Соціологія. Лекція 3

Визначення ролі Огюста Конта.

О.Конт як зановник соціології як науки стверджував:

1)Пріорітет спостереження в соціальній науці;

2)Орєнтація на точні методи дослідження(математичні)

3)Фіксація і опис явищ (як, а не чому відбувається це явище)

Стосовно окремої науки про людину позитивізм пердбачив:

1. Бачення супільства як специфічного наукового предмету та необіхдність науки про людину як самостійної галузі;

2.Ведення методів спостереження і точної фіксації явищ;

3. Розгляд суспільства в системі взаємозвязків з природою.

Саме після цих тез розпочався новий етап в соціології, а позитивізм виступає не лише методом, а основою для розуміння сутності людини та суспільства.

Огюст Конт розробляє систему соціологічного знання, вводить поняття соціології. Він дотримувався еволюціоніської концепції розвитку супільства, при цьому він вважав, що основний напрям супільного розвитку їде по лінії прогресу людьського розуму, а також пізнані людиною навколишнього середовища.

В історії розвитку людства Конт виділяє 3 стадії:

1) Теологічна стадія – природні явища він розглядав як щось надприроднє, божественне.

2)Метафізична стадія – її зміст полягав у поясненні явищ світу абстрактними судженнями, які абсолютно відірвані від житття;

3) Позитивістська(наукова) – пізнання світу спирається на наукове знання, на закони про природу і супільство, а також ці закони спрямовані на вивчення закономірностей.

Такою позитивною наукою про супільство за словами Конта – соціологія, яка покликана організувати життя людства на основі порядку і прогресу. Відповідно до принципів позитивізму, він розглядав її як соціальне і у структурі соціології він виділяв:

- соціальну статику, яка має звязок із стійкими умовами існування суспільства(це як анатомія суспільного життя та соціальної динаміки, що вивчає закони суспільного розвитку), тобто це є фізіологія супільного розвитку.

Огюст Конт увійшов в історію як засновник соціології як науки, він обгрунтував необхідність вивчення суспільства, а також виділив соціологію в якості самостійної науки.

Наука соціологія базується на спостереженні, а також на пізнанні законів супільного розвитку та практичного використання досягнень науки.

Наступним науковцем був Еміль Юркхейм, він систематизував предмет соціології, а саме соціальні факти, які існують поза індивідом. А також він вперше розмежував поняття індивідуальне і колективне(саме це він вважав досліджує соціологія). Суспільство в процесі засвоєння цінностей та основних законів, які існують в даному суспільстві, соціологія опановує їх і на базі цого рухається далі.

Право за Юркехеймом – особливий інтерес для науки становить трактування ним проблеми співідношення нормального, тобто соціальної норрми та патологічного(злочинності, девіації(відхилення) в соціальному житті).

Тези Юркхейма:

1) Дослідження волісоц. конфліктів у суп відносинах

2)Вчення про покарання;

3)Про звязок права і форм соц відносин;

4)Концепція аномії

5) Визначив предмет і автономію соціології як науки та її обгрунтування.

Наступний науковець – Макс Вебер. Його заслуга полягає в тому що він започаткував виникнення розуміючої соціології та теорії соціальної дії. Його вважають засновником сучасної соціалогії, тому що:

1) він запропонував чіткий системний підхід до понятійного соціологічного аналізу;

2) послідовно відстоював ідею соціальної науки, мета якої – пояснення соціальної дії;

3) охаректизував сучасне індустріальне суспільство.

Основою теорії Вебера є його соціологія права. Основні положення цієї теорії:

1) Концепція панування через дослідження та аналіх політичної системи;

2) Взаємозвязок права та інших сфер суспільства (політична, економічна), а сме головне полягає в тому що Макс Вебер обгрунтував концепцію соціальної ролі професійних юристів.

Наступний науковець, який сприяв фундації соціологї права був Парсонс – правознавець, який є засновником цілого напряму в науці – системний функціоналізм, тобто він розглядав суспільство з т.з. його системи та функціонування його головних елементів, а право його цікавило , оскільки соціологія це наука, що вивчає структури та процеси, яки мають відношення до інтеграції цих систем, а право в даному віпадку відіграє інтегруючу роль, тобто забезпечує єдність суспільства і розглядається як цілісне обєднання цілісн аогрганізація. Парсонс також вніс вагоми вклад в розвиток теорії соціалізації, він був класиком теорії соцалізації. Під цим поняттям він розумів процес засвоєння індивідом цінностей і норм суспільства, за допомогою якого цінності та норми передаються із покління в покоління, а також трансфомуються.

Взаємозвязок соціології права з іншими науками та аналіз норм права в соціонормативній та цілісній системах.

Лекція 22.09.2011

Контрольна робота після 17 лекцій, складатиметься з 3 питань.

Право як соціальне явище

1) Право як соціальний інститут

2) Соціальний механізм дії права

3) Соціальні функції права

СП як міждисциплінарна галузь знань специфічно розглядає та аналізує і знаходиться під впливом правової реальності, тобто відбувається процес соціального конструювання, соціальної зміни. В данму випдаку мова йде про те що право соціально конструюється і механізм цього конструювання підлягає соціологічному вивченню, а саме:

- функціонування права в системі соціальних інститутів;

- генеза, динаміка, структура правових норм та їх роль у суспільстві;

- механізми реалізації правових норм в поведінці та діяльності особистості, групи, а аткож суспільства в цілому. Таким чином соціальний ефект дії права, правових інститів, правих норм і досліджує соціологія права.

Суспільство через низку правових відносин досліджує соціологія права. Вона вивчає також, що люди розуміють під правом у своєму повсякденному житті. Оскільки різним суспільства притаманні різні правові реальності, тому соціологія покликана пояснити відмінності між цими реальностями, крім того СП повинна вивчати способи завдяки яким право стає реальністю в конкретному суспільстві.

Соцілогічне розуміння права і правових відносин полягає також в баченні і взаємозвязку з конкретною соціальною реальністю, оскільки правосвідомість осбистості соціальної групи є продуктом певного типу розвитку супільних відносин

Таким чином право є соціальним явищем, без якого неможливий розвиток цивілізованого суспільства.

Друга позиція:

Право є одним із елементів соціальної системи, що впливає на всі її складові.

Третя позиція:

Право є продуктом свідомої діяльності людей, який спрямований на охорону особистості і соціальну роль права.

Право як соціальний інститут - є система встановлених, санкціонованих державою кокретних правил поведінки, які є загальнообовязкові для виконання населенням і державними установами і ця система захищенна від порушень і спрямована на регулювання та охорону суспільних відносин, соціальних цінностей.

Соціальний інститут характеризують зовнішня форма вияву і обовязково внутрішній зміст.

Суспільство являє собою єдиний цілісний організм і система взаємодіючих соціальних груп, яка має складну організацію і інтегративною основою суспільства є соціальні норми.

Соціальні норми - правила, які відбивають вимоги суспільства та групи у їх взаєминах з іншими групами, їх з соціальними інститутами і суспільством вцілому. Норми встановлюють межу, умови, характер відносин, соціальні цілі, а також і засоби їх досягнення, а порушення цих норм викликає більш конкретну та чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, і вцілому супільства, його інститутів і ця реакція покликана на подолання соціальної оведінки, яка відхиляється від соціальної норми.

Тому соціальні норми є надзвичайно дійовим засобом організації суспільства, тобто право забезпечує сталість його ладу і сталість розвитку кожного елемента і взаємозвязку між соціальними групами. Зовні соціальний інститут права є певною сукупністю установ, фінансових та матеріалних засобів, а аткож кадрових ресурсів. Внутрішня функція права проявляється як сукупність стандартних зразків поведінки осіб, відповідальних за здійснення певних функцій. Праву також властиві всі загальні ознаки соціальних інститутів: функції, ієрархія, нормативний аспект, культурний аспект, духовний.

Право є найважливішим фактором соціального порядку, покликаним:

- забезпечувати соціальну стабільність;

- охорону індивідів і суспільства від проявів деструктивності та антисоціальної поведінки;

- бути гарантом прогнозування, тобто передбачуваності суспільних відносин.

Норми права регулюють усі найважливіші елементи громадського життя, як нормативний чинник право впливає на формування структури суспільства, визначає межі діяльності індивідів і держави і є частиною державного контролю. Право тісно повязане з політичним життям суспільства і воно є досить ефективним знаряддям політики. Крім того право формує і культурну складову суспільства, тобто систему цінностей суспільства.

Функції:

1) Інтегративна функція права і виявляється у забезпеченні правом обєднуєчого порядку у суспільстві. За допомогою правових норм і санкцій забезпечується домінування у суспільстві інтегративних тенденцій над домінівними;

2) Регулятивна функція права – право є універсальним соіальним регулятором суспільного життя. Воно окреслює права та обовязки індивідів, організацій та соціальних груп, а також забезпечує злагоджений розвиток соціальної системи, закріплює існуючі соціальні відносини, а також сприяє їх удосконаленню;

3) Комунікативна – право є елементом інформаційного простору супільства і всі правові документи є носіями важливої інформації, яка в першу чергу фіксує зміст прав і обовязків громадян. Особливістб правової інформації є її наказовий характер;

4) Охоронна – спрямована на захист індивідів, соціальних груп, соціальних організацій від порушень їх прав та інтересів вцілому. Реалізація цієї функції відбувається через відновлення порушеного права, через компенсацію заподіяних збитків, через реабілітацію несправедливо звинувачених.

5) Соціалізуюча функція – реалізується шляхом соціальної інтеграції підростаючого покоління через засвоєння ним соціальних ціннсотей і норм, які орієнтують на підтримку соціального порядку. тобто ця функція характеризує соціальну підтримку дітей та молоді.

Закон наступності покоління, відбувається передача знань через соціалізацію, інтеграцію суспільства.

Право водночас еволюціонує і темп його розвитку в різних суспільствах неоднаковий, розрізняють його стагнацію, рівномірну еволюцію і різкі зміни. Сфера права більшості суспільств розвивається еволюційно, різкі зміни розвитку суспільства передбачають кардинальну реформу правової системи, вони стосуються преважно публічного права.

Право як соціальний елемент має склану внутрішню будову.

1) Права людини – це найзагальніші правові норми, що гарантують їй гідне життя і вони стосуються всіх людей.

2)Принципи права - це основні ідеї, основні засади що виражають сутність права і вони є основою правотворчості держави, організації життя громадян: принцип гуманізму, демократизму тощо.

3) Норми, які прийняті на референдумі.

4) Корпоративні норми – розроблені в організаціях, установах і торкаються поведінки людей, поширюються на всі сфери д-сті людини(наприклад статут університету)

5)Норми, що видані державою – вони розробляються, приймаються державою для виконна завдань: закони, підзаконні нпа, Укази президента тощо.

Лекція 29.09.2011

Особистість як субєкт і обєкт соціальних відносин

1) Соціологія особистості

2) Соціологічна структура особистості

3) соціалізація особистості

4) Соціальний статус та соціальна роль

№1 Особистість і суспільство – це складні і багатофункціональні системи, навіть різнопорядкові системи і як результат в науці існує безліч підходів щодо аналізу, процесу їх взаємодії тому щоб визначити предмет соціології особистості в перщу чергу необхідно показати її місце в ряду наукових дисциплін, які вивчають особистість і суспільство.

Людина здатна до значних соціальних адаптацій, але водночас виділяє соціально-типові характеристики, а саме це риси якими наділені певні типи людей: класи, народи.

Соціолог дослиджує людину насамперед як особистість як елемент соціального життя, розкриває механізми, становлення особистості під впливом соціальних факторів, а також механізми взаємного, зворотнього впливу особистості на соціальний світ.

Таким чином специфіка підходу до вивчення людини полягає у зясуванні у прешу чергу того, що в людині безпосередньо пвязане із соціальним життям, а також досліджує включеність людини у систему соціальних відносин, тобто не біологічні, психологічні характеристики цікавлять соціолога, а суто соціальні характеристики. І як завдання перед соціологією стоїть чітко розмежувати поняття, які повязані з людиною у соціо-гуманітарних науках.

Так найбільш вживаними поняттями у науковому сенсі є людина, індивід, особистість.

Ці поняття не є тотожними.

Так, людина – це родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду, тобто людини як жива істота розвиваться за своїми біологічними та фізіологічними законами; а як соціальна – за соціальними, законами розвитку життя.

Індивід характеризує людину, окерму людину, тобто це одиничний представник людського роду.

Індивідуальність означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з поміж інших, включаючи її природні характеристики, фізіолоічні, психологічні, а також успадковані характеристики і набуті характеристики.

Під особистістю розуміється конкретний вираз сутності людини, а також певним чином реалізована інтеграція в кокретному індивіді соціольно-значимих рис і соціальних відносин даного суспільства.