- •1. Політика як суспільне явище, її сутність та структура.
- •2. Поняття, предмет та методи політології.
- •3.Функції політології та політики
- •4.Місце політології в системі суспільних наук.
- •5.Політико-правове вчення Аристотеля і Платона.
- •6.Політична думка Стародавнього Сходу.
- •7.Суспільно-політичні доктрини античності.
- •8.Політична думка Західноєвропейського Середньовіччя.
- •9.Політичні погляди епохи Відродження та Реформації.
- •10.Концепції політики і держави епохи Просвітництва.
- •13. Українська політична думка хvі-хvііі ст.
- •14. Конституція Пилипа Орлика.
- •15. Плюралізм українських політичних концепцій хіх – початку хх століття.
- •16. Етапи становлення політології як науки.
- •17. Інституювання політології в Україні.
- •18. Влада як суспільне явище, її джерела та засоби здійснення.
- •19. Сутність політичної влади та її концепції.
- •20. Легітимність політичної влади та її типи.
- •21. Сутність політичної системи, її структура та типологія.
- •22. Напрямки і проблеми становлення політичної системи сучасної України.
- •23. Політичний процес, режими його протікання.
- •24. Політична організація суспільства.
- •26. Теорії походження і сутності держави.
- •25. Походження, сутність та функції держави.
- •27. Типи і форми держави.
- •28. Державна влада та принцип її поділу.
- •29. Республіка як форма правління.
- •30. Правова і соціальна держава.
- •31. Структура державної влади в сучасній Україні.
- •32. Сутність демократії, її форми та основні ознаки.
- •33. Умови становлення та ефективності демократії.
- •34. Теорія поліархії.
- •35. Класифікація концепцій і моделей демократії.
- •36. Сутність та ознаки громадянського суспільства.
- •37. Співвідношення громадянського суспільства і держави.
- •38. Основні концепції громадянського суспільства.
- •39. Сутність, ознаки та типи політичного режиму.
- •40. Основні характеристики тоталітарного політичного режиму
- •41. Авторитарний політичний режим та його соціальна роль
- •42. Основні характеристики демократичного політичного режиму.
- •43. Сутність та структура політичної партії.
- •44. Класифікація та функції політичних партій.
- •45. Типологія партійних систем.
- •46. Суспільно-політичні організації і рухи в політичній системі суспільства.
- •47. Стадії розвитку суспільно-політичних рухів.
- •48. Політична соціалізація особи.
- •49. Сутність, теорії та типологія політичного лідерства.
- •50. Сутність політичної ідеології, та класичні уявлення про неї.
- •51. Сучасні політико-ідеологічні доктрини.
- •52. Соціально-етнічні спільності та етапи формування нації.
- •53. Етнонаціональні відносини та етнонаціональна політика.
- •54. Право націй та самовизначення і форми його реалізації.
- •55. Етапи становлення нації.
- •56. Сутність націоналізму та інтернаціоналізму.
- •57. Форми і функції політичних відносин.
- •58. Сутність і типологія політичної культури.
- •59. Економічна політика, її структура та механізми реалізації.
- •60. Економічний вимір політики.
- •61. Міжнародні відносини, їх форми та принципи реалізації.
- •62. Основні міжнародні та регіональні політичні організації.
- •63. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення.
59. Економічна політика, її структура та механізми реалізації.
Економічна політика - це діяльність політичних суб'єктів (держави, політичних партій, рухів тощо) щодо вироблення і реалізації системи практичних заходів з метою впливу на економічний стан суспільства. Сферою економічної політики є взаємодія економіки і політики. Суб'єктами економічної політики виступають політична влада, різні політичні структури, недержавні союзи, об'єднання, система лобіювання. Об'єктом економічної політики є економічна система в цілому або окремі її ланки. Структура економічної політики: структурна політика, науково – технічна, фінансово – кредитна, інвестиційна, податкова, соціальна, бюджетна, зовнішньо – економічна політика. Призначення економічної політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам в економіці. Цілі економічної політики: економічне зростання; ефективна зайнятість; стабільний рівень цін; зростання економічної ефективності; захист і підтримка принципів економічної свободи; соціальна безпека і стабільність. Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу. Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсу економічної політики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічного процесу: монополії; великого промислового і фінансового капіталу; профспілок; політичних партій і громадських об'єднань.
60. Економічний вимір політики.
Економічна політика - система цілей ек. розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних держ. рішень та заходів, спрямованих на досягн. цих цілей з використанням держ. влади в сфері економіки. Також ЕП можна визначити як діяльність пол. суб'єктів щодо регулювання ек. процесів. Суб'єктами ЕП є політ. влада, політ. структури (держава і недерж .політ. інстит.). Головним суб'єктом ЕП є держава Об'єктом є екон. система в цілому чи окремі її ланки. Сферою ЕП є взаємодія ек-ки і політики. Складність ЕП полягає в тому, що передбачаючи досягнення певної мети, вона торкається чимало господарських сфер (фінанси, кредит, грош. обіг). Виділяють 7 із 42 основних вимірів (критеріїв) ефективності політики: 1) темп інфляції :чим нижче, тим краще, норма-3-4% на рік, гран. доп. - 30% у рік; 2) величина дефіциту держ. бюджету: до 3-4% планованого ВВП, перевищ. Призв. до зрост. ТІ; 3) рівень золотовалютного резерву: стандартне менше 1/4 річного обсягу імпорту; 4) приріст грош маси на рік: стандарт-планований приріст ВВП; 5) об'єм страхових послуг ВВП держави: не менше 4-8%; 6) частка власного капіталу комерц. банків щодо залучених коштів: не менше 8%; 7) стійкість нац. Валюти щодо твердих валют (зокрема долара). Найважливіші показники: 1,3,7
61. Міжнародні відносини, їх форми та принципи реалізації.
Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічний, правових, дипломатичних та інших зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені. Міжнародні відносини є особливим різновидом суспільних відносин. З одного боку, вони — своєрідне втілення внутрісуспільних відносин, з іншого — якісно нова система з притаманними тільки їй рисами. Вони характеризуються взаємодією таких суб'єктів політичного життя, як держави, народи, політичні й громадські організації рухи і навіть окремі особи різних країн. Забезпечують інтереси соціальних груп за межами національних держав, відносини між державами, міждержавними організаціями, партіями, компаніями, приватними особами різних держав, і інтеграційні зв'язки, які формують людське співтовариство. Міжнародні відносини слід розглядати як систему систем, макросистему, в якій функціонують у суперечливій єдності й взаємодії різні її елементи і ланки, що представляють різноманітні інтереси держав, ідеологічні настанови їх громадських рухів і організацій. На міжнародні відносини активно впливають загальнолюдські інтереси. Стрижневим елементом міжнародних відносин є політичні відносини. Головним суб'єктом міжнародних відносин є держава. Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи: 1)відносини, які ґрунтуються на балансі сил; 2) відносини, що спираються на баланс інтересів. Види міжн. відносин розрізняють або за сферою суспільного життя (екон, пол, військово - стратегічні), або за суб’єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні). М.В. розрізняють також за за ступенем їх розвитку :високий, середній, низький. Нарешті з точки тору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин: нестабільності, суперництві, ворожнечі, конфлікту, війни або мирного співіснування, довіри, співробітництва, політичного вирішення проблем на основі цивілізованого узгодження державами своїх інтересів. У просторі міжнародних відносин відсутнє центральне ядро влади, рішення якого були б обов'язковими для всіх держав, інших суб'єктів міжнародного політичного життя. Тому світовий політичний процес певною мірою є стихійним, хоча в останні десятиліття простежуються спроби його впорядкування, зміцнення миру і стабільності у світі.