68. Управління відбором ризиків на страхування з метою формування та забезпечення збалансованості страхового портфеля.

Формування та забезпечення збалансованості страхового портфеля вимагає ретельної оцінки кожного ризику, що пропонується на страхування. Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об’єкт до тієї чи ін. групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого перед­бачається:

діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;

оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;

визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб’єкта господарювання — носія ризику. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

аналіз свідчень працівників;

документальний аналіз господарської діяльності;

аналіз організації об’єкта дослідження;

аналіз окремих контрольних перевірок.

Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери його поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв’язані аспекти:

максимальний розмір збитку, до якого може призвести даний ризик;

імовірність настання події, яка може спричинити максимальний збиток.

Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози. Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.

69. Тарифікація. Побудова тарифікаційної системи.

Тарифікація є найважливішим елементом у погодженні інтересів сторін страхових відносин. На страховий тариф покладено вирішення суперечливого завдання: з одного боку, його мінімізація для можливості здійснення страхування широкому колу страхувальників, з іншого – його максимізація для можливості забезпечення значних обсягів страхової відповідальності.

Окрім того, страховий тариф визначає фінансову стійкість ведення страхової справи. Від страхових тарифів залежить ефективність страхових відносин між страховиком і страхувальником, а також весь економічний добробут страхової компанії. Адже саме він формує страховий фонд для здійснення страхових виплат, який має обмежені джерела свого створення. Саме він забезпечує відшкодування витрат на фінансування превентивних заходів, на ведення страхової справи та отримання прибутку страховиком.

Побудова тарифікаційної системи базується на визначенні страхового тарифу. Страховий тариф виражає ціну страхової послуги, його розмір має забезпечити відшкодування витрат при настанні страхового випадку, має бути достатнім для покриття всіх витрат страховика та забезпечення певного рівня прибутковості, має підтримувати еквівалентність страхових інтересів страхувальника та страховика. Тарифна ставка є адекватним грошовим виразом зобов’язань страховика за укладеними договорами страхування і встановлюється за допомогою актуарних розрахунків. Базовий страховий тариф – базова тарифна брутто-ставка, що розраховується актуарієм для правил страхування за відомою статистикою і пропонується страхувальнику в складі цих правил. Входить до складу тарифного довідника страховика. Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику: пожежі, повені, вибуху і т.д. Навантаження показує витрати страховика з організації і проведення страхування, включає відрахування до запасних фондів, містить елементи прибутку. В основі побудови нетто-ставки лежить ймовірність прояву ризику.