29.Поняття та особливості громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага.

Формування громадянського суспільства пов´язане з утвердженням буржуазного ладу. Воно неможливе без існування правової держави, а тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства уможливлює утворення правової держави.

Головні риси громадянського суспільства:



— відокремлена від держави структура суспільства, до якої належать різноманітні асоціації, добровільні об´єднання людей;



— адекватний вільним відносинам обміну суспільний лад, політична система, за яких держава є похідною від громадянського суспільства та процесів у ньому;



— утвердження безпосередніх і різноманітних інтересів, можливість їх вираження та здійснення;



— можливість забезпечення справжнього, реального життя, на відміну від держави — сфери умовного, формального життя;



— наявність ринку, вільної конкуренції, відносин обміну діяльністю та її продуктами між незалежними власниками;



— безпосереднє спілкування людей;



— повага громадянських прав, які вважаються вищими за державні закони;



— свобода особистості;



— плюралізм, сукупність усіх неполітичних відносин у суспільстві й різноманітної діяльності людей;



— регулювання дій людей безпосередньо самими ж людьми, передусім через норми моралі.



Рівень демократії в сучасному суспільстві значною мірою визначається існуванням системи незалежних від держави самоврядних об´єднань суверенних індивідів і вільно встановлених зв´язків між ними — громадянського суспільства. Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, лібералізму (поважання прав і свобод особи), таке суспільство спроможне протистояти як етатистським тенденціям з боку держави, так і анархізму, домагатися оптимального громадського врядування. Відкрите суперництво суспільних інтересів ініціює політичний процес, сприяє втіленню загальносоціального інтересу. Тому для демократизації суспільства, реформування держави необхідна не тільки ефективна законотворча, політикоюридична діяльність, а й формування громадянського суспільства — структурованість спільноти, усвідомлення людьми вартісності їхніх інтересів, цінування власних і чужих прав, гідності й свободи, шанування правил та процедур суспільнополітичної взаємодії. 30.Демократія та її роль у політичному процесі.

Демократичний – народ як основа демократичного правління

Ознаки:

• Визнання народу як джерела влади

• Виборність основних органів влади та посадових осіб і їх підвладність виборцям

• Підконтрольність державних органів виборним органам і відповідальність перед ними

• Забезпечення прав і свобод громадян

• Легальне існування опозиції і політичний плюралізм

• Державний устрій за принципом «розподілу влад»: дозволено все, що не заборонено законом.

Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян. Однією з форм прямої демократії є вибори на основі загального виборчого права. Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.


Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення
державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними). Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої зіконодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади. 31.Виборча система: поняття, основні типи.

Виборча система - це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади.

Мажоритарна система (фр. majогіtе — більшість) — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів ( більшість країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос). ) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾).

Пропорційна система (лат. proportіo — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому

Змішана система — система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним.

Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату). 32.Функції та класифікації держав.

Форма державного правління – це елемент форми держави, що відображає певний порядок утворення та організації вищих органів влади.

Монархія – це форма правління, за якої вища влада в державі належить одній особі – монарху. Абсолютна монархія – це історичний тип монархії, якій властива належність монарху необмеженої влади.

Обмежена монархія – це форма правління, що передбачає чіткі визначення повноважень монарха.

Конституційна монархія характеризується певними співвідношеннями повноважень монарха й парламенту.

Дуалістична монархія характеризується особливим процесом призначення та контролювання уряду. Вона передбачає двопалатний парламент, нижня палата якого обирається населенням, а верхня призначається монархом і контролюється ним самостійно, або через прем’єр-міністра, який призначається монархом, глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки та близького Сходу).

Республіка – це форма правління, відповідно до якої вища належить виборчому органу парламенту. Для неї характерні наявність вищих виборчих органів влади; заснованість діяльності держави на принципах демократії та поділу державної влади; чіткий розподіл серед впливу владних структур і визначення терміну їх повноважень; відповідальність посадових осіб, що реалізується через відкликання та відставку.

Ф-ції

1. політична - вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2. економічна - регулювання сфери економічних відносин створення умов для розвитку виробництва;

3. оподаткування і фінансового контролю - організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків;

4. 
соціальна - забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень;

5. екологічна - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави;

6. культурна (духовна) - консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин;

7. інформаційна - організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8. правоохоронна - забезпечення охорони конституційною ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку

9. Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.


Зовнішні функції - забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) - встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;


2) економічна - встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами;

3) екологічна - підтримання екологічного виживання на планеті;


4) культурна (гуманітарна) - підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними

державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність;

5) інформаційна - участь у розвитку світового інформаційного простору

6) оборона держави - захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і військовими засобами;

7) підтримання світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами. 33.Політична система сучасної України.

Політична система більшості ін. молодих незалежних держав, що виникла на теренах Радянського Союзу, має перехід від тоталітарного до демократичного характеру. В Україні конституційно закріплено основні принципи демократичних органів політичного життя суспільства – народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності тощо. За роки незалежності в країні сформувалися демократичні державні інститути, створені численні політичні партії, громадянсько-політичні організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється.

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демо­кратичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основопо­ложний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лін­кольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх. 34.Поняття та типології політичного лідерства.

Політичне лідерство – це спосіб взаємодії лідера і мас в процесі якого лідер значно впливає на суспільство.

Типи за Вебером

Основа: класифікація авторитета осіб, які здійснюють владу.

• Традиційне (заснований на вірі і слідуванням традиціям, звичаям)

• Харизматичне (засноване на авторитеті – гітлер, брєжнєв, тетчер)

• Бюрократичне (заснування на вірі законність пол. системи державного устрою)

Типи М. Герман:

• лідер-«комівояжер» — сенс своєї діяльності він вбачає у вираженні й задоволенні інтересів своїх послідовників;

• лідер-«пожежник» — його діяльність — це ланцюг реакцій на початкові умови ситуацій

• лідер-«маріонетка» — ним керують його прибічники

Фарбер запропонував чотири можливі стилі реалізацій лідерських обов'язків:

— активно-позитивний стиль, зорієнтований переважно на продуктивну діяльність, раціональне розуміння лідером своїх обов'язків і здібностей, своїх можливостей;

— активно-негативний стиль, зорієнтований на задоволення власних амбіцій, самолюбства, честолюбства;

— пасивно-позитивний стиль, зорієнтований на збереження лідером своїх попередніх ціннісних орієнтирів, уявлень і кола прихильників, які змушують лідера приймати політичні рішення в межах існуючих традицій;

— пасивно-негативний стиль, що передбачає мінімальне виконання лідером своїх обов'язків у межах існуючої системи думок і відносин.

Херманн:

• Лідерів-«прапороносців» вирізняє власне бачення дійсності. У них є ідея, заради здійснення якої вони нерідко прагнуть змінити політичну систему.

• Образ «служителя» засвоює той політик, який прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників

• Для лідера-«торговця» важливою є здатність переконати. Завдяки їй конституенти «купують» його плани або ідеї, залучаються до їх здійснення.

• Лідери-«пожежники» «гасять пожежу», тобто реагують на ті проблеми, які навколишнє середовище пред'являє їх кон-ституентам. Подібні лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми. їхні дії визначають насущні вимоги моменту.

• Лідери-консерватори виступають за збереження існуючих суспільних порядків, допускаючи лише мінімальні зміни.

• Лідери-реформатори орієнтуються на істотні зміни лише деяких із суспільних порядків зі збереженням основ суспільного ладу.

• Лідери-революціонери налаштовані на радикальні і всеосяжні зміни в суспільстві аж до зміни основ суспільного ладу.

Лассуел:

• Лідер-ідеолог – маніпулювання ідеями, концепція суспільної перебудови (Маркс, лінкольн)

• Лідер-агітатор – маніпулює емоціями, настроями послідовників, який уміє захопити маси (Кастро, Кінг)

• Лідер-організатор – маніпулює ситуаціями

• Лідер-плановик – орієнтований на методи і засоби, які б дозволили досягти намічених завдань

• Лідер-експерт – персоніфікує собою професійну компетенцію.