9. Виховання: сутність, призначення, сучасні ідеї

виховання - передача і організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури (у широкому розумінні); педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування, яка сприяє формуванню у вихованців спроектованих цінностей, світогляду, якостей, рис характеру, поведінки тощо (як педагогічна категорія);

Призначення. Виховання як суспільне явище має своїм призначенням виконання об'єктивної функції суспільного механізму взаємодії між поколіннями. Воно забезпечує входження, вростання підростаючих поколінь в життя суспільства, становлення їх продуктивною силою й особистостями.

Провідна мета виховання – формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості, здатної виконувати в суспільстві функції громадянина, працівника, сім'янина.

Зміст виховання – система знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, звичок поведінки, якою повинні опанувати вихованці відповідно до поставлених цілей і завдань. Центральне поняття змісту виховання – “базова культура” особистості як культура життєвого самовизначення.

Зміст виховання особистості включає формування інтелектуальної, моральної, екологічної, політичної, правової, економічної, комунікативної, естетичної, фізичної культури, а також культури праці, сімейних стосунків та ін.

Зміст виховання включає: інтелектуальне, моральне, екологічне, політичне, правове, економічне, комунікативне, естетичне, фізичне, трудове та ін. виховання.

Сучасні ідеї щодо змісту виховання:

– реалізм цілей виховання;

– спільна діяльність вихованців і вихователів, пошук моральних зразків, кращих зразків духовної культури, культури діяльності тощо;

– самовизначення як формування цілісної особистості – людини з твердими переконаннями, демократичними поглядами і життєвою позицією.

– особистісна спрямованість виховання;

– добровільність;

– колективістська спрямованість.

10. Виховання, його специфіка та характерні особливості.

Виховання — це педагогічно цілеспрямована організація діяльності і спілкування людини, що сприяє формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до себе, до моральних норм і правил поведінки.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

Особливості виховного процессу

1. Виховний процес є цілеспрямованим. Мета сучасного виховного процесу характеризується гармонією соціальних та індивідуальних цілей, завдань, співробітництвом у їх досягненні.

2. Процес виховання є процесом багатофакторним: на нього впливає родина, окремі педагоги, вся школа в цілому, все суспільство з його виховними інститутами. Встановлено, що чим більше за своїм напрямком і змістом збігаються впливи організованої виховної діяльності й об'єктивних умов, тим успішніше здійснюється формування особистості. Крім цього, особистість одночасно зазнає багатьох різнохарактерних впливів, накопичує позитивний і негативний досвід.

3. Процес виховання є тривалим, власне, безперервним процесом. Він триває все життя. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів. Безперервність виховання полягає ще й в тому , що виховні впливи учні відчувають не лише в момент реалізації виховної дії. Бувають і можливі дії («що скаже вчитель», «як відреагує колектив»), а також педагогічний наслідок.

4. Процес виховання є комплексним. Особистість формується в цілому, певні риси та якості в неї розвиваються не почергово, а одразу, комплексно. Це означає, що цілі, завдання, зміст, форми і методи виховного процесу повинні підпорядковуватися ідеї цілісності формування особистості, тобто педагогічний вплив повинен мати комплексний характер.

5. Варіативність і невизначеність результатів. Виховному процесові притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення безпосереднього виховного впливу. Це пов'язано із значними індивідуальними відмінностями учнів, різним досвідом їх соціального формування, ставленням до виховання.

6. Процесу виховання властива самокерованість. Його протікання здійснюється в двох напрямках: від вихователя до вихованця (прямий зв'язок), результатом чого є послідовність взаємопов'язаних виховних ситуацій; від вихованця до вихователя (зворотний зв'язок), який дозволяє будувати кожну виховну ситуацію з урахуванням результативності попередньої. Чим більше у розпорядженні вихователя зворотної інформації, тим доцільнішим стає виховний вплив.