54. Право націй та самовизначення і форми його реалізації.

Ідея права народів на самовизначення отримала в сучасному світі широкого поширення: вона декларована у двох «твердих» джерелах міжнародного права - Міжнародних Пактах про права людини, прийнятих в 1966 році, міститься в багатьох деклараціях Генеральної Асамблеї ООН, документах міждержавних і міжнародних неурядових організацій; до неї часто апелюють в ході етнічних конфліктів і рухів за незалежність. У міжнародному праві відсутні норми, що встановлюють, в яких випадках і за яких умов народи мають можливість реалізовувати своє право на самовизначення. До таких умов повинні ставитися принаймні такі обставини: наявність спільності, що може реалізувати право на самовизначення, і відсутність обмежень, які існують для вибору форми та змісту реалізації права на самовизначення.

55. Етапи становлення нації.

Існують три основні шляхи формування єдиної нації в багатоетнічній державі. Один з них передбачає поступове руйнування етнічних культур і їх злиття в єдину національну культуру, яка стає домінуючою у цій спільноті. Даний спосіб відомий під назвою «плавильний казан» (melting pot). Цей шлях є характерним для молодих націй, і дуже наочним прикладом тут можуть бути Сполучені Штати Америки.

Другий шлях полягає в тому, що єдина нація формується під знаком «нового майбутнього», коли в суспільстві починають домінувати нові спільні політичні та економічні інтереси, які пригнічують відповідні приватні інтереси етнічного характеру. Як приклад тут можна навести досвід Радянського Союзу, де була сформована єдина нація - радянський народ.

Третій шлях формування єдиної нації полягає в тому, що вона створюється без руйнування етнічних культур і самобутності входять до складу даної нації етносів. Характерними прикладами тут є Австралія, Мексика і Сінгапур, де формування нації є однією з пріоритетних завдань урядів, планомірно здійснюють відповідну державну політику. Однак, цей шлях є і найскладнішим, хоча і найбільш перспективним, оскільки він дозволяє не тільки зберегти для майбутніх поколінь все багатство історичної та культурної спадщини кожного етносу, але також використовувати і його сучасний потенціал у встановленні економічних та культурних зв'язків з іншими країнами.

56. Сутність націоналізму та інтернаціоналізму.

Націоналізм - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою. У своїй основі націоналізм проповідує вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і роботу на благо власного народу, об'єднання національної самосвідомості для практичної захисту умов життя нації, її території проживання, економічних ресурсів та духовних цінностей. Він спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму. Ця ідеологія прагне до об'єднання різних верств суспільства, незважаючи на протилежні класові інтереси. Вона виявилася здатною забезпечити мобілізацію населення заради спільних політичних цілей в період переходу до капіталістичної економіки. В силу того, що багато сучасних радикальних рухів підкреслюють своє націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною та релігійною нетерпимістю. Така нетерпимість засуджується прихильниками поміркованих течій у націоналізмі.

Інтернаціоналізм (від лат. Inter - «між» і natio - «народ») - ідеологія, що проповідує дружбу та співробітництво між націями. Існують різні варіанти інтернаціоналізму: зокрема, пролетарський інтернаціоналізм у марксизмі позначає солідарність пролетарів різних країн у боротьбі проти експлуататорів. У наш час цим терміном позначає себе також ліва ідеологія, яка намагається запропонувати альтернативний варіант глобалізації. Поняття використовується в якості антитези націоналізму. (Прикладами такої міжнаціональної співпраці є Організація Об'єднаних Націй, Європейський союз)