«Загальна геологія», «Історична геологія з основами палеонтології»

1. Планети земної групи – чотири планети Сонячної системи: Меркурій, Венера, Земля та Марс

Всі планети земної групи мають наступну будову: у центрі планети залізне ядро з невеликою кількістю нікелю; мантія складається з силікатів; кора, яка виникла через часткове плавлення мантії складається також з силікатних порід. З поміж планет земної групи тільки у Меркурія немає кори,

2. Земля відрізняється від інших планет групи наявністю великої кількості гранітів у корі.

Земля имеет наибольшую плотность, самую сильную поверхностную гравитацию и сильнейшее магнитное поле среди этих четырёх планет

3. Літосфера включає:

Літосфе́ра — верхня тверда оболонка земної кулі. До її складу входять земна кора та субстрат (верхня частина мантії Землі).Потужність Л. під океанами становить 5 — 100 км (мінімальна під серединно-океанічними хребтами, максимальна на периферії океанів), під континентами — 25 — 200 км і більше (мінімальна під молодими гірськими спорудами, вулканічними дугами і континентальними рифтовими зонами, максимальна — під щитами древніх платформ).. Найбільш великі структурні одиниці літосфери — літосферні плити,

4. Земна кора буває: материкова, океанічна і перехідна(субконт.,субокеан.)

Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5 — 40 км, що складає 0.1 —0,5 % радіуса Землі.

5. Континентальна кора складається:

Континента́льна земна́ кора́, материкова земна кора — земна кора материків, що складається з осадового, гранітного і базальтового шарів. Середня потужність 35—45 км, максимальна — до 75 км (під гірськими спорудами). За гіпотезою базифікації континентальної земної кори до кінця палеозою — початку мезозою на місці океанів існувала континентальна (материкова) кора. Внаслідок занурення великих її ділянок виникли океани.

Океанічна земна кора – земна кора, розповсюджена під дном океанів та морів. Відрізняється від континентальної земної кори відсутністю гранітного шару і значно меншою потужністю - від 5 до 10 км (макс. 20-25 км. ), зокрема зменшеною товщиною осадового шару. Як і континентальна, характеризується тришаровою будовою: верхній осадовий шар, потужністю від дек. сотень м до 1 км, складається з крихких розсипчастих порід, швидкість поширення сейсмічних хвиль в яких 2,0-2,5 км/с; середній шар, потужністю 1,0-3,0 км, складений базальтами з прошарками карбонатних та креме-нистих порід (швидкість сейсм. хвиль 3,5-4,5 км/с); нижній (базальтовий) шар, потужністю 3,5-5,0 км, складений основними та ультраосновними породами (швидкість сейсм. хвиль 6,3-6,5 км/с, в окремих випадках – до 7,0-7,4 км/с).

6. Поверхня Конрада – границя (іноді переривчаста) розділу між «гранітним» і «базальтовим» шарами земної кори, що виявляється у стрибкоподібному збільшенні швидкостей подовжніх сейсмічних хвиль з 6 до 6,6 км/с. Залягає на глибині 10-40 км.

Поверхня Мохоровичича – границя розділу (складна перехідна зона) між земною корою та верхньою мантією Землі, що виявляється за стрибкоподібним збільшенням швидкості проходження поздовжніх сейсмічних хвиль від 6,7 – 7,6 до 7,9 – 8,2 км/с, поперечних з 3,6 – 4,2 до 4,4 – 4,7 км/с. Глибина залягання поверхні Мохоровичича — від 25-90км під континентами та 7-10 км під океанами

Земля має 6 оболонок: атмосферу, гідросферу, біосферу, літосферу, пиросферу й центросферу

Атмосфера - зовнішня газова оболонка Землі. Її нижня границя проходить по літосфері й гідросфері, а на висоті 1000 км. В атмосфері розрізняють тропосферу (рухомий шар), стратосферу (шар над тропосферою) і іоносферу (верхній шар).

Середня висота тропосфери - 10 км. Її маса становить 75% всієї маси атмосфери. Повітря тропосфери переміщається як у горизонтальному, так й у вертикальному напрямках. Над тропосферою на 80 км піднімається стратосфера. Її повітря, що переміщається лише в горизонтальному напрямку, утворює шари. Ще вище простирається іоносфера, що одержала свою назву у зв'язку з тим, що її повітря постійно іонізується під впливом ультрафіолетових і космічних променів.

Гідросфера займає 71% поверхні Землі. Її середня солоність становить 35 г/л. Температура океанічної поверхні -- від 3 до 32 °С, щільність -- близько 1. Сонячне світло проникає на глибину 200 м, а ультрафіолетові промені - на глибину до 800 м.

Біосфера, або сфера життя, зливається з атмосферою, гідросферою й літосферою. Її верхня границя досягає верхніх шарів тропосфери, нижня - проходить по дну океанських западин. Біосфера підрозділяється на сферу рослин (понад 500 000 видів) і сферу тварин (понад 1 000 000 видів).

Літосфера - кам'яна оболонка Землі -- товщиною від 40 до 100 км. Вона включає материки, острови й дно океанів. Середня висота материків над рівнем океану: Антарктиди--2200 м, Азії -- 960 м, Африки -- 750 м, Північної Америки -- 720 м, Південної Америки -- 590 м, Європи -- 340 м, Австралії -- 340 м. Під літосферою розташована пиросфера -- вогненна оболонка Землі. Її температура підвищується приблизно на 1°С на кожні 33 м глибини. Породи на значних глибинах внаслідок високих температур і великого тиску, імовірно, перебувають у розплавленому стані.

Центросфера, або ядро Землі, розташована на глибі не 1800 км. На думку більшості вчених, вона складається із заліза й нікелю. Тиск тут досягає 300000000000 Па (3000000 атмосфер), температура- декількох тисяч градусів. У якому стані перебуває ядро, поки невідомо.

Вогненна сфера Землі продовжує прохолоджуватися. Тверда оболонка товщає, вогненна згущається. У свій час це привело до формування твердих кам'яних брил - материків. Однак вплив вогненної сфери на життя планети Земля усе ще дуже велика. Неодноразово мінялися обриси материків й океанів, клімат, склад атмосфери. Екзогенні й ендогенні процеси безперервно змінюють тверду поверхню нашої планети, що у свою чергу, активно впливає на біосферу Землі.

7. Виві́трювання — процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералів земної поверхні та приповерхневих шарів літосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності організмів та продуктів їхнього розкладення. Згідно до вищенаведених факторів розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне. Розрізняють також наземне (атмосфера) й підводне (гальміроліз) вивітрювання. Процеси вивітрювання призводять до утворення різних осадових гірських порід та кори вивітрювання.

8. Головною причинию фізичного вивітрювання є цього процесу є зміна температури та руйнівна діяльність води, льоду та вітру. В ряді випадків фіксується певний вплив тектонічних рухів.

Фізичне вивітрювання - сукупність процесів механічного руйнування мінералів і гірських порід без зміни їх складу під впливом добових коливань температури, замерзання і відтавання води в тріщинах, механічного виносу часток водою або вітром. Фізичне вивітрювання особливо характерне для територій з арктичним кліматом і високогірних районів.