14.4. Сутність по­нят­тя "за­хва­т­ка та умо­в­на за­хва­т­ка"

За­хва­т­ка - ча­с­ти­на об'єкта, йо­го кон­стру­к­ти­в­ний або про­с­то­ро­вий еле­мент, з ком­п­ле­к­са­ми од­на­ко­вих бу­ді­ве­ль­но-­мо­н­та­ж­них і спе­ці­а­лі­зо­ва­них ро­біт, що по­вто­рю­ю­ть­ся, в ме­жах яко­го здій­сню­єть­ся та по­в'я­зу­є­ть­ся ро­бо­та окре­мих ви­ко­на­в­ців. Ін­ко­ли, при зве­ден­ні су­ку­п­но­с­ті од­но­рі­д­них об'єк­тів, в якості за­хва­т­ки роз­г­ля­да­є­ть­ся в ці­ло­му окре­мий об'єкт.

При бу­ді­в­ни­ц­т­ві лі­ній­но-­про­тя­ж­них спо­руд (до­ріг, тру­бо­про­во­дів і т.п.) ви­ді­лен­ня за­хва­т­ки у тра­ди­цій­но­му розумінні сло­ва не уявляється мо­ж­ли­вим. На­при­к­лад, при роз­ро­бленні тра­н­шеї ек­с­ка­ва­тор безупин­но пе­ре­мі­щу­є­ть­ся по тра­сі тру­бо­про­во­ду, за­ли­ша­ю­чи по­за­ду се­бе го­то­ву тра­н­шею. За­хва­т­ки як та­кої в да­но­му ви­пад­ку не­має. При зве­де­нні та­ких об'єк­тів за­хва­т­ка є умо­в­ним до­по­мі­ж­ним по­нят­тям, вве­де­ним для ви­ко­ри­с­тан­ня по­зи­ти­в­них яко­с­тей по­то­ко­во­го ме­то­ду. Під умо­в­ною за­хва­т­кою розуміють ді­ля­н­ку лі­ній­но-­про­тя­ж­ної спо­ру­ди, на якій ви­ко­ну­є­ть­ся той чи ін­ший бу­ді­ве­ль­ний про­цес або ком­п­лекс ро­біт за оди­ни­цю ча­су.

Б15

3.9. На під­ста­ві яких ви­хі­д­них ма­те­рі­а­лів здій­с­ню­є­ть­ся роз­роб­лення про­е­к­ту ор­га­ні­за­ції бу­ді­в­ни­ц­т­ва (поб)

Ос­но­в­ни­ми ви­хі­д­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми для скла­дан­ня ПОБ є:

да­ні ін­же­не­р­них ви­шу­ків, а са­ме ма­те­рі­а­ли то­по­г­ра­фо-­ге­о­де­зі­ч­них, ін­же­не­р­но-­ге­о­ло­гі­ч­них та гі­д­ро­ге­о­ло­гі­ч­них ви­шу­ків;

да­ні про при­йня­ті об'єм­но-­пла­ну­валь­ні та кон­стру­к­ти­в­ні рі­шен­ня, узго­дже­ні з бу­ді­ве­ль­ни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми;

да­ні про по­ту­ж­ність, стру­к­ту­ру, до­ся­г­ну­ті ви­ро­бі­т­ки бу­ді­ве­ль­них та спе­ці­а­лі­зо­ва­них ор­га­ні­за­цій, які за­лу­ча­ю­ть­ся до про­це­су зве­ден­ня об'єкта;

ві­до­мо­с­ті про мо­ж­ли­вість за­без­пе­чен­ня май­бу­т­ньо­го бу­ді­в­ни­ц­т­ва ма­те­рі­аль­но-­те­х­ні­ч­ни­ми та тру­до­ви­ми ре­сур­са­ми;

про­е­к­ти-­ана­ло­ги.

1.9. Сутність рі­з­но­ма­ні­т­них під­хо­дів, які ви­ко­ри­с­то­ву­ю­ть­ся при пла­ну­ван­ні, їх по­зи­ти­в­ні яко­с­ті й не­до­лі­ки

У ни­ні­ш­ній час ви­ко­ри­с­то­ву­ю­ть такі ос­но­в­ні під­хо­ди: пла­ну­ван­ня від до­ся­г­ну­то­го (ін­ко­ли йо­го ще на­зи­ва­ють іне­р­цій­не), оп­ти­маль­не й ада­п­ти­в­не пла­ну­ван­ня. У чи­с­то­му ви­гля­ді жо­ден із під­хо­дів у пра­к­ти­ці не за­сто­со­ву­є­ть­ся. Як пра­ви­ло, ма­є­мо спра­ву з де­якою су­мі­ш­шю цих під­хо­дів, але один із них є до­мі­ну­ю­чим.

ПЛАНУВАННЯ ВІД ДОСЯГНУТОГО пе­ре­дба­чає вста­но­в­лен­ня пла­но­вих за­вд­ан­ь­ пр­о­по­р­цій­но до якоїсь тен­де­н­ції, що скла­ла­ся від ба­зо­во­го (пе­рі­о­ду, що пе­ре­дує пла­но­во­му) рі­в­ня. На­при­к­лад, за зві­т­ний пе­рі­од бу­ді­ве­ль­на ор­га­ні­за­ція за­без­пе­чи­ла зро­с­тан­ня про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці на 4%. На пе­рі­од, що роз­г­ля­да­є­ть­ся, їй вста­но­в­лю­ють один і той са­мий темп зро­с­тан­ня по­ка­з­ни­ка, а почасту й біль­ше.

По­зи­ти­в­ною які­с­тю та­­ко­­г­о­ під­хо­­­ду є йо­го про­с­то­та і, як на­слі­док, мо­ж­ли­ві­с­ть ви­ко­ри­с­тан­ня при роз­ро­бленні пла­но­вих за­вдань ви­ко­на­в­ців ни­зь­кої про­фе­сій­ної під­го­то­в­ле­но­с­ті. До не­до­лі­ків мо­ж­на від­не­с­ти не­мо­ж­ли­вість ви­яв­лен­ня та ви­ко­ри­с­тан­ня іс­ну­ю­чих ре­зер­вів ви­ро­б­ни­ц­т­ва. У роз­ро­б­ле­но­му пла­ні ли­ше про­дов­жу­ють роз­ви­ва­ти­ся - як позитивні, так і негативні - тенденції, що сти­хій­но ви­ни­к­ли в си­с­те­мі. Крім то­го, одер­жа­ні вна­с­лі­док ді­я­ль­но­с­ті ор­га­ні­за­ції тех­ні­ко-­еко­но­мі­ч­ні по­ка­з­ни­ки вельми ча­с­то, осо­б­ли­во при по­рі­в­нян­ні од­но­ти­п­них ор­га­ні­за­цій, не ві­до­бра­жа­ють реального стану речей.

ОПТИМАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ. Сутність та­ко­го під­хо­ду по­ля­гає у зна­хо­джен­ні й при­йнят­ті у ви­гля­ді про­гра­ми ро­біт най­ра­ці­о­наль­нішого (оп­ти­маль­но­го) з де­яких мо­ж­ли­вих ва­рі­ан­тів пла­ну за за­зда­ле­гідь за­да­ними по­ка­з­ни­ками (кри­те­рі­ями). Для цьо­го го­ту­ю­ть­ся й ана­лі­зу­ю­ть­ся рі­з­но­ма­ні­т­ні мо­ж­ли­ві ва­рі­ан­ти шля­хів і способів до­ся­г­нен­ня поста­в­ле­них ці­лей.

У сутності оп­ти­маль­но­го пла­ну­ван­ня про­яв­ля­є­ть­ся і йо­го ос­но­в­на по­зи­ти­в­на якість: ­пр­и­­йня­тий план грунту­є­ть­ся на ана­лі­зі мо­ж­ли­вих шля­хів до­ся­г­нен­ня поста­в­ле­них ці­лей і, як наслідок, за­без­пе­чує до­ся­г­нен­ня їх із най­ме­н­ши­ми ви­тра­та­ми.

Ос­но­в­ний не­до­лік та­ко­го під­хо­ду по­ля­гає в то­му, що роз­ро­б­ле­ний оп­ти­маль­ний план є вельми жор­с­т­ким, оскіль­ки він вста­но­в­лює кон­к­ре­т­ні тер­мі­ни по­ча­т­ку й за­кін­чен­ня ро­біт, ви­ко­на­в­ців, дже­ре­ла й тер­мі­ни над­хо­джен­ня ре­сур­сів і т.ін. При змі­ні пра­к­ти­ч­но будь-­якої умо­ви роз­ро­б­ле­ний ра­ні­ше план ви­ма­гає зна­ч­но­го ко­ри­гу­ван­ня, а ін­ко­ли й до­ко­рін­ної пе­ре­роб­ки. Водночас при роз­ро­бленні пла­ну вра­хо­ву­ю­ть­ся тіль­ки ті мо­ж­ли­во­с­ті й об­ме­жен­ня, що вста­но­в­ле­ні (ви­яв­ле­ні) роз­ро­б­ни­ка­ми на мо­мент йо­го скла­дан­ня. А при­йня­тий "оп­ти­маль­ний план" в кі­н­це­во­му підсумку є най­більш ра­ці­о­наль­ним із роз­г­ля­ну­тих. Кіль­кість та­ких ва­рі­ан­тів, ура­хо­ву­ю­чи ре­аль­ні мо­ж­ли­во­с­ті ви­ро­б­ни­ц­т­ва, об­ме­же­на. То­му ба­га­то мо­ж­ли­во­с­тей і ва­рі­ан­тів здій­с­нен­ня про­гра­ми ро­біт вза­га­лі не роз­г­ля­да­ю­ть­ся.

Окрім ін­шо­го, та­кий під­хід ви­ма­гає від­по­ві­д­ної спе­ці­аль­ної під­го­тов­ки як ке­рі­в­ни­ків, так і ви­ко­на­в­ців, а та­кож ви­ко­ри­с­тан­ня до­ро­го­го тех­но­ло­гі­ч­но­го та тех­ні­ч­но­го за­без­пе­чен­ня - на­яв­но­с­ті про­гра­м­но­го за­без­пе­чен­ня, об­чи­с­лю­валь­ної тех­ні­ки й т.п.

АДАПТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ. Сутність йо­го по­ля­гає у ство­рен­ні еко­но­мі­ч­но­го й со­ці­аль­но­го ме­ха­ні­з­му, що сти­му­лює та за­без­пе­чує ба­жа­ний роз­ви­ток го­с­по­дар­сь­кої си­с­те­ми. При ви­ко­ри­с­тан­ні та­ко­го під­хо­ду ува­га при­ді­ля­є­ть­ся ство­рен­ню ме­ха­ні­з­му, який би сти­му­лю­вав ви­ко­на­в­ця роз­ви­ва­ти си­с­те­му у за­да­но­му (не­об­хід­но­му роз­ро­б­ни­ку) на­пря­м­і. На­при­к­лад, вста­но­в­лен­ням ті­єї чи ін­шої став­ки по­да­т­ків на роз­ви­ток со­ці­аль­ної чи ви­ро­б­ни­чої ба­зи, впро­ва­джен­ням та роз­роб­ленням но­вих тех­но­ло­гій і бу­ді­ве­ль­них ма­те­рі­а­лів, зве­ден­ням об'єк­тів для по­треб дер­жа­ви (держ­за­мо­в­лен­ня) або для ін­ших за­мо­в­ни­ків.

Скла­д­ність упро­ва­джен­ня ада­п­ти­в­но­го під­хо­ду по­ля­гає переважно в то­му, що вста­но­в­лен­ня та­ких ва­же­лів (ме­ха­ні­з­му) ви­ма­гає зна­ч­них об­ся­гів спе­ці­аль­них до­слі­джень і ви­ко­на­в­ців ви­со­кої ква­лі­фі­ка­ції.

У пра­к­ти­ці бу­ді­ве­ль­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва, як вже за­зна­ча­ло­ся, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­ть усі три під­хо­ди. Пер­ший і тре­тій за­сто­со­ву­ю­ть при вста­но­в­лен­ні пла­но­вих по­ка­з­ни­ків, дру­гий - при пла­ну­ван­ні ви­ро­б­ни­чо-­го­с­по­дар­сь­кої ді­я­ль­но­с­ті бу­ді­ве­ль­ної ор­га­ні­за­ції, в то­му чи­с­лі при роз­ро­б­ленні ка­лен­да­р­них пла­нів і про­е­к­ту­ван­ні бу­д­ге­н­п­ла­нів.

. Ха­р­а­­к­те­ри­с­ти­ка сут­ності ал­го­ри­т­мів "ка­лі­б­ру­ван­ня" і "згла­джу­ван­ня", які ви­ко­ри­с­то­ву­ю­ть­ся при вирі­шен­ні зав­дань (задач) ка­лен­да­р­но­го пла­ну­ван­ня

Ідея алгоритму КАЛІБРУВАННЯ полягає в тому, що на черговий відрізок ча­су, який ро­зглядається (зміна, день, тиждень, місяць, квартал або рік), ставляться в чер­гу на "об­слу­го­ву­ван­ня", тобто на­ді­ля­ю­ть­ся не­об­хід­ни­ми ре­сур­са­ми, ро­бо­ти від­по­ві­д­но до при­зна­че­но­го прі­о­ри­те­ту. Він ніби "ка­лі­б­рує" окре­мі ро­бо­ти по чер­го­во­с­ті за­без­пе­чен­ня їх на­яв­ни­ми в ор­га­ні­за­ції ре­сур­са­ми. На­при­к­лад, при ви­ко­ри­с­тан­ні сі­т­ко­вих гра­фі­ків у такому по­ряд­ку: спо­ча­т­ку ро­бо­ти, які зна­хо­дя­ть­ся на кри­ти­ч­но­му пу­ті, а потім ін­ші ро­бо­ти - в по­ряд­ку зро­с­тан­няїх ре­зер­вів ча­су. Та­кий під­хід ви­ко­ри­с­то­ву­є­ть­ся у тих ви­пад­ках, ко­ли здій­с­ню­є­ть­ся на­бір ро­біт, що пла­ну­ю­ть­ся до ви­ко­нан­ня, на кон­к­ре­т­ний про­мі­жок ча­су.

Ідея ал­го­ри­т­му ЗГЛАДЖУВАННЯ по­ля­гає в то­му, що спо­ча­т­ку роз­ро­б­ля­є­ть­ся де­який (по ран­ніх чи пі­з­ніх до­пу­с­ти­мих тер­мі­нах здій­с­нен­ня ро­біт) мо­ж­ли­вий ва­рі­ант пла­ну. Пі­с­ля цього в межах існуючих резервів часу змінюють на осі часу положення робіт чи інтенсивності їх виконання доти, поки не буде досягнуто алгоритмічного оптимуму показника використання ресурсу або знайдений практично прийнятний "згладжений" графік споживання ресурсів. Такий підхід використовують у випадках, коли задані жорсткі обмеження на тер­мі­ни за­вер­шен­ня ро­біт і по­трі­б­но оп­тимiзувати якийсь по­ка­з­ник яко­с­ті ви­ко­ри­с­тан­ня ре­сур­сів, на­при­к­лад мі­ні­мум їх пе­ре­ви­щен­ня над за­да­ним рі­в­нем.