17. Виховна діяльність: значення, сутність, зміст, основні методики.

Виховна діяльність у парадигмі особистісної орієнтованого гуманістичного виховання полягає в гармонійному розвитку людини, в її успішній соціалізації. 

Виховний процес – це цілеспрямоване формування особистості; спеціально організована, керована і контрольована взаємодія вихователів і вихованців, що має кінцевою своєю метою формування особистості, потрібної та корисної суспільству; сукупність дій вихователя і вихованця у процесі їх діяльності й спілкування, що забезпечує взаємодію індивіда з оточуючим світом, формування його ставлень до дійсності (до себе, людей, сім'ї, праці, держави, природи, світу речей тощо.)

Особливості виховного процесу:

• цілеспрямованість;

• багатофакторність;

• довготривалість і безперервність;

• комплексність;

• варіативність (неоднозначність);

• невизначеність результатів виховання;

• двобічний характер.

Характерні особливості виховання в ПТНЗ особливості контингенту учнів;

• виховання часто пов’язане з перевихованням;

• учні досить тривалий час піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу;

• характер діяльності – навчально-виробнича (необхідність формування правил і норм поведінки у виробничій сфері);

• значний виховний вплив трудового колективу.

Зміст виховної діяльності

 І. Ціннісне ставлення до себе

Сформованість основ духовно-морального та фізичного розвитку особистості:

• усвідомлення цінності власного життя i збереження здоров’я (фізичного, психічного, соціального, духовного, культурного) кожної людини;

• адаптація до змін навколишнього середовища, пізнання прекрасного в собі, основ cамооцінювання, самоконтролю, саморегуляції,  самоповаги, почуття гідності, безпеки власної життєдіяльності;

• знання та навички ведення здорового способу життя (дотримання правил гігієни, рухового режиму).

ІІ. Ціннiсне ставлення до сім’ї, родини, людей

Сформованість основ нацiональних і загальнолюдських цiнностей:

• умiнь та навичок пiдтримки i збереження мiжособистiсної злагоди, запобiгання та мирного розв’язування конфлiктiв;

• здатностi враховувати думку iнших людей, адекватно оцiнювати власнi вчинки та вчинки iнших;

• моральних якостей (чуйностi, чесностi, правдивостi, справедливостi, гiдностi, толерантностi, милосердя, взаємодопомоги, товариськостi, спiвпереживання, щедростi, поваги до особистостi).

ІІІ. Цiннiсне ставлення до праці

Сформованiсть понять та уявлень про важливiсть працi в життi людини:

• уявлення про типи професiй;

• вмiнь i навичок самообслуговуючої працi;

• поваги до людини працi;

• почуття вiдповiдальностi, вимогливостi до себе, охайностi, дбайливостi, дисциплiнованостi, старанностi, наполегливостi.

Класифікація методів – це вибудувана за певною ознакою система методів. У сучасній теорії виховання найбільш поширена така класифікація:

• методи формування свідомості (освічення, навіювання, переконання, приклад);

• методи організації діяльності й формування досвіду поведінки (вправа, привчання, доручення, виховні ситуації);

• методи стимулювання і корекції поведінки (змагання, заохочення, покарання);

• методи самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самонаказ).

Загальні методи виховання традиційно класифікуються за­лежно від їх функціональної спрямованості. На цій основі виді­ляють такі три групи методів:

— формування світогляду й духовно-аксіологічних орієн­тацій;

— методи організації діяльності і формування поведінки;

 — методи стимулювання та коригування поведінки і діяль­ності особистості.