69 (9).Порівняти ідеї а.Макаренка та в.Сухомлинського щодо розвитку особистості у колективі.

А.С. Макаренко визначив колектив як об’єднання людей в основі якого лежать суспільно цінні цілі, спільна діяльність по їх досягненню, розподіл взаємної відповідальності між учасниками колективу, створення органів самоуправління і зв’язки з іншими колективами як такими ж осередками суспільства.  Виховний колектив – педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об’єднує учнів спільною метою та організацією праці. 

А.С. Макаренко увійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії і методики колективістичного виховання, випробуваних ним на практиці протягом 8 років (1920–1928 роки). А.С. Макаренко, спираючись на практичний досвід роботи, визначив основні риси нормального тону дитячої установи: «мажорність», гідність, єдність, захищеність, гальмування.  Його теорія врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання, багато її елементів і понині корисні, особливо для колоній неповнолітніх злочинців, спеціальних шкіл – інтернатів.  Річ у тім, що в системі А.С. Макаренка взаємостосунки активістів і решти колективу будувалися на засадах справедливості і гуманізму, а використання його досвіду за сучасних умов часто – густо далеке від гуманності, і в названих закладах нерідко ґрунтується на жорстокості і знущаннях, що дає педагогам змогу безпідставно звинувачувати всю систему Макаренка в «педагогічному сталінізмі». Зрозуміло, що кінець XX століття за рівнем і якістю педагогічних стосунків з учнями повинен відрізнятися від його початку, коли на всьому, в тому числі і виховному процесі, відчувалися жорстокі наслідки громадянської війни. Звичайно, що не всі досягнення педагогічної думки слід переносити на сучасну школу. Щодо методичної спадщини, то потрібно критично засвоювати думки, ідеї, враховувати ті історичні обставини, умови, коли ідея була висловлена.  Але водночас необхідно зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів гуманістів. А.С. Макаренко залишив невичерпне джерело педагогічної спадщини, адже ретельно вивчаючи його твори, можна знайти ґрунтовну відповідь на найсучасніші педагогічні запитання.  Тому використавши педагогічну спадщину А.С. Макаренка, ми дійсно підвищили рівень вихованості учнів та створили способи успішного виховання молодших школярів в початковій школі. 

Процес пізнання В. О. Сухомлинський розглядав як керовану школою і суспільством діяльність підростаючого покоління щодо оволодіння знаннями. Він досліджував мотиви, емоції, стимули і включив їх у систему активного педагогічного впливу. Результати різних форм впливу на процес пізнання він ставив у залежність від пробудженого почуття подиву, радості відкриття, емоційної сприятливості і тісного зв'язку з практикою, життям. Він вважав емоційну насиченість процесу навчання законом щодо розвитку дитячого мислення.

У багатьох працях Василь Олександрович всебічно проаналізував процес спілкування як закономірність виховання, він виділив усі типи педагогічного спілкування, розглядав його в тісному зв'язку з діяльністю людини.

Колектив він розумів як багатство індивідуальностей, у якому дозріває особистість. Василь Олександрович збагатив і систематизував теорію і методику виховання шкільного колективу, розробив форми його організації, мету і мотиви діяльності. У своїй практиці він застосовував індивідуальне виховання, у якому враховувалися співвідношення суспільних, колективних і особистих інтересів.