2. Створення запитів, форм і формування звітів при роботі з базами даних. Приклади.

Запити є одним із основних інструментів опрацювання даних в СУБД, він дає змогу вибрати дані із однієї чи кількох взаємо­пов'язаних таблиць, провести обчислення та одержати результат у вигляді таблиці, поновити дані в таблиці, подати чи вилучити із неї записи.

СУБД МS Ассеss дає змогу створювати кілька видів запитів:

1. Запит на вибірку, за допомогою якого можна із взаємо­пов'язаних таблиць та заздалегідь створених запитів вибрати дані.

2. Запит на створення таблиці будується на основі запиту на вибірку і результати зберігаються у новій таблиці.

3. Запити на оновлення, додавання, вилучення даних відносяться до запитів дій, в результаті виконання яких змінюються дані в таблицях.

4. Перехресні запити відображають результати статистичних розрахунків, виконаних по даним з одного поля.

5. Запит з параметром.

Створення запиту на вибірку. Припустимо, що вас цікавить така інформація: які крайні брали участь в олімпіаді ;а скільки спортсменів від кожної країни було представлено. Очевидно, що такий запит має бути підготовлений на основі таблиць Країни та Спортсмени.

• Відкрийте вікно бази даних і клацніть по вкладці Запроси. У діалозі, що з'явиться, виберіть позицію Простойзапрос.

• У подальших діалогах вибрати таблиці, на основі яких ство­рюватиметься запит, і вказати поля, що будуть присутні взапиті.

• В останньому діалозі залишіть установленим перемикач Подробний (виведення кожного поля кожного запису) і клацніть по кнопці Готово.

Форма — це об'єкт бази даних, в якому її розробник розміщує елементи управління для прийняття дій користувача для введен­ня, відображення та зміни в полях. Форми використовуються у БД для введення даних в таблицю; відкриття інших форм чи зві­тів та вибору, перегляду та друкування звіту.

Форма завжди створюється на базі таблиці або запиту, що створює зв'язок між формою і відповідною таблицею, однією чи кількома, який дає змогу переносити їх до відповідних таблиць після введення або зміни.

У СУБД МS Ассеss можна працювати з формами в двох режи­мах: режимі форми та режимі конструктора форми.

У режимі форми вона являє собою вікно, яке, як правило, ви­користовується для введення одного чи кількох записів. Цей ре­жим є основним режимом, в якому здійснюється введення або зміна табличних даних. Для налагодження форми необхідно пе­реключатися в режим конструктора форм. '

Користувач може створити форму самостійно або скориста­тися майстром, який прискорює процес її створення, оскільки автоматично виконує всю основну роботу. При використанні майстра БД МS Ассеss видає запрошення на введення даних, на основі яких створюється форма.

Залежно від призначення та елементів, які містяться у формі, розрізняють: кнопкові, стрічкові, табличні, стовчикові форми та форми з діаграмою.

Звіти призначаються для відображення даних, які організую­ться та форматуються відповідно до потреб користувача. За до­помогою звітів складаються комерційні зведення, списки теле­фонів або списки розсилки.

Звіт — ефективний засіб для організації даних при виведені на друк. За допомогою звіту можна вивести необхідні відомості в потрібному вигляді. Більшість інформації у звіті вибирається із базової таблиці чи запиту, який є для нього джерелом даних. Інша інформація вводиться при розробці звіту.

Користувач має змогу розробити звіт самостійно або створити його за допомогою майстра. Після виклику майстра виводяться діалогові вікна із запрошенням ввести необхідні дані, і звіт ство­рюється на основі відповідей користувача. Далі користувачеві дозволяється перейти до режиму конструктора та внести зміни до стандартного створеного звіту.

Простий звіт містить всі поля і записи із базової таблиці чи запиту. При цьому можна розташувати по-різному поля: стовп­чиком, рядком.

БІЛЕТ №18

1. Поняття про растрову та векторну графіку. Системи опрацювання графічної інформації. Типи графічних файлів.

Розрізняють два принципи побудови графічних зображень: растровий та векторний.

Растрове зображення складається з точок — пікселів, які збе­рігають інформацію про яскравість та колір. Якість растрових малюнків достатньо висока, але вони займають великий обсяг пам'яті. Растрове зображення нагадує аркуш паперу в клітинку, на якому кожна клітинка зафарбована яким-небудь кольором.

Кожний растровий малюнок має певну кількість точок по го­ризонталі і вертикалі. Ці два числа характеризують розмір ма­люнка. Розмір малюнка в пікселях записують у вигляді: X — кількість пікселів по горизонталі, V — кількість пікселів по вер­тикалі. Наприклад для операційної системи Windows типові роз­міри екрану дисплея в піксеЛях 640*480, 1024*768, 1240*1024. Очевидно, що чим більша кількість пікселів міститься по гори­зонталі та вертикалі за одних і тих самих геометричних розмірів малюнка, тим вища якість відтворення малюнка.

Крім розмірів, малюнок характеризується також кольором кожного пікселя. Таким чином, для створення або збереження растрового малюнка необхідно вказати його розміри і колір кож­ного пікселя.

Растрова графіка дає змогу одержати високу якість зобра­ження, тому що ефективно представляє реальні образи. Недолік растрової графіки — великі розміри файлів, що зберігають растровий малюнок.

Векторні зображення будуються за допомогою математичного опису простих об'єктів — ліній, кіл, з яких створюються більш складні. Такі прості об'єкти називаються примітивами. Перева­гою векторної графіки є те, що файли, які зберігають векторний малюнок, за розміром в 1-1000 разів менші, ніж аналогічні рас­трові файли.

Векторна графіка повністю використовує всі переваги роздільної здатності того конкретного пристрою, на який виво­диться малюнок. Векторні команди просто покіломляють при­строю виведення, що необхідно намалювати об'єкт заданого роз­міру, використовуючи стільки точок, скільки можливо. Векторна графіка дає змогу також легко редагувати окремий об'єкт у ма­люнку, не впливаючи на інші частини.

Недоліком векторної графіки є «неприродність» малюнка. Природа уникає прямих ліній, і не всякий малюнок можна скла­сти з кіл та прямих ліній без втрати якості. Через це векторну графіку в основному використовують для побудови креслень, стилізованих малюнків.

Прикладна програма, призначена для створення й опрацю­вання графічних зображень на комп'ютері, називається графіч­ним редактором. Програма графічного редактора дає змогу ство­рювані нею зображення записувати у файл, а також посилати зображення на пристрій виведення. Графічні програми зазвичай використовуються разом зі сканерами, кольоровими принтера­ми, цифровими фотоапаратами та іншою апаратурою одержання й опрацювання зображень. Для роботи з растровими (точкови­ми) зображеннями призначені растрові редактори (Adobe Photoshop, Согеl РhotoPaint, Раіпt та ін.). Для створення векторних зображень служать векторні редактори (СогеlDraw, АdobeIllustrator, Хага та ін.).

Існує багато форматів для запису графічних зображень у файл. Існують растрові формати, які використовуються для збе­реження растрових зображень (розширення файлів ВМР, РСХ, ТІFF, GIF, JPG та ін.); векторні формати (розширення СGМ, CDR, WМF, ЕМFР); метафайлові формати, які підтримують обидва види графіки WРG, СGМ).

Графічні редактори, як правило, дають змогу працювати з графічними файлами кількох форматів, конвертувати файли з одного формату в інший.

2. Поняття гіпертексту. Засоби створення та перегляду гіпертекстових документів. Особливості мови розмітки НТМL. Тегова модель. Класифікація тегів. Основні теги мови НТМL для створення гіпертекстового документа. Приклади.

Гіпертекст став основним видом організації інформації в Інтернет. Інформація, підготовлена у вигляді гіпертексту, це елек­тронна інформація, і працювати з нею можна тільки на комп'ютері. Створити її точну «паперову» копію не можливо.

Гіпертекст — документ, який містить посилання на інші до­кументи. Техніка читання звичайного тексту полягає в тому, що, закінчивши читання однієї сторінки, слід приступити до іншої. Технологія гіпертексту дає змогу вільно переходити із сторінки на сторінку — ніякого заздалегідь встановленого порядку читан­ня не існує. Н,аіічастішс посилання виділяється на фоні екрана монітора за допомогою зміни кольору та підкреслення. У цьому випадку її називають «гіперсилкою». Гіперсилкою можна вважа­ти слово, фразу або графічний елемент, якщо курсор, що вста­новлено на цьому об'єкті, змінює своє зображення.

Гіпертекст за допомогою гіперсилок зв'язує між собою багато документів. Таким чином один об'єкт з'єднується множиною зв'язків з іншими об'єктами. Кожний з таких об'єктів може яв­ляти собою як звичайний текст, так і гіпертекст.

Для створення гіпертексту використовується спеціальна мова НТМL — Нурег Техt Магкuр Language — мова розмітки гіпертек­сту. Ця мова була розроблена для того, щоб при створенні Доку­менту, можна було не думати про різницю в програмному і апа­ратному забезпеченні комп'ютерів, на якому цей документ пере­глядатиметься.

При створенні документа в НТМL робиться акцент на його структурі. У той час, як будь-який документ концентрує увагу на зовнішньому вигляді документа, НТМL визначає формат представлення інформації, при використанні якого не потрібно думати про форматування тексту, а можна повністю зосередити­ся на його змісті.

Приклади гіпертекстових редакторів: HTMLed, webedit, HTMLWriter

Після створення за допомогою мови НТМL відповідного файла, для підготовки якого можна скористатися текстовим ре­дактором Блокнот або іншим, що дає змогу готувати файли у текстовому форматі, його можна відобразити у вигляді Web-документа, використовуючи будь-який браузер.

Тегова модель файла. Команди мови НТМL називаються тегами. Теги бувають одиничними і парними. Більшість тегів парні, як, наприклад, тег означення html-файла: <НТМL>...</ НТМL>.

Такі теги інакше називаються контейнерами. Контейнер може містити текст та інші теги.

Парні теги позначають початок і кінець області дії відповідної команди. Теги записуються у кутових дужках . Тег, що закриває область дії, має косу риску. Тег може містити параметри, які ко­ристувач записує у першому блоці тега через пропуск чи з нового рядка, наприклад, <ВODY ТЕХТ="геd" >...</ BODY >.

У середині пари тегів <НЕАD>...</НЕАD> описують заголо­вок документа. Головна частина заголовка документа — заголо­вок ^іпйоу/з-вікна, який пишуть у середині пари тегів <ТІТLЕ>...</ТІТLЕ>.

Наведемо приклад найпростішої Web-сторінки, що містить основні теги мови НТМL:

<НТМL>

<HEAD>

<ТІТLЕ> приклад Web — документа </Т1ТLЕ>

</НЕАD>

<ВОDY>

Моя перша Web-сторінка

</ ВODY >

</ нтмL>

Уся змістова частина документа розміщена в елементі BODY.

Для створення абзацу в мові НТМL передбачено кілька мож­ливостей. Найпростіша з них — це використання тегу <Р>. Якщо в тексті треба виконати переклад рядка (розрив рядка), викори­стовуйте елемент <ВR>.

Абзаци, що задаються тегами <Р> і <ВR>, за замовчуванням вирівнюються по лівому краю сторінки. Змінити вирівнювання абзацу можна за допомогою параметра align. Наприклад, щоб тег <Р> сформував абзац, вирівняний по правому краю, треба за­писати тег у такий спосіб:

<P ALUGN="left">

Можна задати вирівнювання по центру сторінки за допомо­гою значення параметра АЬІСЖ="сетег".

Заголовки в НТМL-документі задаються парними тегами <Н1>,<Н2>,...<Н6>, причому кінцеві теги є обов'язковими. За­головок першого рівня НІ відтворюється найбільшим шрифтом, а заголовок шостого рівня Н6, навпаки, — найдрібнішим шриф­том.

Різні частини великого документа можна візуально відокре­мити одну від одної за допомогою горизонтальних ліній. Для створення таких ліній у НТМL передбачено спеціальний еле­мент НК.

Властивості шрифту найпростіше визначати за допомогою елемента FONT. У початковий тег < FONT > можуть бути введені такі параметри: size (розмір шрифту); СОLОR — колір шрифту; FАСЕ — гарнітура шрифту або список можливих шрифтів. На-

приклад, щоб фрагмент тексту відтворювався шрифтом Алаї, що має червоний колір і розмір 16 пунктів, можна ввести такий еле­мент:

< FONT FАСЕ ="Агіа1" SIZЕ =І6рt СОLОR ="геd>

Виділений < FONT >.

Щоб задати різні накреслення шрифтів, використовуються такі теги: <В>...</В> (напівжирний текст); <I>..,</I> (курсив); <і)>...</и> (підкреслений текст).

Основним елементом Web-документів є посилання. Для ство­рення посилань застосовується елемент <А>, названий елемен­том прив'язки, чи якірним елементом. Усередині тега <А> ста­виться обов'язковий параметр HREF, за допомогою якого ви­значається цільовий ресурс (наприклад, URL-адреса файла, на який указує посилання). Між тегами <А> і </А> розміщається , виділений текст посилання, клацання по якому ініціює перехід по посиланню. Наприклад,

<A HREF ="геviewу.html"> Обзор </А>

Це посилання на НТМL-файл, геviewу.html що у НТМЬ-доку-менті відображається текстом «Обзор».

Практично будь-яка \УеЬ-сторінка містить зображення. Вставляння малюнка на \УеЬ-сторінку виконується одиничним тегом <ІМG>, що може бути розміщений у будь-якому місці еле­мента BODY. .При цьому URL-адреса файла малюнка задається значенням параметра SRC. Припустимо, що ви хочете розміст­ити на сторінці картинку puzzle.gif. Для цього потрібно зберегти файл малюнка у певній папці (наприклад, у тій самій папці, що і сам НТМЬ-документ), а в документ необхідно ввести такий тег:

<IMC SRC=" puzzle.gif >

Якщо не зазначено розміри малюнка, то броузер при відоб­раженні використовує його дійсні розміри. Розміри малюнка на WEB-сторінці можна змінити за допомогою параметрів WIDTH і HEIGHT, значення яких дають ширину і висоту (звичайно в пікселях), наприклад: WIDTH ="133" HEIGHT ="33\

Білет №19