13-14 років навчались в школах граматиста і кіфариста (або одночасно, або послідовно – спочатку у школі граматиста, а потім кіфариста). Ці школи були приватними і платними і тому значна частина дітей вільнонароджених, але бідних громадян (так званого демосу) не могла здобути освіту. Заняття в школах вели вчителі – дидаскали (“дидаско” – я вчу, пізніше – дидактика – теорія навчання). До школи хлопчика водив один з рабів, який називався пайдагог (від слів “пайс” дитина, і “агогейн” – вести, раб – дітоводій). В школі граматиста навчали читати, письму, рахунку. Для навчання письму використовували навощені таблички, на яких паличкою (стилем) писали букви. Лічити вчили за допомогою пальців, камінців і лічильної дошки (нагадує рахіфвницю). У школі кіфариста хлопчикові давали елементарне виховання: він вчився музики, співів, декламації (читали уривки з “Ілліади” і “Одісеї”). Будь-яких елементарних вимог до програми навчання не було. Кожен учитель вів свої заняття до уставлених традицій.
З 13-14 – до 16 років хлопчики навчались у палестрі, де під керівництвом педотриба (гр. пейс – дитина, трибус – вправлятися), керівник з фізвиховання в гімнастичних щколах, протягом двох-трьох років діти займалися гімнастикою, системою фізичних вправ (п’ятибор’я), що включала в себе: біг стрибки, боротьбу, метання списа та диска, учились плаванню. Одночасно з молоддю вели бесіди на політичні теми та моральні теми. Фізичним вихованням та бесідами в палестрі керували, не одержуючи за це платні, найвідоміші громадяни. Навчання в палестрі було безплатним і на цьому для значної частини молоді закінчувалось.
Найбільш заможна частина молоді з 16 до 18 років вступала до гімнасії, де вивчала філософію, політику, літературу, для того, щоб підготуватись для участі в управлінні державою і продовжувати займатись гімнастикою.
З 18-20 років юнаки переходили до ефебії, де навчались до 20 років і готувались до військової служби і продовжували свою політичну підготовку. Вони вчились будувати укріплення, орудувати військовими машинами, відбували службу в міських гарнізонах, вивчали морську справу, брали участь в міських святах та театральних виставах.
Афінське виховання носило рабовласницький характер, було класовим. Розшарування в середині рабовласницького суспільства в афінській державі позначилось в галузі виховання в тому, що послідовна підготовка стала доступна лише дітям рабовласників. Діти основної маси населення (демосу) не могли вчитися в школах. Батьки навчали своїх дітей ремесла, деякі навчались грамоти у батьків.